Складнопідрядні речення з підрядними присудковими і означальними

Підрядні присудкові речення уточнюють іменну частину складеного присудка головного речення, виражену вказівним словом. Підрядні означальні — замінюють означення головного речення або уточнюють означення, виражене вказівним словом.

Підрядні присудкові відповідають на питання присудка (який він є?що він є? хто він такий?), підрядні означальні — на питання означення (який? чий?).

Вказівними словами в складнопідрядних реченнях і з під­рядними присудковими (обов'язково), і з підрядними означаль­ними (не завжди) бувають вказівні займенники такий і той.

І присудкові, і означальні підрядні речення до головного приєднуються сполучними словами хто, що, який, чий, котрий та сполучниками підрядності що, щоб, як, наче, ніби, мов тощо: Синє небо було прозоре та глибоке, неначевода коло берега в морі (І. Нечуй-Левицький). Я лиш інструмент, в якомупла­чуть сни мого народу (Л. Костенко). Богдан стояв осторонь і робив вигляд, нібийого зовсім не стосується вся гра (Ю. Яновський). Для приєднання підрядної означальної до головної ча­стини використовують ще сполучні слова де, куди, звідки, коли: Швидше в гай зелений, в поле, деповітрям тягне з гір!(П. Грабовський).

Підрядні присудкові й означальні речення до головного можуть приєднуватися також за допомогою сполучника що в поєднанні з особовим займенником, співвідносним з означу­ваним іменником головної частини: На троянду, що її Чубенко тримав у руці, падали виблиски заграви (Ю. Яновський). І ба­чив — пішли дорогою, що по нійстовпи телефонні в далину бігли (А. Головко). Такі поєднання, як правило, можна замінити сполучним словом який у відповідних відмінках, і навпаки.

У разі збігу кількох підрядних означальних речень у тому самому складному реченні, щоб уникнути одноманітних по­вторень, використовують синонімічні сполучні засоби: Конст­рукція церкви святого Іоанна Златоуста являла собою залізний каркас, наякому монтувалися залізні листи, що утворювали стіни та дах будівлі (З газети). Багато в світі доріг, що ведуть до незнаних обріїв, і тільки одна дорога, котроїнам повік не забути, пролягає до рідної домівки (З газети).

Іприсудкові, і означальні підрядні частини звичайно сто­ять після конкретизованого ними слова. Виняток із цього пра­вила становлять ті підрядні частини, які мають зіставний ха­рактер, на зразок Яке дерево, такий і плід. Який їхав,такого й на віз бере. Чия відвага,того й перемога (Нар. творчість). Тут підрядні частини стоять перед головними.

Підрядні присудкові речення вживаються у двох випадках:

а) коли треба уточнити значення іменного присудка голов­ної частини, вираженого вказівними словами такий, той: Настрій у нього був такий, що він хотів обняти весь світ(О. Десняк). Він такий, що в неозорім полі уночі обійде хуртовину(А. Малишко). Я той, що греблі рвав(П. Воронько). Квіти перестали бути тим, чим вони були досі: квітами(В.Домонтович);

б) коли треба конкретизувати зміст присудка головної ча­стини, вираженого прикметником разом із вказівним словом такий, яке має підсилювальне значення: Повітря таке запашнеод гірських трав, що аж п'янить(М. Ко­цюбинський). Тарас дивитьсяна Остапа такий здиво­ваний, начебто це був і не Остап зовсім...(О.Довжен­ко). Запилена, вже жовта трава видалася такою м'я­кою, що мимоволі захотілось лягти в ній(Ю. Збанацький); вказівне слово такий може бути й відсутнє: Устим і справді був гарний, наче з якоїсь картини зійшов(М.Стельмах). Шелестіла вода, падаючи за борт, звуки, що їх давала помпа, були жалібні, ніби кректала качка(Ю. Яновський).

Вказівне слово в такому складнопідрядному реченні стоїть звичайно в називному або орудному відмінку. Проте іноді воно може мати форму й родового відмінка з прийменником з і з заперечною часткою або без неї: Він був не з тих,що швидко погоджуються (М. Руденко).

