Примітки. 1) Bardzo frasuie i pospiesza, лист Мясковского з l7/II/ Z dziejów Ukrainy c

¹) Bardzo frasuie i pospiesza, лист Мясковского з l7/II/ Z dziejów Ukrainy c. 490

²) Górski, Historya jazdy polskiej c. 60.

³) Про сю присягу, крім анонїмного мемуариста (Памятн. с. 176) згадує Потоцкий в листї до прімаса з 17/V, що починаєть ся тими характеристичними, траґічними словами Po złotym pokoju, po swobodnych czasach burzliwa tempestas y straszne bellorum fulmina następuią: Kozacy zaporowscy post praestitum przed kilka niedziel fidelitatis juramentum starszynę swoje rozstrzelawszy, wyscinawszy, z chanem y ordami lego wszystkiemi złączyli się i praeciwko panstwom i. k. mci we stu tysięcy ordy idą y częsc woyska naszego częscią dla poskromienia buntow kozackich, częscią dla strazy Zaporoża posłaną u Źółtych Wod w polach oblegli (ркп. бібл. Чарторийських 379 л. 17, Нарушеввча l42, 73).

⁴) Див. цитату в попереднїй нотцї. Пор. листи Потоцкого на с. 180.

⁵) Nikt inszy przyczyna tego, powiadaią, nie był, tylko pan komisarz, ktory y sam zgmął — Bog day zeby za wszystkich, завважає оден з меньших участників походу, Белгацкий в своїх листї (в збірнику Sprawy i rzeczy ukr., копія у Ґолїньского с. 51, дві в теках Нарушевича, No. 143).

⁶) Такі відомости маємо в листї Белгацкого з 13-20 мая — однім з найбільш цїнних матеріалїв до історії сеї експедиції.

⁷) Коло 1200 виходить з рахунку Белгацкого і также рахує Єрлич — з dwanascieset kwarcianego żolnierstwa (I с. 631; Кушевич (с. 20) і Пасторій (с. 12) — 1500; иньші рахують більше, але все се люде дальші від подїй, а Белгацкий був в гетьманськім війську і знав справу докладно.

⁸) Сих називає Радивил, рук. 117 л. 101.

⁹) На Кодак, як на цїль днїпрового походу вказують в своїм оповіданю в Нїжинї „пахолки” Потоцкого — Акты Моск. Гос. II ч. 346.

¹⁰) Місцевість сю і останки окопів описує Дубєцкий в справозданню: Pole bitwy u Źółtych Wod, stoczonej w maju 1648 r. (Rozprawy i sprawozdania wydz. hist. filozof. XII), а Еварницький при т. II своєї Исторіи Запорожскихъ Козаковъ подав і знимки їх; се досить типовий „майдан” („роблена могила”, як називали її місцеві люде).

¹¹) Вар.: перевезти через Днїпро.

¹²) Памятники, І, ч. 6 (відмінна, трохи повнїйша копія в ркп. публ. бібл. пол. No. 129, я користаю і з неї).

¹³) Ркп. 117 л. 100 об.

¹⁴) В шляхетських кругах навіть обертав ся текст промови нїби-то якогось козацького бесїдника против союзу з Татарами: „Пане гетьмане (варіант: „отамане”) і панове молодцї Вольно, що воля гетманськая і ваша але не знаю, чи будеть то гаразд, щобисьми мали поган собі за опікунів брати. Бог дасть, і військо наше може то справити, що без тих поганцїв можемо Ляхам боронити ся і у короля пана нашого кривд своїх доходити”. На що всї: Гаразд, Бігме гаразд говорить”. Ся промова широко ходила по руках, в дещо спольонїзованій формі (я поправив в нїй форми й вимову, не зміняючи слів, або краще — пнїв їx). Але походженнє її доволї непевне: „Mowa kozaka jednego gdy ssie buntowały, zaciągaiac Tatarów do wojska Zaporoskiego, gdy Tatarowie posłali do nich, aby im dopomogli przeprawy, abo przewozu do Polski 1648 (вар. Mich.: kiedy Tatarowie do Dniestru (Чорт.: Dniepru) scięgali, a do kozaków względem pomocy przystali). Містить ся в збірнику Ґолїньского с. 110, Міхаловского (ч. 8), Осол. 225 (л. 56), Чортор. 379 (л. 16).

¹⁵) Лист Велгацкого, згаданий вище.

¹⁶) Пам кн. Міхаловского, с. 38.

¹⁷) Пам. кн. Міхаловского, с. 21, про джерело сього дневника низше.

