Примітки. 1) Про сей процес монополїзації землеволодїння східньої України в маґнатських руках і випирання маґнатами дрібнїйших власників див

¹) Про сей процес монополїзації землеволодїння східньої України в маґнатських руках і випирання маґнатами дрібнїйших власників див. в т. VI с. 286-5. Ноту дрібношляхецького вдоволення з поскромлення маґнатської пихи Хмельницьким будемо бачити виразно в сучасній віршевій лїтературі про Хмельниччину.

²) Участи в Хмельниччинї шляхти й її значінню присвятив особливу увагу Липинський в своїй моноґрафії про Кричевського (Z dziejów Ukrainy c. 157 і д.). В козацькім реєстрі 1649 р. він нарахував представників 750 шляхецьких родів в числї 1500 осіб (с. 490) — перед ним подібною статистикою зайняв ся був А. Ролє (Powstanie nazwisk rodowych u ludu małoruskiego. Sylwetki historyczne, т. VIII) і нарахував представників 450 родів в числї 2500 душ. З сучасних звісток про Хмельниччину є дві такі що дають цифри шляхти в рядах повстання (розумієть ся без всякої претенсії на докладність). Анонїмна реляція з Варшави про облогу Замостя переказує звістку, що в війську Хмельницького є 7000 Поляків, себ-то шляхти (рукп. Чорторийських 379 с. 134). Кунаков розвідуючи про Хмельницького зимою 1649 р., чув, що в його війську „польскихъ и литовскихъ шляхты, которые учинены были банитами, 6000 человЂкъ" (Акты Юж. и Зап. Рос. III с. 404).

³) Див. в т. V с. 216 і д., т. VII с. 225 і д, і в сїм (VIII) томі І с.277 І вид.

⁴) Description. вид. 1861 с. 24.

⁵) Найновійший переклад — М. Балабана (Sprawy 13-4).

⁶) Op. c. с. 32.

⁷) Так мають в сїм місцї Pamiętniki.

⁸) Climacteres I с. 27, пор. Pamiętniki c. 274-5.

⁹) Вище с. 82.

¹⁰) Michałowski c. 42, 44.

¹¹) Michałowski c. 89.

¹²) Жерела IV с. 101.

¹³) Акты Ю. З. Р. III с. 279.

¹⁴) Oyezyste spominki І с. 141.

¹⁵) Kdysz tesz niemal Zydzi prziczyną tey woyni y rebely kozaczki, bo po Ukraynie wszedy niemal po Russy Zydzy u panow poarędowoli maiętnoscy, browary, gorzalni, młyny, pasieky, czła, myty, kędy czięskosc sroga czinieli nad poddanemi, daninę i robocziznę większą podnosząc, czego Rus y kozaczy nie mogli tego znossicz, bo niewolno w miasteczku y we wssi nikomu sobie piwa warzic ieno Zydowi, a u Zuda na sink bracz, gorzalki i miodu robic nikomu ieno Zudowi. hoc (хоч) mieli prawa y wolnosczi swoie, to Zidzi odięly y ubogich sczisnęly przez winiosle arendy — panom ykazuiącz wielkie pozytky a ubogich ludzi lupiącz y cięmięzącz (c. 108). Подібні ж гадки повторяє він потім ще раз — с. 18.

¹⁶) Pamiętniki do panowan. Zygmunta III etc. I с. 254-5, пор. 274-5: я збираю до купи cї два тексти, що повторяють себе з деякими відмінами.

¹⁷) Сборникъ лЂтоп. Юж. и З. Рос. с. 121-2.

¹⁸) Правдоподібно: Бряниччини.

¹⁹) Збираю характеристичні подробицї з обох головних варіантів думи — Антонович і Драгоманів II с. 20 і д.

²⁰) Див. у Величка Реєстръ рЂчок и прикметъ по обоихъ сторонахъ реки Днепра зостаючих, 1697 р., т. III с. 471, також у Еварницького Вольности запорожскихъ козаковъ sub vocibus. Д. Єрофеїв висловив підозріннє, що реєстр річок въ кращім варіантї вставлений Кулїшем (Записки київські VII c. 45), але я не бачу причини так думати, тим більше що назви річок позмінювані супроти реальних.

²¹) ЛЂтопись с. 32.

²²) с. 29-30.

²³) ЛЂтопись I с. 83-4.

²⁴) Коховского при тім він, цитуючи за Грабянкою, зробив Ваповским.