Іноді трапляється, що підрядне присудкове речення пояс­нює безпосередньо підмет головного речення: Вічність — це коли і після тебе зорі будуть падати в жита(І.Світличний). Підрядні означальні речення, на відміну від присудкових, можуть пояснювати не тільки вказівне слово, а й безпосеред­ньо означуваний іменник головної частини. Щодо їхнього функціонального значення, то серед них можна виділити такі різновиди:

власне означальні речення — вказують на таку ознаку предмета, названого в головній частині, яка конк­ретизує, виділяє його з низки подібних; у такому разі в головній частині є співвідносне вказівне слово або його можна підставити: Добре томуковалеві, що на обидві рукикує (Нар. творчість). Шукаю служника такого,не вельми ціною дорогого, щоб вмів і шить, і варить, і коня доглядать(Б. Грінченко). А справжня слава — це [та] прекрасна жінка, що на могилу квіти принесе(Л. Костенко). В нормальному, узвичаєному витлумаченні «націоналіст» — [це та] людина, яка любить і підносить усе рідне— матір, мову, тра­диції, історію, культуру і, зрозуміла річ, народ та держа­ву (З газети);

означально-порівняльні речення — припи­сують відповідному предмету, названому в головній час­тині, таку ознаку, яка насправді не існує, а лише допус­кається як можлива, уявна; приєднуються до головної частини сполучниками наче, ніби, мов і співвідносяться з відповідним вказівним словом у ній або безпосередньо по­яснюють іменник: Матрос оглянув нас усіх такимирадими очима, ніби ми давали йому гетьманські клейноди...(Ю.Яновський). Кузьма робить вигляд, (який?) наче він мудрує (М. Стельмах);

означально-обставинні речення — поясню­ють вказівне слово головної частини, вжите при іменни­ках із просторовим або часовим значенням; приєднуються до головної частини сполучними словами де, куди, звідки, коли, відколи, поки, доки (їх можна замінювати сполучним словом який у різних відмінках): А на томумісці, де [на якому] стояла тінь, іскрило сонце широкою плямою (Панас Мирний). В тідавні часи, коли[про які] йде наше опові­дання, Запала долина не була поросла лісом (І. Франко); можуть пояснювати такий іменник і безпосередньо: Стали спускатися в темний яр, звідки[з якого] повіяло холодом і проваллям (Григір Тютюнник). Розкрито осяяні входи в лункі анфілади зал, де[у яких] пісня склика хороводи і щас­тя веде карнавал (М. Бажан);

означально-приєднувальні речення — вно­сять у висловлювання принагідну додаткову інформацію про предмет, названий у головній частині; у такому разі вказівне слово в головній частині не вживається: Осіннє сонце, що надвечір спромоглося продерти хмари,схилялося над обрієм і сіяло своє золотаве насіння у вогку землю (О. Слісаренко). Із голубого неба долітав повний жалю журавлиний трубний клич, який то гучнів, то завмирав, танучи в голубій безвісті(Григорій Тютюнник). У зарості парку вкра­далося озеро, що було притулком тиші й суму для кількох білих скульптур над водою(В.Земляк). Якщо підрядне означальне речення до головного приєдна­не сполучним словом що, який у називному або знахідному відмінку без прийменника і якщо від його присудка-дієслова, вжитого в дійсному способі, утворюється дієприкметник, то таке речення можна замінити дієприкметниковим зворотом: На обох ченцях були дуже старі, обстрьопані вовняні ряси, що вже зблякли, полиняли, а на спині зовсім поруділи(І.Нечуй-Левицький). — ...ряси, вже збляклі, полинялі, а на спині зовсім поруділі. Що, дівуючи, придбала Мотря,то все позношувала... (Панас Мирний) — Усе, придбане під час дівування,Мотря позношувала.

За структурно-семантичною класифікацією і присудкові, і означальні підрядні речення відносять до означальних.