¹⁸) Белгацкий рахує тисячу люда Заславського, тисячу Сєнявского (в друкованім Сєнявский пропущений), білоцерківських людей 400.

¹⁹) Про се в листах зі Львова Остророґа (копія в ркп. Осолїньских 3564 л. 28) і Кушевича с. 108 (П. кн. Міхаловского ч. 16) — сї два листи з датою 4 червня сходять ся місцями буквально, мабуть черпали з одної реляції. Коротко у Пасторія, Веllum, с. 12. Більше оповідає анонїмний мемуарист (Памятники с. 176): роспочавши трактати, обидві сторони дали закладнїв, але козацькі закладнї від Поляків утїкли і щоб дістати своїх назад, Поляки мусїли дати Хмельницькому свою армату. Ґрондский каже, що на переговори з польської сторони був висланий славний потім Чарнєцкий; Хмельницький затримавши його у себе, обіцяв випустити Поляків з жовтоводської облоги, коли вони видадуть йому армату, і Поляки на се пристали (с. 58-9).

²⁰) Сю дату погрому дають згідно Белгацкий, Кушевич, Остророґ — у Щайнохи II дод. 4.

²¹) Сей іронїчний каламбур про тих домородних Нїмцїв, що так скоро виявили свою українську природу, широко ходить по сучасних листах — листи Кушевича, Мясковского, Ocтpopoґa і Кисїля — Жерела с. 108, у Мїхаловского с. 26, у Шайнохи дод. 4 і 5. Пасторія с. 11. Певних подробиць битви взагалї не маємо; оповіданнє Самовидця про рови, пороблені козаками в Княжих Байраках (с. 9), очевидно переносить подробицї корсунської битви на жовтоводську. Relatia o bitwie pod Źółtymi wodаmi, котру цитує Костомаров без всякого близшого означення (витягає з неї другорядні подробицї), досї не віднайдена.

²²) Лист Остророґа — Шайноха І. с.

КОРСУНЬ, ВІСТИ З КОДАКА, ТРІВОГА ГЕТЬМАНІВ, ВІСТЬ ПРО ЖОВТОВОДСЬКИЙ ПОГРОМ, УСТУПЛЕННЄ ПІД КОРСУНЬ, НАСТУП КОЗАКІВ, УСТУПЛЕННЄ ГЕТЬМАНІВ, ПОГРОМ В ГОРОХОВІЙ ДІБРОВІ, ВРАЖІННЄ ВІД НЬОГО У СУЧАСНИКІВ.

Гетьмани, як сказано, почали свою ретіраду 3 (13) мая, з становища свого за Чигирином („пятнадцать миль від Жовтих Вод”), де вже розпочали фортифікаційні роботи і заложили укріплений табор. Мотиви такої наглої зміни пляну не були війську обявлені і викликали очевидне здивованнє і непевність. Її толкували вістями про велику силу ворожу, що приходили до табора, і бажаннєм, відступивши в глубину волости, зміцнити свої сили помічними полками, що громадили ся в околицях Білої Церкви. Здогади мабуть були вірні, а безпосереднїй привід до повороту дав мабуть згаданий лист кодацького коменданта Ґродзіцкого про зраду козацького війська, висланого Днїпром. Лист сей, висланий ним 9 мая, мусїв два-три днї пізнїйше дістати ся до рук гетьманів, тільки мабуть не був ними обявлений війську, щоб не псувати настрою. Пересилаючи сей лист канцлєрови, Потоцкий додав звістку про страшенно великі ¹) орди татарські, що перевозять ті повстанцї, і радив збирати загальний похід та наймати військо на гроші воєводств, вважаючи ситуацію незвичайно критичною ²).

Хоч як силкувались гетьмани польські затаїти свою трівогу перед військом, воно очевидно переймало ся нею. Сама вже хиткість і непевність стратеґічного пляну, яка виявляла ся з таких змінних і суперечних роспоряджень, не могла не вшивати лихо на настрій війська.

Наступила мудрість по шкодї. Не вважаючи на всї попередні остереження, громаджені Потоцким перед королем, тільки тепер перед очами самого його і його товаришів виступила з повною силою небезпека можливої стрічи, при таких малих силах і в такій висуненій і відірваній позиції, з переважними силами ворога, коли вони, зломивши передове військо, упадуть на військо гетьманське. „З такою малою горсткою війська противстати поганській силї і хлопському бунтови, котрого жатва многа — нема що й думати”, пише канцлєрови Потоцкий. „Коли ваша милость не порадиш королеви мудро роздумати ся над сим, кінець державі (actum de republica)”.