²⁵) Невідомі руки додали курьозний коментар до ріжних поборів, вичислених (за Грабянкою-Коховским) у Лукомського: Изъясненіе даней Жидами взимаемыхъ — отъ игранія на дудкЂ (хибне толкованнє „дудка"), на свирЂли, на скрипцЂ и прочую 4, отъ дЂтей новорожденныхъ за повіячъ 200, овсяныхъ, садовыхъ и огороднихъ плодовъ 200, отъ кождой хаты 5, подушенній окладъ 10, отъ вступающихъ въ бракъ 6, отъ улія пчолъ 2, отъ рыболовнЂ изъ ста долЂ 10, отъ вЂтраныхъ млиновъ и жорновей 20, суднія посулы то єсть на... позвахъ для судящихъ 200, і т. д. Валюта не показана.

²⁶) Видано при лїтописи Величка IV с. 302.

²⁷) с. 56.

²⁸) До всїх иньших традицїй про се пробувано додати ще звісну галицьку гаївку про Жельмана: „Іде, їде Жельман, іде, їде його брат": в нїй бачили память про Жида-арендаря, котрого люде виглядали, щоб відчинив церкву й можна було почати великодню відправу (Шийковського Бытъ Подолянъ II с. 73-4). Етноґрафи-записувачі посвідчають, що таке толкованнє істнує і мiж народом — див. записку в Матеріалах до укр. етнольоґії XII с. 54 (тамже і лїтература сеї гаївки); але воно могло поширити ся новійшими часами з книжних джерел. Р. Кайндль в статї друкованій в Leipziger Zeitung 1892 і в перекладї в Буковинї 1896 ч. 67, потім Ф. Зих (F. Zych, ZelmanWolfowicz, 1899). M. Балябан (M. Balaban, Zelman, Nasz Kraj, 1909) пробовали звязати сї перекази з популярним в XVIII в., дуже прикрим дрогобицьким орендарем Зельманом Вольфовичом. Але се здогад сам по собі мало ймовірний, а для питання про аренду церков Жидами і зовсїм нїчого не приносить: в документах про Зельмана Вольфовича нема мови про церкви.

²⁹) Одинокий документ, що бодай наближаєть ся до сеї сфери, се заставний контракт 1596 р. села Слуща в Холмщинї шл. Миклашевському і Жидови Песахови разом, між всякими приналежностями і доходами села згадують ся тут також „церкви і їx подаванє" (Памятники кіев. І ч. 11); звідси деяка теоретична можливість надужить для Жида-орендаря в ролї заступника колятора-патрона. І. Каманїн, застановляючи ся над сим мотивом в обробленню Гоголя, висловив здогад що факт виарендовання церкви десь трапив ся виїмково і зробив таке вражіннє, що з нього утворено популярний аґітаційний мотив (Научныя и литер. произведенія Гоголя по ист. Малороссіи — київські Чтенія т. XVI с. 107). Крамер в своїх записках про Галичину (Briefe über den itagen Zustand in Galizien, 1786, II c. 15) дає инакшу версію традиції: що церкви арендовали Жидам за польських часів самі священики і такі Жиди-орендарі переховували у себе церковні апарати і видавали ключі від церкви не инакше як за певну оплату. Тут стара традиція подає руку практицї заставлювання Жидам певних церковних річей, що місцями входила в свого рода звичаєве право (напр. дячок мав право заставляти Жидови під Великдень певні книги, не уживані в церкві на світлїм тижнї, і потім громада мусїла їx викупати своїм коштом).

³⁰) В українській історіоґрафії міцно вірив сим переказам пок. Костомаров, що за молоду і обробив сей мотив в своїй драмі „Переяславська ніч" — див. його замітку в Рус. ист. въ жизнеописаніяхъ II (вид. 1886) с. 365. Новійше до сеї справи: Галаитъ Арендовали ли евреи церкви на УкрайнЂ (Еврейская Старина 1909, I, і з деякими доповненнями осібно, Київ, 1909), та ряд заміток в київській пресї з приводу сеї брошюри, особливо Олена Пчілка, „Історія-брехня" (в оборону традиції) — Рідний Край 1909 ч. 30, і замітки в Кіев. ВЂстяхъ ч. 278-9 M. Василенка і Ол. Салїковського в оборону поглядів Галанта.

³¹) Див. в т. V с. 337-8.

³²) Антонович і Драгоманів II с. 110-1. Закінченнє сього образка не підійде може під пригнїчений стан козацтва перед 1648 р., а поза тим се образок жовнїрського господарства для всїх часїв.