СКЛАДНОПІДРЯДНІ РЕЧЕННЯ

Будова складнопідрядних речень

Складне речення, предикативні частини якого синтаксич­но нерівноправні і з'єднані сполучником підрядності або спо­лучним словом, називається складнопідрядним.

У складнопідрядному реченні одна частина обов'язково головна (головне речення), друга — залежна, підрядна (під­рядне речення). Від головної частини ставиться питання, підрядна — відповідає на поставлене питання: Ми нові гаї посадим, (з якою метою?) щоб земля була весела (М. Риль­ський). Пахнуть хлібом слова, (які?) що мене їх навчила мати [ Д. Павличко). У я відчуваю, (що?) як доля великого світу на наші рамена ляга (Б. Олійник).

Змістова наповненість предикативних частин складнопідрядного речення не залежить від їхньої синтаксичної ролі: тоді однаково важливі обидві частини, іноді важливіша головна, іноді — підрядна. Наприклад, у реченні Щоб між нами не вгасало проміння величне, ти поставив «на сторожі» слово твоє вічне (Леся Українка) обидві частини несуть однаково важливу інформацію. У реченні Я завжди думав і думаю, що без гарячої любові до природи людина не може бути митцем (О. Довженко) основна інформація закладена в під­рядній частині.

Підрядні частини замінюють або розгортають той чи інший член головної частини. Вони й відповідають на ті самі питан­ня, що й члени речення. Інакше кажучи, підрядні частини, маючи свої синтаксичні центри, виконують функції членів речення. Адже можна сказати: Приїхав землемір (підмет — зем­лемір) і Приїхав той, що землю міряє (роль підмета виконує вже підрядне речення разом із вказівним словом). Але підрядні частини дають змогу точніше, докладніше передати певне зна­чення, ніж звичайні члени речення.

У складнопідрядному реченні підрядна частина стоїть пе­реважно після головної, але не завжди — вона може стояти і перед головною частиною, і всередині неї: Люблю людей землі моєї, (чому?) бо й я землі моєї син! (В. Сосюра). (Xто?) У кого мозолів на руках не було, той не підніме з долівки шмато­чок хліба (В. Кучер). Землю, (яку?) що крила дала мені, довіч­но буду любить (Ю. Петренко).

У складнопідрядному реченні є вказівні слова (не завжди) і сполучники підрядності або сполучні слова (обов'язково).

Вказівне слово є членом головної частини (голов­ного речення). Вказівними словами бувають:

а) вказівні займенники той, такий, стільки в різних від­мінках: Чого Івась не навчиться, того й Іван не буде вміти (Нар. творчість). Знайшовся такий, що дав волю, дав і землю (М. Коцюбинський);

б) означальні займенники весь, всякий, кожний у різних відмінках: Кожний, кому доручено завдання, виконував його з радістю (О. Копиленко). Все, що було молодого, завзятого, пішло степовими дорогами (П. Панч);

в) вказівні прислівники так, настільки, там, тут, туди, звідти, тоді, доти, тому: Там,де Ятрань круто в'ється, з-під каміння б'є вода; там дівчина воду брала, чорнобрива, молода (Нар. творчість). Часом Десна розливалася такпишно, що у воді потопали не тільки ліси й сінокоси (О. Довженко).

Конкретне значення вказівного слова завжди розкриваєть­ся в підрядній частині.

Сполучник підрядності приєднує підрядну час­тину (підрядне речення) до головної, але членом речення не виступає.

У мові є багато сполучників підрядності, зокрема: що, як, щоб, якби, якщо, бо, коли, чи, хоч, ніж, тому що, для того щоб, через те що, дарма що, незважаючи на те що, тимчасом як, після того як, мов, немов, наче, ніби і под.: Щоб прийшло на землю сподіване щастя, треба великої праці (М. Коцюбин­ський). Біда в тому, щодехто оцінює людей не за їхніми якос­тями, а за посадами (І. Дюпа).