Трівога за долю сина мусїла уступити обовязкам начального вождя. В інтересах головного війська Потоцкий рішив лишити на ласку божу передові полки. Але — рішив тільки на половину, чи — уступив наляганням своїх товаришів лише про око. Наказавши марш назад, в дійсности відступав дуже поволї, робив кількаденні перестанки і вичікував далї вістей від передового полку і від висланих на розвідки вістунів. За цїлий тиждень пройшли тільки від Чигрина до Черкасів, і тільки як тут, 9 (19) мая наспів до війська недобиток з передового полку та оповів про безповоротну загибіль передового війська, Потоцкий перервав стоянку і став відступати вже спішно, через Мошни і Сахнівку на Корсунь і Богуслав, в напрямі до Білої Церкви ³). Та страченого тижня нагородити вже не можна було, і хоч розумієть ся, можна сумнївати ся, чи скора ретірада могла б спасти гетьманське військо, то в кожнім разї ся проволока ще більш погіршила його шанси, давши спромогу Хмельницькому захопити гетьманів неприготованими.

Першого дня з тяжкою бідою дістали ся до Мошен, уйшовши „великі три милї українські, великими пісками, злими переправами через три ріки, прикрими лїсами, лїсовими дорогами і вкінцї довгим мошенським мостом”. Другого дня дістали ся до Сахнівки, стративши день і ніч на переправу через Рось, бо сахнівський міст поломив ся. З тяжкою бідою стали недалеко Корсуня. Але тут гетьмани збентежили ся знову. Під Сахнівкою догонив їх післанець Яреми Вишневецького з-за Днїпра, з листом, котрим сей заднїпрянський королець віддавав в роспорядженнє гетьманів своє військо, числом 6000, для боротьби з козацтвом і питав ся тільки, куди має з ним ставити ся ⁴). Очевидно, рішили зачекати його під Корсунем. Дали наказ заложити табор і окопувати ся тут. Був там кавалок старого вала і його велено поправити, а до нього приробити з иньших трьох сторон нові вали. Військо взяло ся до роботи і поробило окопи, і потім тільки розглянули ся, що позиція для оборони зовсїм не підхожа.

Тим часом висланий на розвідку ротмістр привіз відомість, що бачив неприятеля на переправі через Тясмин і він на вечір, а найдальше на ранок, вже буде під Корсунем. Справдї над вечер показали ся передові ватаги козацькі, а рано можна було бачити, як козацькі і татарські полки надходять над Рось і переходять під Корсунем: „в перспективу” бачили кінних людей „в білих сермягах'', і здогадували ся, що то козаки.

Щоб ворог не покористував ся з запасів сусїднього Корсуня, Потоцкий ще з вечора позволив свому війську пограбувати місто. Тепер як неприятельське військо стало напливати до міста, велїв запалити найблизші фільварки, і від них місто запалило ся і вигоріло. При зближенню неприятеля польське військо вийшло перед табор, і так день пройшов в дрібній стрілянинї і гарцях татарських.

Але що до тактики між гетьманами не було згоди. Польний Калїновский, як оповідали в війську, стояв за те, щоб дати битву неприятелеви і цїлий день „прикро напирав в тім на пана краківського”. Але той не годив ся: не хотїв, мовляв, ріскувати останнїм військом річи-посполитої, „і те пригадував, що скільки разів пробував — нїколи в понедїлок не мав щастя”. Може бути, що хотїв таки підождати приходу Вишневецького, що збільшив би його сили майже удвоє.

Тим часом над вечір захопили кількох язиків татарських і „бута або товмача козацького”. Потоцкий звелів узяти їх на муки, особливо бута, випитуючи про неприятельські сили, і той сказав, що Татар стоїть понад сорок тисяч, хан в степах ще з більшою силою, а козаків прийшло того дня 15 тисяч з ріжною зброєю і хоругвами. Крім того принесено вістку, що козаки щось роблять з рікою, переймають воду під Стебловим. Справдї помічено, що вода нагло спала в ріцї.

Се зробило вражіннє. В вечері скликано воєнну раду, як бути: чи боронити ся далї на сїй позиції, чи відступати. Супроти переважних сил неприятеля і всяких небезпечних вістей дальшу оборону признано вповнї безнадїйною; відступленнє ж ще лишало деяку надїю, і так рішено відступати табором другого дня. Дано знати по табору, щоб тяжчі вози кидали, брали що лекше. Кожда хоругов мала взяти з собою тільки 15-25 возів. Їх розставлено в вісїм рядів, а між ними розміщено військо і армати, числом 12 разом — на передї, в серединї і ззаду по чотири.

