Примітки. 2) У Смирнова Крымское ханство, с

¹) Памятники с. 175 (див вище с. 167).

²) У Смирнова Крымское ханство, с. 539.

³) Про неї у Смірнова с. 531 і д.; інтересна записка Освєнціма с. 210.

⁴) Акты Ю З. Р III с. 180, пор. Акты Москов. госуд. II с. 216

⁵) Правдоподібно, мова про невиплачену козацьку плату.

⁶) Пам. кн. Міхаловского ч. 4.

⁷) Про дату див. вище с. 168.

⁸) Лист з 27/V в збірцї Шайнохи дод. 5.

⁹) Виданий (дуже лихо) Р.-Гавроньским — Ruś с. 303, і відти Sprawy і rzeczy ukr.

¹⁰) Пам. кн. Міхаловского ч. 5.

¹¹) Збірник, переписаний рукою XVIII в., з біблїотеки Мнїшків, недавно війшов до біблїотеки Осолїнських (No. 3564) — містить збірку документів до історії Хмельниччини, переважно звісних з иньших анальоґічних збірників, в відписах досить вірних. Очевидно, сей збірник цитував Кубаля в своїй моноґрафії про Ю. Осолїньского як рукоп. краківської академії No. 442, без подання сторін. Згадані документи вписані в нїм на с. 52 і 53. Кубаля вважав їх за додатки, долучені до листу Хмельницького до короля з 12/VI-II с. 180. Наводжу їх в цїлости:

Соріа listu producowanego krolowi imci od imci pana krakowskiego hetmana wielkiego do imci pana pułkownika kaniowskiego pisanego.

Poniewasz na waszmosci residentia zaporozka, spiesz iako nayprędzey na Zaporoze, zeby waszec tego buntownika pogromic mogł. In socios tey pracy przydaię waszeci panow czehrynskiego y pereasławskiego pułkownikow, roskazuiąc abyscie waszec wszyscy dusznie starali się, albo był poimany albo tez zniesiony. Tu plac oswiadczenia cnoty y zyczliwosci ku rzeczy pospolitey. Na nic się waszec nie oglądac, w pien wszystkich scinac. Jeżeliby ktory z kozakow nie chciał waszeci parere y dzielnie z tymi swawolnikami rem agere, notuy ze ich waszec, a ia severe to ganic obiecuię. Będziecie tam waszimosc mieli dwiescie dragonow z Kudaku, z ktoremi tego zdrayce znosic, u me odetępuicie go, dokąd go albo wezmiecie albo nie wezmiecie albo tez zniesiecie. Oddawam się zatym etc. Data Warbiczu die decima tertia februarii anno millesimo sexcentesimo quadragesimo octavo. Win. pana zyczliwy рrziасіеl Mikolai Potocki kasztellan krakowski hetman koronny.

Uniwersału copia producowanego i krolewskiey mosci Władysławowi, do rąk іmсі pana marszałka od kozakow rebellizantow odesłana.

Mikołai Potocki z Potoka kasztellan krakowski, hetman wielki koronny, barski, nizenski etc. etc. starosta. Wszyscy ktorzy sie kolwiek przy Chmielnickim bawicie! Przestregam у napominam, abyscie siе z tey cupy swawolney rozeszli, a samego do rąk moich oddali, wiedząc o tym, iezeli tey mоіеу nie wykonaci(e) woli, wszystkie dostatki wasze, ktore we włosci waszey macie, zony, dzieci wyscmac roskazę. Tosz imsc pan woiewoda czernichowski hetman роlnу koronny uczyni, ktory wszystkich z Umanszctyzny popisac roskazał, y obiecuię to, izeli się za wzcieciem tego uniwersału nic powrocicie, zarowno surowosc nad wami wykonywac. A zeby ta obietnica moia do skutku przyszla, dotad nie znidę z Ukrainy, dokąd ukorzeniem y oddaniem tego zdraicy ukoiony nie bedę. Nad to obiecuie wam, isz się i na Zaporozu nie osiedzicie: niе tylko ode mnie zycia swego nie bedziecie bespiecznemi, ale tez od Tatarow y od Moskwy — wszedzie wam bedzie ta swawola ganiona. Dla lepszey tego uniwersału pewnosci reką się swoią przy pieczęci przycisniemu podpisuię. Data w Korszuniu die vigesima februarii anno Dni millesimo sexcentesimo quadragesimo octano.