Сполучники підрядності бувають однозначні (семантичні) і багатозначні (асемантичні). Однозначні сполучники приєдну­ють до головної підрядні частини тільки одного певного виду, багатозначні — можуть приєднувати підрядні частини різних видів. Прикладом перших є сполучники бо, тому що, через те що (приєднують лише підрядні причини), якби, якщо (виража­ють лише умову), незважаючи на те що, дарма що (вживають­ся лише для приєднання допустових підрядних речень) тощо. І, навпаки, багатозначні сполучники що, щоб, як, коли при­єднують до головної підрядні частини різних видів: і з'ясу­вальні (підметові й додаткові), і означальні, і обставинні. Наприклад, у реченнях Зичу, щобти товаришів знайшов з сер­цями ясними, з думками молодими, з любов'ю до людей... І в ночі сил таких немає, щобнаше сонце погасить. Як сонце, перейти хотів би я по світі, щобз усміхом зайти за мідний небосхил (З тв. М. Рильського) той самий сполучник щоб приєднує в першому реченні підрядну з'ясувальну (додаткову) частину, у другому — означальну, у третьому — обставинну.

Сполучне слово приєднує підрядне речення до го­ловного і водночас є членом підрядного речення.

Сполучними словами бувають:

а) відносні займенники хто, що, який, чий, котрий, скільки в різних відмінках: І завжди пам 'ятай про невідо­мих людей, які(підмет) дають тобі хліб, молоко, м 'ясо (В. Кучер);

б) відносні прислівники як, наскільки, де, куди, звідки, ко­ли, доки, відколи, чому, чого, навіщо: Певно, в кожного є заповітні пороги, звідки (обставина місця) нас прово­джали в життя матері (М. Сингаївський).

Сполучне слово можна замінити повнозначним словом із го­ловного речення. Так, у наведених тут прикладах у першому ре­ченні замість які можна підставити невідомі люди, у другому — замість звідки можна сказати від заповітних порогів. У реченні Єсть такі у світі речі, від яких душа сія (П. Тичина) сполучне слово від яких можна замінити словами від них, від тих речей.

Слова що, як, коли в одних випадках виступають сполуч­никами, в інших — сполучними словами.

Сполучне слово (займенник) що можна замінити займен­никами який, він або іменником: В небі ластівка мріє далека, що [яка, вона, ластівка] на крилах весну принесла (В. Сосюра). Сполучник що так замінити не можна: Настрій у нього був такий, щовін хотів обняти весь світ (О. Донченко).

Сполучні слова (прислівники) як і коли можна замінити відповідно прислівниками так, таким чином і тоді: Кашель клекотів у нього в грудях, як[так клекотить] лава у вулкані, довго і грізно (О. Довженко). Звечора, коли[тоді, у той час] всі люди були зайняті святом, запріг він свої волики і поскрипів полозками з села (І. Цюпа). Сполучники як, коли так замінити не можна: Як тільки ударить перший промінь сонця в мури, вони спалахнуть золотим пожаром (Леся Українка). Коли не пиріг, то й не пирожися, колине тямиш, то й не берися (Нар. твор­чість). Сполучне слово коли тут приєднує підрядне речення часу, а сполучник коли — підрядне речення умови (його мож­на замінити сполучником якщо).

Щоб правильно зорієнтуватися, яким членом речення вис­тупає сполучне слово, його пробуємо замінити іменником, осо­бовим займенником або співвідносним вказівним словом. На­приклад, у реченні В давніх літописах наших єсть одно опові­дання, що зворушує у серці найсвятіші почуття (М. Вороний) сполучне слово що можна замінити іменниковим словосполу­ченням це оповідання або особовим займенником воно. Звідси робимо висновок: сполучне слово тут виступає підметом. У реченні Майже все вже розтануло в далекім мареві часу, як сон, і потонуло (О. Довженко) сполучне слово як можна замінити вказівним словом так: ...так розтає сон. Отже, це сполучне слово тут є обставиною способу дії. У реченні Вся вулиця пе­рерита свіжими вирвами, на дні яких ще сивіє встояний дим (О. Гончар) сполучне слово яких — не означення, а додаток: ...на дні (чого?) вирв ще синіє встояний дим.