Людські поселення на території України від палеоліту до енеоліту. Трипільська культура

Історія української культури починається 1 млн. років тому з появою людини на території України. Найдавніший період історії українського народу тривав до появи перших держав і державних об’єднань. Це значний проміжок часу, тому його поділяють на періоди:

Схарактеризуємо культурний розвиток суспільства кожної історичної епохи.

Палеоліт (1млн. р. – 10 тис. р. тому) – давньокам’яний вік. Саме в палеоліті на територію України насувається льодовик (близько 100 тис. років тому). Палеоліт характеризується найбільш примітивним розвитком продуктивних сил і суспільної організації, примітивними знаряддями праці. Основні заняття людей – мисливство й збирання. Суспільна організація представлена первісним стадом – невелика група людей, з’єднаних спільним здобуванням їжі та захистом від хижаків. Пізніше виникає первісна община, в межах якої здійснювалось колективне виробництво, споживання, а також колективна власність і сім’я (полігамія).

Поступовий розвиток людини в палеоліті приводить 30 − 40 тис. років тому до появи гомо сапієнс – людини, наближеної до сучасного типу людини. Замість первісного стада виникає більш досконала форма організації людей – рід. Головну роль відіграє в родовій організації жінка, отже, встановлюється матріархат.

Основні пам’ятки палеоліту на території України: печери с.Королеве, м.Амвросіївка, с.Лука-Врублівецька, Кіїк-Коба, Старосілля, с.Молодове, с.Гінці на Полтавщині. Із них найдавнішою вважається стоянка біля с.Королеве на Закарпатті. (Для кращого їх запам’ятовування радимо виписати назви в конспект та знайти місце розташування на карті).

Духовний світ людини на цьому етапі був представлений тотемізмом (віра в походження окремого роду від тварини-тотема), анімізмом (одухотворення неживих предметів), фетишизмом (надання предметам магічної сили, поклоніння неживим предметам) і магією (віра в можливість впливати на навколишній світ та людей за допомогою магічних дій і обрядів). Особливого поширення набув культ ведмедя, культ жінки (жіночі статуетки – палеолітичні венери).

Основні обряди не виходили за межі мисливської магії. Магічні обрядові дії справлялись у спеціальних культових приміщеннях або святилищах. На українській землі розташоване унікальне природне святилище – Кам’яна Могила, що має вигляд великого пагорба в заплаві річки Молочної поблизу села Терпіння Запорізької області. Тут знайдено тотемічні символи (чуринги) – орнаментовані плитки з пісковику, відкрито тисячі наскельних зображень, що охоплюють величезний відрізок часу (до кінця бронзового віку).

Мезоліт (9 − 5 тис. до н.е.) – середньокам’яний вік. У мезоліті льодовик починає танути, формується сучасний клімат і ландшафт, північ України покривають ліси. У зв’язку зі зміною зовнішніх умов змінився побут людини й суспільні відносини. Кількість населення значно збільшується. Відбуваються процес зародження етносів та етнокультурного розвитку.

Тепер не має потреби, як раніше, ховатися у печерах. З’являються житла портативні (чуми), тимчасові (на місці промислу) і постійні (зимові поселення). В Україні поширились наземні житла зі стінами, сплетеними з лози й очерету та обмазаними глиною (халупи). Здебільшого вони не стояли окремо, а з них складалися села.

Люди переходять переважно до дистанційного індивідуального полювання на дрібних тварин за допомогою винайдення лука і стріли. Винайдення першої механічної дистанційної зброї мало важливі наслідки для подальшого розвитку суспільства: суттєво зросла продуктивність праці мисливців, що змінило соціальне життя. Оскільки людина могла самотужки себе прохарчувати, багатолюдні колективи мисливців розпалися й відбулася індивідуалізація виробництва та споживання. На цьому етапі суспільна організація людей еволюціонує від матріархальної сім’ї до родоплемінної організації, у якій зростає роль парної сім’ї.

Крім мисливства, поширюється рибальство. З’являється торгівля між окремими родами. Удосконалюються знаряддя праці й зброї, що можна поділити на мікроліти – крем’яні пластинки різних форм (леза до гарпунів, списів, наконечники дротиків, стріл) і макроліти – великі знаряддя для обробки дерева (сокира, тесло, долото).