<SUP12< sup>) Бучки Великі і Малі — протоки в безконечній сїтцї, що творить ся на устю Базавлука до Днїпра (див. у Еварницького Вольности запорожскихъ козаковъ с. 182).

¹³) Згадка листу з 2/IV, що Хмельницький tylko się offertami bawi (Міхаловск. ч. 5), може накривати ся з відповідю привезеною все тим же Хмєлєцким, з котрою сходить ся теж, що оповідає він про зміст „оферт” Хмельницького.

¹⁴) Напр. в цитованім листї Мясковского з 16/II, Кисїля з 16/III, і т. и. В збірцї Ґрабовского Ojczyste spominki II c. 111 надрукований лист Хмельницького до Потоцкого з Запорожа, дня 3 марта, без подання джерела, тому трудно рішити про його автентичність. Хмельницький оповідає причини своєї утечі на Запороже, згадує про безрезультатні прошення Потоцкого за Хмельницьким у Ол. Конєцпольского, і питає, чи може покладати ся на далї на оборону його перед Конєцпольским (można li to rzecz abys mię wmраn mógł w zdrowiu mojem od tego pana bronić? bardzo bym rad na sliachetne а раńskіе słowo wmpana zawierzył, a na inszego ni na kogo nie mogę się spuścić).

ЖОВТІ ВОДИ: МАРШ ПОЛЬСЬКОГО ВІЙСЬКА, ПОЛЬСЬКІ СИЛИ, ЕКСПЕДИЦІЯ НА НИЗ, ПОХІД ШЕМБЕРҐА, СУХОПУТНА ЕКСПЕДИЦІЯ СТЕФ. ПОТОЦКОГО, БУНТ ПІД КАМІННИМ ЗАТОНОМ, ГЕТЬМАНИ ПІД ЧИГРИНОМ, ЇХ ВІДСТУП, БЛЬОКАДА СТ. ПОТОЦКОГО НА ЖОВТИХ ВОДАХ, ВІДСТУП І ПОГРОМ.

Про воєнні заходи Потоцкого ми знаємо вже, що передові сили на Запороже були вислані в початках лютого, і слїдом сам Потоцкий рушив на Україну. В однім часї з ним полетїв на Україну і польний гетьман з Винницї. На збір хоругвам був визначений день 13 (23) лютого. Але новий лист від комісара, що він розпустив реєстрових козаків, зіставши ся тільки з польськими хоругвами, і просить рятунку, змусив Потоцкого відкликати сей термін і велїти поспішати як скоріше; взагалї він „дуже журив ся і спішив” ¹). Штаб-кватирою був Корсунь.

Кварцяного війська, що рушило з Потоцким могло бути коло трьох тисяч (всього рахувало ся тодї в кварцянім війську 3.510 чоловіка: гусарів 1040, козаків 1170, драґонів 900, пішаків 300 ²).

Наново були покликані козаки і ставили ся; приведено їх для певности до присяги ³). Чекали помічних полків від комісарів і ріжних иньших панів, до котрих розіслав завізвання Потоцкий. Але вони стягали ся помалу, тому на воєнній радї в Корсунї рішено тим часом вислати на Низ свій аванґард, зложений з польських і козацьких полків.

Се був погибельний плян, що послужив першим кроком в цїлім рядї пізнїйших катастроф, так що з пізнїйшого погляду аж дивно було, як могло бути прийняте таке небезпечне рішеннє. В листї, писанім з обозу, Потоцкий так означав завданнє сеї екскурсії: вона була післана почасти для приборкання бунтів козацьких, почасти для сторожі Запорожа ⁴). Головним інїціатором її оден участник походу називає комісара Шемберґа і каже, що Потоцкий потім відказував на сї лихі ради ⁵); але трудно покладати ся на сї відзиви на Шемберґа як на мертвого валили потім все.