На світанню польський табор рушив по дорозї до Богуслава, горі Росею. Козацькі і татарські війська пропустили Поляків, провожаючи їх оподалїк, поза віддалю стрільби, поки вони не ввійшли в зарослі лїсом яри. Тут користаючи з сього недогідного для Поляків місця, вони почали сильно тїснити їх табор. Той посував ся якийсь час, але все урвало ся, коли за півтори милї від Корсуня, в Гороховій діброві ⁵), саме в полуднє польське військо попало в болотисту долину між двома кручами. Козаки в сїм місцї перекопали і зарубали дорогу, запрудили воду, поробили з боків шанцї, і коли польське військо з своїми возами й арматами попало в сю долину, опинило ся немов у матнї. Вози й гармати позастрягали. Козаки й Татари обпали з усїх боків. Завязала ся бійка, в страшній тіснотї — „так що рура (рушницї) трохи до боку не діставала”. Постріляно коней возових і гарматних. Розірвано табор.

Потоцкий, що був на передї, вирвав ся був наперед з сеї матнї, але його обскочили і взяли з його двором в неволю; сам дістав шаблею два рази по голові, але уцїлїв. Польний гетьман, ранений кулею в локоть, попав ся також у неволю. Найдовше боронила ся середня частина табору, не знаючи, яка біда спіткала вождів. Коли довідали ся, хапали один у одного коней і гонили куди видко. Маса погинуло, иньші попали в неволю.

Став ся сей погром дня 16 (26) мая, „в годину по полуднї” ⁶).

Козацьке військо дістало богату здобич. „Над сподїваннє взяло здобич”, записує іронїчно Машкевич, „бо панове коронні, як люде високого духа, вибрали ся були на війну з усїма достатками. А найбільше стратив пан Сєнявский, що хотїв показали ся своєю першою службою в тій експедиції як найдостойнїйше — набрав воєнного прибору дуже багато, серебра столового для гощення рицарства в обозї і всякого иньшого богацтва — коней, убрань і т. и. страшенну силу, й зовсїм непотрібно: все те неприятель в одну годину так ,уходив', що й виду не зістало ся”. Невільників повіддавано Ордї — обох гетьманів і всяку иньшу маґнатерію з ними.

Всякі неприхильники старого гетьмана і дрібношляхетські вороги маґнатської пихи і зарозумілости мали тепер нагоду дати волю своїм антипатіям. Той же Машкевич записує, що в війську не могло нїякого порядку, бо Потоцкий тягом заливав ся горілкою і під час останнього маршу пяний сидів в каретї, а Калїновского не слухали, та до того ще він не бачив добре і на стріл з лука не міг пізнати, що то чоловік стоїть ⁷). Єрлич в своїх записках росписуєть ся, що корсунський погром став ся через несправність гетьмана Потоцкого, що більше пильнував чарок і шкляниць, як добра річи-посполитої й цїлости її, і по ночах думав про панн і дївчат молодих та жінок гарних, невважаючи на свою старість, а не радив ся нї товариша свого Калїновского, анї полковників, ротмистрів і товариства” ⁸). Він записує і сатиричні вірші на останнїй погром — характеристичні як вислови дрібно-шляхетських настроїв:

Глянь — оберни ся, стань — задиви ся і скинь з серця буту,

Наверни oкa — котрий з Потока. Ідеш до Славути -

Невинні душі береш за уші, вольность одеймуєш,

Короля не знаєш, ради не дбаєш, сам собі сеймуєш.

Гей поражай ся, не запаляй ся — бо ти рейментаруєш

Сам булавою в сїм польськім краю як сам хочеш керуєш.

Мій Бога в серцї, а не май в легцї шляхетської крови,

Бо світ чорнїєть, правда нищієть — а все ку твоїй волї.

Гей каштеляне, коронний гетьмане, потреба нам чола

Ще памятати і поглядати на заднії кола,

Жони і дїти де ся подїти мають наші на потом,

Гди нас молодцї ті Запорозцї набавять клопотом?

Глянь - оберни ся, стань задиви ся, що ся дїєть з нами,

Поручниками і ротмистрами, польськими синами?

Глянь - оберни ся, стань — задиви ся, видиш людей много:

Чи ти звоюєш, чи їм зголдуєш — бо то в руках Бога.

Чини трактати, a кажи брати гроші на заслугу -

Бо то єсть здавна заслуга славна Запорозького люду ⁹).