СКЛАДНОСУРЯДНЕ РЕЧЕННЯ

Складне речення, предикативні частини якого синтаксич­но рівноправні і поєднані між собою сполучниками сурядності, називається складносурядним.

Для поєднання частин складносурядного речення викори­стовують такі сполучники сурядності:

єднальні і, та (= і), також (стоїть у середині другого про­стого речення), і... і, ні... ні, не тільки... а й, притому, причому: Ні повітря не ворухнеться, ніпташка не защебече (М. Коцюбинський). На сизих луках скошено траву, іліто буйне в береги ввійшло (М. Рильський);

протиставні а, але, та (= але), проте, а проте, зате, однак, все ж, а то: Лиш храм збудуй, алюди в нього прийдуть (Л. Костенко). Дерево стояло ще голе, однакна вітах його вже починалось пташине життя (Д. Бедзик);

розділові або, чи, або... або, чи... чи, то... то, чи то... чи то,

не то... не то, хоч... хоч: Чи то мені здається, чи тосправді

свист тихшає?(М. Коцюбинський).

Між частинами складносурядного речення можуть бути різні смислові зв'язки.

У складносурядних реченнях з єднальними спо­лучниками можуть передаватися:

а) одночасність, сумісність дій або станів: А літо йде поля­ми і гаями, івітер віє, іцвіте блакить (А. Малишко); предикативних частин у таких реченнях може бути кіль­ка, і їх можна переставляти місцями;

б) послідовність дій або станів: Пройшла гроза, і ніч пром­чала, ізнову день шумить кругом (В. Сосюра). Я здобув науку, ідіти в мене будуть її добувати (М. Стельмах); предикативні частини таких речень розташовуються в певному порядку, що відповідає реальній послідовності дій або станів;

в) причиново-наслідкова, умовно-наслідкова чи допус­тово-протиставна залежність між діями або станами: Пройшов дощ, ідерева заясніли під сонцем (У. Самчук). Чужих два слова в пісні буде — і пісня вся тоді чужа! (Д. Павличко). Кажіть коротко і ясно, доби­вайтесь лаконічності вислову, івас кожен школяр зро­зуміє (В. Сухомлинський). Вода була чистою, івсе-таки входити в неї чомусь було Остапові боязно (В. Підмогильний); такі речення складаються, як правило, з двох частин: перша з них, перед якою можна поста­вити сполучники тому що, якщо, незважаючи на те що, виражає причину або умову, друга — наслідок чи протиставлення;

г) приєднувальні відношення (додаткова, супутня інфор­мація): Ми сяк-так помостилися, постелилися і поляга­ли спати, причомувікно треба було заткнути подушкою, бо одна шибка була вибита (Леся Українка); порядок розташування частин у таких реченнях фіксований.

У складносурядних реченнях із протиставними спо­лучниками:

а) явища можуть протиставлятися: Вітру на морі не було, протеклекотав сильний прибій (М. Трублаїні). Ясно ще осіннє сонце сяє, тахолодом осіннім вже в повітрі по­тягає (І. Франко). Багато влітку доводиться на пасіці працювати, але затевзимку можна відпочити сповна (І. Багряний); перед першою частиною таких речень може стояти сполучник допустовості хоч, тобто їх мож­на легко перетворити на складнопідрядне речення з під­рядною першою частиною;

б) явища можуть зіставлятися: І потечуть веселі ріки, аозера кругом гаями поростуть, веселим птаством ожи­вуть (Т. Шевченко); у таких реченнях протиставний сполучник своїм значенням наближається до єдналь­ного;

в) друга частина може виражати причину того, що гово­риться в першій: Дядьку Замфіре, дядьку Замфіре! Ваш виноград рубають. Біжіть мерщій, а товесь вирубають та спалять (М. Коцюбинський); тут сполучник а то має значення «у противному разі, інакше, бо».

У складносурядних реченнях із розділовими спо­лучниками вказується:

а) на чергування явищ: То вітерець дихне, токоник в житі засюрчить (Л. Глібов);

б) на взаємовиключення явищ: Або не сокіл я, або спалила мені неволя крила (Леся Українка);

в) на непевність, сумнів, припущення: По дні яруги неслось глухе, придушене шемрання. Не тоосінні води шуміли, збігаючи в Дунай, не товітер бився в заломах провалля. Десь заблудилась у плавнях, абововки роздерли її (З тв. М. Коцюбинського).

Дієслова-присудки в обох частинах таких речень мають, як правило, той самий вид і однакові часові форми. Предика­тивні частини можуть вільно мінятися місцями.

Зрідка трапляються складносурядні речення, у яких дру­га частина має уточнювальне значення: Задуми оповідань ви­никали, як правило, під час поїздок, під час зустрічей з людь­ми, тобтоджерелом цих задумів було саме життя (І. Семенчук).