Очевидно, польські вожди за всяку цїну хотїли не допустити Хмельницького на волость, щоб тут не вибухнуло зараз повстаннє, — змагали до того, щоб паралїзувати його на Низу і там задавити. Рахунок властиво був вірний, тільки переведеннє сього пляну стояло в рішучій суперечности з тими усїми розважними гадками, які сам Потоцкий висловляв хоч би в своїм листї до короля з 31 марта. Він рахував тодї сили Хмельницького на 3000 чоловіка. Знав про його трактати з Татарами і помочи, які він брав від орди, що стояла на нижнїм Днїпрі. Підчеркував непевний настрій козаків, які готові прилучити ся кождої хвилї до повстання. І от висилав против сього небезпечного, необчислимого в своїх силах і засобах ворога, що закріпив ся на далекім і незвіснім теренї, невеличку експедицію — в родї тих панських походів, які собі робили в степи тому кілька місяцїв Конєцпольский або Вишневецький.

Рішено було післати козацькі полки — мабуть рахуючи на їx знаннє місцевости, і з ними частину кварцяного війська, але при тім нащось постановили подїлити сї сили на два віддїли: сухопутний і річний, що мав іти долї Днїпром на байдаках і десь на Низу зійти ся з сухопутними полками. „Полем” післано половину реєстрового війська під началом самого комісара Шемберґа, сїм хоругов драгонських, що були при комісарі і полковниках реєстрових, і чотири „казацькі” кварцяні хоругви з їх ротмістрами. ⁶) Між ними був і син гетьмана Стефан Потоцкий, „староста деражинський”, котрому очевидно призначали ся лаври сеї експедиції, на яку дивили ся справдї як на якусь панську прогулку. Разом з ріжними волонтьорами, що впросили ся в експедицію гетьманича, польського війська могло там бути коло 1200-1500 ⁷) та козацького 2000-2500. Більше польського війська гетьмани і не могли післати, бо їм самим в тім моментї зіставало ся мабуть не більше, як 2000-3000, а з ним треба було тримати в страху і послуху волость. Друга половина козацького війська з полковниками Бричевським, Вадовским і Ґурским ⁸), і обома осавулами військовими Іляшем і Барабашем, поплила Днїпром. Правдоподібно обидві партії мали зійти ся коло Кодака, щоб там дістати деякого воєнного припасу ⁹).

Сухопутна експедиція рушила 21 квітня н. ст. і без перешкод пройшла протягом тижня на вододїл Інгульця і Днїпра, „дванадцять миль від Чигрина”, зближаючи ся до Кодака. Aж 29 квітня ударив на них Хмельницький з значним військом і частиною орди. Поляки заложили ся табором коло балки Жовтої Води ¹⁰) і боронили ся протягом двох тижнїв, чекаючи помочи від головного війська ¹¹). Хмельницький, займаючи їх дрібними підїздами, не спішив атакувати, чекаючи Татар, що прибували до нього поволї, і головну увагу звертав на те, щоб не дати зійти ся разом так необачно роздїленим частям польського війська.

Післані ним люде збунтовали тим часом козаків, що плили Днїпром. От як оповідає про се комендант Кодака Ґродзіцкий в листї до Потоцкого, на підставі відомости, принесеної йому двома мушкетерами, що були післані до того козацького війська, з ріжним гарматним припасом: „4 мая (н.ст.) коло Камінного Затона все військо Запорозьке, що йшло водою, збунтовало ся і позабивало полковників і всю старшину. Почав ся бунт так: оден ухопив корогву і почав кликати до чернецької ради. З чернецької ради побігли всї за ним. Іляш осавул кинув ся до рушницї та до них, але його зараз почали бити обухами, вхопили і так само всїх иньших старших — побрали живцем і вже другого дня після ради повбивали. Вибрали старшину: гетьманом Джадалїя, а осавулом Кривулю. Була рада у них закликати ¹¹) орду і хана, і йти разом добувати пана комісара, а потім на Кодак” ¹²).

