Капітал Фонду і механізм залучення фінансових ресурсів

Статутний капітал МВФ утворюється з внесків держав-членів відповідно до встановленої для кожної країни квоти, яка визначається, виходячи з економічного потенціалу країни та її місця в світовій економіці і зовнішній торгівлі. Кожна країна має квоту, виражену в СДР. Квота країни-члена є найбільш важливим елементом її фінансових і організаційних відносин з Фондом. По-перше, квотою визначається кількість голосів у Фонді. По-друге, на розмірах квоти засновані масштаби доступу членів МВФ до фінансових ресурсів організації згідно зі встановленими лімітами. По-третє, квота визначає частку члена МВФ при розподілі СДР.

У Статуті не приводяться методи визначення квот членів МВФ. Водночас із самого початку розміри квот пов'язувалися, хоча і не на жорсткій основі, з такими економічними чинниками, як національний дохід і обсяг зовнішньої торгівлі та платежів. У межах Дев'ятого загального перегляду квот** був використаний набір з п'яти формул, узгоджений у процесі Восьмого загального перегляду, внаслідок чого були отримані так звані "розрахункові квоти", які є загальною мірою відносного положення країн-членів МВФ у світовій економіці. У цих формулах використовуються економічні дані з валового внутрішнього продукту (ВВП) держави, поточних операцій, коливань поточних надходжень і державних резервів.

При створенні Фонду його капітал становив 7,7 млрд дол. США. У подальші роки у зв'язку з прийомом нових членів і потребами у фінансових ресурсах, які постійно зростали, у засобах для надання допомоги країнам, які мали потребу, статутний капітал зростав кожні 5 років, а також коректувалися квоти країн відповідно до їх змінної ролі в світовій економіці. На сесії МВФ, що відбулася у 1997 р. у м. Сянгані (Гонконгу), було ухвалено рішення про підвищення капіталу Фонду на 45 %. Після схвалення цього рішення парламентами країн-членів (такий порядок прийнятий у Фонді) статутний капітал МВФ збільшений до 212 млрд СДР (297 млрд дол. США). Спочатку країни-члени повинні були сплачувати 25 % квот золотом, а решта 75 % - національною валютою. Починаючи з 1978 p., замість внесків золотом оплата у розмірі 22,7 % квоти проводиться резервними активами (СДР і конвертованою валютою) .

Статут МВФ передбачає, що на додаток до власного капіталу, що є головним джерелом фінансування його діяльності, Фонд має можливість використовувати також позичкові засоби в будь-якій валюті і з будь-якого джерела, тобто займати деяку офіційних органів, так і на приватному ринку позичкових капіталів.

**Робота над Дев'ятим загальним переглядом квот була розпочата в березні 1987 р. Оскільки до 31 березня 1988 р. цей процес не був завершений, Рада керуючих неодноразово збільшувала термін завершення відповідної роботи. 28 червня 1990 р. Рада керуючих прийняла резолюцію про збільшення загальної суми квот на 50 %.

До сьогодні МВФ отримував позички у казначейств і центральних банків країн-членів, а також Швейцарії, що не була до травня 1992 р. його членом, і у Банку міжнародних розрахунків (БМР). Щодо приватного грошового ринку, то до його послуг він поки що не вдавався. Для поповнення кредитних ресурсів МВФ використовує такі схеми:

- генеральна угода про позички;

- нові угоди про позички;

- запозичення засобів у держав-членів МВФ.

У 1962 р. Фонд підписав з 10 економічно розвиненими країнами (США, Німеччиною, Великобританією, Японією, Францією та ін.) Генеральну угоду про позички, яка передбачала надання поновлюваних кредитів Фонду. Ця угода спочатку була підписана на 4 роки, а потім пролонговувалася кожні 5 років. Ліміт кредиту спочатку був визначений у 6,5 млрд дол. США, а в 1983 p. збільшений до 17 млрд СДР (23,3 млрд дол. США). З метою подолання надзвичайних ситуацій у фінансовій сфері Виконавча рада (Директорат) МВФ розширила можливості Фонду по залученню позик, затвердив у 1997 р. Нові угоди про позички, відповідно до яких МВФ може залучати від 25 країн-учасниць цих угод фінансові ресурси на суму до 34 млрд СДР (близько 45 млрд дол. США). МВФ також вдається до отримання позик у центральних банків (зокрема, отримав ряд позик у національних банків Бельгії, Саудівської Аравії, Японії та інших країн). Отримані кошти Фонд, у свою чергу, надає на умовах кредиту на певний термін зі сплатою певного відсотку. Диференціювання джерел отримання додаткових кредитних ресурсів надає Фонду можливості фінансувати певні програми розвитку країн, які мають глобальне значення.