У цей час почала формуватися сучасна (космічна) стадія світогляду людства: з’являються перші культи творення, образи богів, уявлення про світ живих і світ мертвих. На відміну від попередніх часів, померлих стали ховати за межами стоянок у родових могильниках. В Україні відкрито три таких могильники (біля сіл Волоське та Василівка в Надпоріжжі). Похованих посипано червоною вохрою, що символізувала вогонь, кров і тепло. Унікальним святилищем залишалася Кам’яна Могила, гроти якої відігравали роль мисливського храму.

Основу мезолітичного мистецтва становили багатофігурні наскельні композиції з життя мисливців, зображення диких тварин і сцен полювання, зафіксовані в гротах Криму й на плитах Кам’яної Могили.

Найвідоміші стоянки епохи мезоліту: в Криму – Таш-Аїр, Мурзак-Коба, Заміль-Коба; на Одещині – Білолісся, Гиржеве, Мирне; на Дністрі – Гребеники, в Надпоріжжі – Осокорівка.

Неоліт (4 − 3 тис. до н.е.) – новокам’яний вік. Неоліт став надзвичайно динамічним, переломним моментом в історії людства. Англійський археолог Гордон Чайлд схарактеризував цей період як неолітичну революцію. Суть її полягає у переході в господарській діяльності від традиційного привласнюючого господарства (збиральництво, рибальство, мисливство) до відтворюючого. Причини в основному полягають у вдосконаленні методів полювання. Зникнення великих стадних тварин разом із зростанням чисельності населення підірвали ресурси природного оточення (поголів’я промислових тварин скоротилось), і люди стали перед проблемою переходу до принципово нових методів отримання продуктів харчування – до землеробства та скотарства.

Риси неолітичної революції:

1. Виникнення землеробства із збиральництва, яким займалися переважно жінки. Вирощували кілька видів пшениці, ячмінь. Землю обробляли мотиками з рогу і кістки. Зерно подрібнювали кам’яними зернотерками.

2. Виникнення із мисливства скотарства на основі формування стад свійських тварин та використання їх як тяглової сили. Велике значення для людини мало приручення тварин. Першою свійською твариною був собака. Пізніше було приручено корову, свиню, овечку (майже всі великі тварини). Це було справою чоловіків.

3. Перехід до осілого способу життя.

4. З’явились якісно нові технічні прийоми обробки каменю – розпилювання, шліфування, свердління. Ці винаходи дали можливість людині значно збільшити асортимент знарядь. З’являються різного типу сокири, мотики, оскарди, молоти, тесла, долота, ножі, наконечники списів.

5. Виникнення нових способів і видів виробництва та виготовлення штучних продуктів – обпалення глини, прядіння, кераміка – глиняний посуд, орнаментований візерунками та розмальований фарбами. Людина опанувала ткацтво. З’являються перші примітивні верстати, виробляють тканину з вовни, з волокнуватих рослин, спочатку типу рогож, а потім дедалі більш удосконалені.

Змінюється й духовний світ. Мисливська магія поступається розвинутим землеробським і скотарським культам. Поширення набув культ родючості (з ним пов’язані статуетки жінок і тварин).

Мідний вік (енеоліт) (3 тис. до н.е.)характеризується опануванням людиною перших металів: міді, срібла й золота. Вони дозволили вдосконалити знаряддя праці та зброї, що своєю чергою мілітаризувало суспільство й сприяло посиленню його диференціації. До цього часу відносять перші скарби.

У цей час остаточно утвердився відтворюючий характер господарства. Економіка мідного віку мала землеробсько-скотарський характер. Почався перший великий суспільний поділ праці між пастушими (скотарськими) й землеробськими племенами. Землероби займали лісостепове Правобережжя, скотарі мешкали на степових і лісостепових обширах Півдня та Південного Сходу.

