Види швів за формою і характером з’єднання

Відмітити, що різновидом видозміненого лускоподібного шва є листоподібний шов (sutura foliata), в якому листочки (листоподібні вирости) однієї кістки обростають іншою кісткою, що утворює найміцніше з’єднання.

Звернути увагу, що волокнисті з’єднання з переважанням еластичної тканини, яка здатна сильно розтягуватися і протистояти розриву, визначаються як синеластози – synelastosis. Вони зустрічаються там, де кістки або їх частини сильно розходяться під час руху. При згинанні хребта значно відходять одна від одної дужки хребців та остисті відростки, які з’єднані еластичними мембранами і зв’язками, або навіть масивними еластичними тяжами (надостиста і каркова зв’язки).

Тім’ячка – значні перетинки з волокнистої тканини чи хряща між окремими кістками або їх частинами у черепі новонароджених і молодих тварин до 3-місячного віку.

Вклинення– gomphosis – вид з’єднання, за якого одна кістка ніби вклинена в іншу (між коренями зубів і зубними комірками щелеп).

Далі акцентувати увагу, що хрящові з’єднання поділяють на синхондрози та симфізи (схема 2).

Синхондрози – synchondrosis – з’єднання за допомогою хрящової тканини, гіалінової або волокнистої. Гіаліновий хрящ міцний, але крихкий, тому він міститься в синхондрозах без значної рухливості (між епіфізами й діафізами трубчастих кісток у молодих тварин, кістковим та хрящовим ребром тощо). Волокнистий хрящ міцний і пружний, знаходиться в синхондрозах з більшою рухливістю (міжхребцевий диск). Синхондрози забезпечують міцність з’єднання, певну його рухливість і послаблюють поштовхи, виконуючи ресорну функцію, що здебільшого властиво волокнистому хрящу.

Симфіз (зрощення) – symphysis – хрящове з’єднання з вузькою щілиною в товщі хряща по серединній площині (тазове зрощення).

Кісткове з’єднання – synostosis –це з’єднання за допомогою кісткової тканини (скостеніння хряща між епіфізом й діафізом у трубчастих кістках, сполучної чи хрящової тканин швів черепа, крижової кістки). В синостозах повністю відсутня рухливість.

М’язове з’єднання– synsarcosis – це безперервне з’єднання за допомогою м’язової тканини (з’єднання лопатки з тулубом), де спостерігається максимальна рухливість.

Під суглобом(зчленування) – articulatio – розуміють рухоме з’єднання кісток, суглобові поверхні яких вкриті хрящем і утримуються суглобовою капсулою та зв’язками, з утворенням між ними щілиноподібної порожнини, заповненої синовіальною рідиною. Внаслідок цього суглоб розглядають як переривчасте з’єднання – diarthrosis – найбільш досконалий спосіб з’єднання між собою двох або декількох кісток, який дає можливість збільшувати розмах і значно урізноманітнити відтінки рухів одного компонента скелета відносно іншого.

Наголосити, що обов’язковими компонентами будь-якого суглоба є: суглобові поверхні, як мінімум, двох кісток, вкриті гіаліновим суглобовим хрящем, суглобова капсула та синовіальна рідина, яка заповнює суглобову порожнину.

Суглобовий хрящ – cartilagо articularis – шар гіалінового хряща на суглобовій поверхні кісток. Він не має судин і нервів, його живлення забезпечується за рахунок поживних речовин, що надходять із крові судин суглобової капсули та кістки, а також із синовії. Зовнішня поверхня суглобового хряща рівна і блискуча, блакитно-білого кольору і не вкрита охрястям. Суглобовий хрящ забезпечує ріст епіфізів у довжину, зменшує тертя між кістками, залежно від його товщини послаблюється сила поштовху під час руху, оскільки цей хрящ дуже пружний. Перехід шару хряща в кісткову основу відбувається поступовим його звапнуванням, чим досягається закріплення суглобового хряща на суглобовій поверхні. Іноді суглобовий хрящ випинається так, що його суглобова поверхня у вигляді облямівки охоплює кістку, з якою з’єднується, збільшуючи суглобову ямку і контактну поверхню суглоба (плечовий і кульшовий суглоби), що визначається як суглобова губа — lábrum glenoidále.

Суглобова капсула – capsula articularis – сполучнотканинна двошарова мембрана, яка закріплюється муфтоподібно до кісток, що з’єднуються, поблизу країв суглобових поверхонь, герметизує порожнину суглоба. Товщина капсули неоднакова не лише в різних суглобах, а й в різних її ділянках. Волокнистий шар (зовнішній) – stratum fibrosum – є продовження окістя, що переходить з кістки на кістку, з’єднуючи їх одна з одною, багатий на судини і нерви. Відповідно до характеру руху в суглобі, за рахунок локального потовщення волокнистої оболонки капсули, утворюються додаткові зв’язки. Синовіальний шар – stratum synoviale – побудований із пухкої волокнистої сполучної тканини, вкриває зсередини волокнистий шар, обмежуючи суглобову щілину, продукує шляхом ультрафільтрації суглобову рідину. На поверхні цієї оболонки, оберненої до порожнини суглоба, є синовіальні ворсини і складки. В деяких суглобах капсула утворює випини – синовіальні сумки.

Синовія – synovia – світла, тягуча рідина жовтуватого кольору. Вона виділяється синовіальною оболонкою капсули і виконує різні функції: змащує суглобові поверхні кісток, зменшуючи тертя між ними, є живильним середовищем для суглобового хряща, в неї виділяються продукти обміну речовин хрящової тканини, збільшує зчеплення кісток завдяки в’язкості, амортизує суглоби. Із суглобів синовіальна рідина відводиться лімфатичними судинами, тому пошкодження і забруднення порожнини капсули суглоба небезпечне для життя тварини.

Суглоби класифікують за будовою, кількістю осей руху (формою суглобових поверхонь кісток), функцією (видами рухів) (схема 4).