Між убитими старшинами Радивил називав ще Калененка, Олеська, Гайдученка і Нестеренка ¹³). З козацьких полковників-шляхтичів иньші згинули, Кричевський же, як особистий приятель Хмельницького, котрого вважали його спасителем, був відставлений до козацького війська. Він пристав до нього і став одним з виднїйших полковників.

В головнім війську якийсь час потїшали себе поголоскою, що се збунтоване військо не прилучить ся до Хмельницкого, — бо його союз з Татарами не сподобав ся козакам, і вони нарікають, що він побісурменив ся ¹⁴). Але сї ілюзії були короткі: реєстрові полки пристали до Хмельницького, і він з тим більшими силами міг тепер ударити на жовтоводський віддїл. Одначе — оповідали — якийсь час він що держав свої сили в резерві против головного війська, що вирядивши козаків і драґонію наперед, поволї поступало за ними й собі, збираючи сили ¹⁵).

Гетьмани були вже за Чигрином, але не дістаючи відомостей від переднього війська, кінець кінцем завагались і, не рушаючи далї, стали табором тут та почали фортифікаційні работи. Тепер всього війська було з ними коло пяти тисяч: дневник, списаний з оповідання якогось мушкетера-участника ¹⁶), рахує кварцяного війська 3000, а 2000 помічних полків; з рахунку Белгацкого тих помічних полків виходить трохи більше; третїй участник Яскульский рахує всього війська не більше 4000 ¹⁷). Значнїйші полки прийшли від Сєнявского, Дом. Заславского, з білоцерківського староства Любомірского, а иньших ще чекали ¹⁸).

Прочекавши так коло двох тижнїв і не дістаючи нїяких відомостей від передового війська, гетьмани затрівожили ся ще гірше й кінець кінцем діставши відомість про бунт у війську, післанім Днїпром, рішили відступити назад на волость, мабуть побоюючи ся, щоб в таких непевних обставинах повстаннє не підняло ся на волости в тилу. 13 мая н. ст., по трох тижнях від виходу передового війська, вони рушили назад під Чигирин, а потім і далї на північ, на велике здивованнє і занепокоєннє свого війська.

Коли відомість про сю ретіраду прийшла до Хмельницького, він всїми силами вдарив на жовтоводський віддїл, щоб з ним покінчити. За той час Поляки, не маючи на Жовтих Водах нїяких відомостей з головного війська, розпочали були переговори з Хмельницьким. Подробиці їx не певні, але результат був той, що Поляки видали козакам свою армату чи якусь частину її і зістали ся без армати і без пропуску ¹⁹). Потім мусїли вигнати своїх коней з табора, зіставши ся без води, і зістали ся піші. А нарештї побунтовали ся їм реєстрові козаки, що були в їx таборі: довідавши ся про бунт реєстровцїв, післаних Днїпром, вони також передали ся до Хмельницького.

Кінець кінцем збентежене, до решти ослаблене польське військо рушило 16 мая н. ст. ²⁰) табором назад. Але воно пройшло тільки дві милї, як цїлою хмарою впало на нього козацьке війско і вся орда Тугайбея — кількадесять тисяч, як оповідали. Розбили табор польський, почали рубати й хапати. Говорили потім, що при тім зрадили і драґони польського війська, набрані переважно з місцевої українскої ж людности, тільки повбирані в нїмецькі мундири — natione Rохоlаnі, religione Graeci, habitu Germani, як їх іронїчно називано по сїй афері, що зробила очевидно особливу сенсацію в польськім громадянстві ²¹).

Цїле польське військо було знищене. Стефан Потоцкий тяжко ранений дістав ся до неволї, але вмер слїдом. Про Шемберґа оповідали, що козаки його замучили за всякі кривди, які від нього терпіли, і потім Хмельницький велїв прибити його голову на жердку й так носити перед військом ²²). З усього війська вирвав ся тільки один служка, що добіг до обозу гетьманів і оповістив про сей страшний погром.