У межиріччі Бугу і Дністра за енеоліту виникає високорозвинута землеробська культура, яку називають трипільською (за назвою с. Трипілля, де 1896 р. вперше були відкриті пам’ятки цієї культури). Розквіт цієї культури припадає на період між 3500 та 2700 рр. до н.е. Її племена займають у цей час велику територію від Карпат до Дніпра. Окремі поселення трипільців за розмірами схожі на міста (250 – 400 га). (Занотуйте до вашого конспекту відомі трипільські поселення – “гіганти”: Майданецьке, Талянки, Доброводи). Вважається, що в них проживало не менше ніж 10 – 20 тис. осіб. Особливістю розселення трипільців було й те, що декілька дрібних поселень концентрувалися, як правило, навколо одного великого. Тому не виключено, що у трипільців вже існувала певна державна система. Пізні трипільські поселення були добре укріплені й розташовувались у важкодоступних місцях.

Основою господарства було розвинуте землеробство. Трипільці вирощували пшеницю, ячмінь, просо, льон, у землеробстві застосовували рало і використовували велику рогату худобу як тяглову силу. Трипільські племена застосовували знаряддя праці не тільки з каменю, а також із міді, проте цей метал так і не витіснив камінь. “Візитною карткою” трипільської культури називають гончарне виробництво у вигляді розмальованої кераміки (Додаток 14). Гончарне виробництво характеризувалось різноманітністю форм посуду й вишуканим оздобленням його. Орнаментальні композиції засвідчують складний духовний світ, який поки що не піддається розшифруванню – це округлі меандри, солярні знаки, численні символи тощо.

Поширеним культом у трипільців був культ плодючості –“Великої Матері” (антропоморфні зображення Великої Матері знаходять при розкопках майже кожного трипільського поселення). Це свідчить про панування матріархату.

Причини зникнення цієї культури до кінця не з’ясовано, але ймовірніше ними були: порушення екологічного балансу, похолодання клімату, внутрішні суперечності, експансія кочових степовиків та ін.

Важливо підкреслити, що трипільська культура була однією з найбільш розвинених на той час у Європі. Племена Трипільської культури залишили глибокий слід в історії української культури. Суспільства, які прийшли на зміну трипільському, засвоїли і зберегли його основні досягнення в господарстві, культурі, ідеології. У трипільський період Україна набуває ознак, що й донині притаманні українському народові, його культурі (хліборобство, використання волів, відповідний реманент і упряж, хати, обмазані глиною та розписані фарбами тощо) (Додаток 15).

На інших територіях України, а саме Лівобережжі та Причорномор’ї поширення набулисередньостогівська (ІV – ІІІ тис. до н.е.), ямна (ІІІ – ІІ тис. до н.е.), кеміобинська (ІІІ – ІІ тис. до н.е.) культури. Основне заняття цих племен – відгінне скотарство. Пересування слідом за стадами корів та овець у пошуках пасовиськ, вимагало рухливого способу життя й стимулювало винайдення ними колісного транспорту, а також приручення коня і використання його для верхової їзди.

Великі досягнення були зроблені людиною у бронзовому віці (ІІІ – І тис. років тому) – рубіж кардинальних змін в Україні. Назву епосі дала бронза – перший штучний метал, створений на мідній основі.

У бронзовому віці суттєво впливали на розвиток суспільства такі чинники: зміна кліматичних умов (збільшення вологості), підвищення завдяки бронзі продуктивності знарядь праці та боєздатності зброї, активізація міграційних процесів. У цей час завершується перший суспільний поділ праці, в результаті якого землеробство відокремилося від скотарства і розпочався другий – відокремлення ремесла в окрему галузь. Спостерігається прискорений розвиток господарства, з’являється обмін, розвиваються ремесла.

Під впливом радикальних змін у господарстві бронзового віку відбулися зрушення у суспільних відносинах, зокрема зростає роль чоловіка в усіх сферах суспільного життя, відповідно на зміну матріархату приходить патріархат. Через зростання продуктивності праці з’являється надлишковий продукт, що концентрується в руках окремих осіб і призводить до майнової, а згодом соціальної диференціації. Відбувається інтеграція суспільства (формування союзів племен), його диференціація й розшарування, виникають станово-класові відносини. Усе це стало основою формування передумов для зародження держав.

У цей час територію України населяли племена катакомбної культури, культури багатоваликової кераміки, зрубної, сабатинівської, білозерської культур (степовий регіон); культур шнурової кераміки, тшинецько-комарівської, білогрудівської (лісостеп і Полісся).