Банк Канади - емісійний банк країни

Банк Канади - центральний емісійний банк країни був створений у 1934 році як акціонерне підприємство, але його акціонерами не могли бути комерційні банки та їх службовці, а також іноземці. Уряд Канади протягом 1935-1938 pp. викупив у приватних власників акції, що належали їм, тим самим націоналізувавши банк. Його діяльність визначає федеральний уряд, який призначає Раду директорів. До складу Ради директорів входить заступник міністра фінансів. Банк Канади систематично звітує перед парламентом щодо результатів своєї діяльності за визначені періоди.

Основними функціями Банку Канади є: регулювання грошового обігу і кредиту; підтримка курсу національної валюти щодо інших валют; мобілізація рівня цін, рівня виробництва і торгівлі. Банк Канади здійснює випуск банкнот, надає кредити комерційним банкам, управляє касовими резервами комерційних банків, регулює розрахунки між банками за кліринговими рахунками, регулює державні золотовалютні резерви. Крім того, цей Банк є агентом федерального уряду, управляє цінними паперами держави, його касовою готівкою, забезпечує зв'язки з центральними банками інших держав. Банк Канади не купує акції комерційних банків, не кредитує і не приймає депозити від приватних осіб і компаній.

Основне місце в активах Банку Канади займають інвестиції в державні облігації. Він також проводить операції з цінними паперами щодо розміщення їх на відкритому ринку, відсотки за якими є важливим джерелом його доходу. Банк Канади виконує класичну функцію "банку банків", тобто є кредитором останньої інстанції для комерційних банків, яким він надає короткострокові кредити в невеликих розмірах, здійснює незначні вкладення в іноземні цінні папери.

Головною статтею пасиву Банку Канади є випуск банкнот. Комерційні банки як кредитори Банку Канади відповідно до закону повинні тримати в ньому свої резерви. Депозитні вклади в Банк Канади здійснюють уряд Канади та великі іноземні центральні банки.

Основні напрями діяльності Банку Канади сформувалися у період зміцнення державно-монополістичних тенденцій, що сприяло посиленню державного регулювання грошово-кредитної системи. Особливо це виявилося у післявоєнний період, коли держава перейшла до цілеспрямованого антициклічного регулювання економіки. Банк Канади, будучи інструментом грошово-кредитного регулювання держави, вирішував довгострокові завдання економічного розвитку. Так, наприклад, найбільшу активність у регулюванні грошового обігу Банк Канади проявив у другій половині 50-х pp. Як регулятор економічної активності виступала облікова ставка, яка змінювалася у 1944, в 1950 і в 1955 pp. у межах від 1,5 до 2,5 %.

Маніпулювання обліковою ставкою у вказаний період стримувало приплив капіталів із США, оскільки вона протягом довгого періоду була вища за ставку банків ФРС США. Низька результативність відсоткової політики, її недостатня гнучкість змушували Банк Канади в грошово-кредитному регулюванні переходити до операцій з цінними паперами на відкритому ринку. Уперше такі операції Банк Канади провів з метою захисту канадського долара під час валютної кризи 1962 року.

При виконанні регулюючих функцій Банк Канади зазнає час від часу деякі ускладнення, які пов'язані перш за все з особливостями країни, в якій присутній вищий ступінь незалежності провінції від федерального уряду в господарських питаннях. Важливу роль відіграв вплив іноземного контролю. Крім того, з 1971 року до сьогодні Банк Канади встановлює ліміти збільшення грошової маси в обігу. Проте ці заходи не завжди сприяють достатньому регулюванню економіки.

Незважаючи на певні недоліки в розробці тактичних напрямів діяльності Банку Канади, у стратегічних цілях та діях спостерігається висока організаційна цілеспрямованість та ефективність діяльності банківської системи.