Примітки. 2) Pamietniki do раnow. Zygm

¹) Chronicа c. 590.

²) Pamietniki do раnow. Zygm. III т І с. 245.

³) Op. c. 69.

⁴) Реляція Потоцкого з Переяслава 31/XII н. с. с. 497.

⁵) С '0, так і в першім виданню.

⁶) ркп. 94 c. 502

⁷) ркп. 94 c. 497

⁸) Лист з 4 VI 1648 у Шайнохи дод. 13.

⁹) ...

¹⁰) Op. c. 91.

¹¹) Op. c. с. 87-8.

¹²) На мотивах сих жовнїрських ексцесів опертий голосний свого часу унїверсал Острянина, яким Величко відкриває свою історію війн; був він виданий спочатку Кулїшем в „Записках Южной Руси” з історичним коментарем і статями на тему „О причинахъ взаимнаго ожесточенія Поляковъ и Малороссіянъ въ XVII вЂкЂ” і потім в iv т. „ЛЂтописи Величка” Тепер він уже вповнї вийшов з наукового ужитку; без сумнїву се пізнїй лїтературний твір, стилем своїм подібний до писань Величка: характеристично, що замість реальних якихось утисків від жовнїрів-консістентів тут виступають ріжні більш фантастичні форми — як запряганнє українських людей в плуги, щоб орали лїд, купаннє їх в ополонках зимою і т. и.

¹³) Ркп. 94 c. 560.

¹⁴) Вo ni chłopi bez kozakowego tytułu y przyradu, ani kozakcy bez роtеgі chłopskey subsistere moga.

¹⁵) Ркп. 94 с. 516 пор. справозданнє 1 с. с. 562.

ПОСОЛЬСТВО РЕЄСТРОВЦЇВ ДО КОРОЛЯ І СОЙМУ, ДАРЕМНІ ЗУСИЛЛЯ КОЛО ПРИВЕРНЕННЯ ЛАСКИ, СКАРАННЄ ПАВЛЮКА І ТОВАРИШІВ. НОВА СОЙМОВА ОРДИНАЦІЯ ДЛЯ КОЗАЦЬКОГО ВІЙСЬКА, АВТОРСТВО КИСЇЛЯ. ВІДНОВЛЕННЄ КОДАКА.

Реєстрове військо було взагалї в дуже трудній позиції по своїй „субмісїї”. З одного боку воно трівожно прислухало ся до симптомів нової своєволї, що підіймали ся наоколо і грозили новим вибухом змести покірних реєстровцїв. З другого боку трівожно чекало нових бичів і скорпіонів, що мав сплести новий сойм на козаччину в відплату за останнє повстаннє. Перед нами два листи з одного і того самого місяця (лютого), що малюють сї трівожнї очікування сумних лицарів Боровицї. Оден писаний від реєстрового війська в Переяславі дня 3/II до короля і пересланий з послами козацькими Йосифом Пашкевичом, Романом Половцем і Данилом Пунковичем. Посли їхали з тим, аби предложити королеви і через нього — соймови, що збирав ся з початком марта, потреби і біди козацькі. В своїм листї реєстрове військо в досить сильних виразах запевняло свою неповинність в попереднїм повстанню, жалувало ся на тяжкі кари і кроворозлиття, які безневинно впали на них, і просили вернути їм ласку і заховати при дальнїйших правах і вільностях.

„Бога ставимо свідком і вельм. п. Кисїля, добре того свідомого, — що ми реєстрові не були причиною того, навпаки — пильнували того, щоб нїчим не образити милостивої ласки короля і всеї річи-посполитої. Початок тому дав Томиленко; бувши у нас старшим, він допустив тої своєволї на Запорожу; за його справою і той давнїй зрадник Павлюк, потайки вийшовши з Запорожа, вихопив нам армату з Черкас, а за тим що тільки було гультяйства — випищиків, могильників, будників, овчарів — найбільше з маєтностей кн. Вишневецького з Заднїпровя, — все туди пішло, так що їх там до кільканадцяти тисяч зібрало ся. А ми хоч як хотїли туди за ними гонити, — не могли через Томиленка, бо нїяк не хотїв. Дуже тим розжалені і затрівожені, збігши ся на раду на Расаві, ми зганили се Томиленкови і скинувши його з старшинства, настановили старшим славної памяти небіжчика Саву Кононовича. Був він щиро вірний наказам гетьманським і на услуги в. кор. милости разом з нами став, але що того гультяйства зібрало ся на Запороже без кінця, то збунтовавши ся против всякогосподівання нашого і потайки вийшовши з Павлюком і Скиданом до Переяслава, ухопили вони небіжчика Саву, старшого нашого, і писаря військового Онушкевича з кількома иньшими добрими молодцями і замордували їх нелюдською смертю. Стати проти них не мали ми сил і мусїли утїкати розно, хто куди міг: одні до яснов. п. краківського ¹), иньші по лїсах і пустинях ховали ся, а помочи й ратунку не було нам і тут. Аж як Павлюк з своєю своєвільною купою підбив силоміць під свою власть нас — майже все військо, наступив з коронним військом яснов. п. польний гетьман ²). Протиставити ся йому ми нїяк не хотїли, але до якогось часу мусїли зіставати ся при тімже гультяйстві, що нас зневолило, і не могли інакше його позбутися, як тільки підвівши їх під військо коронне, де й відступили від них, зіставивши самих на пляцу (!). Але нїчого то нам не помогло: при сухім дереві і мокрому дістало ся, чи винні чи не винні — мечем і огнем однаково нищено, так що скільки на світї живі, і на чужих сторонах не бачили такого пролитя крови бісурманської, як тепер нашої християнської, і вигублення невинних дїтей. Самому Богови жаль мабуть того, і не знати доки той плач невинних душ буде трівати! Хто й жив зістав ся, не жити йому — так знищені, обнажені — иньший не має чим грішне тїло приодїти! Маємо вже справдї досить за свої дїла — і не так би й тяжко було, як би за свої злї вчинки, але власне за чужі терпимо і нещасний упадок поносимо. Безбожні люде і самі нїчого не осягли і нас на віки загубили!” ³).

Другий лист писаний до Конєцпольского, з приводу поголосок, що частина коронного війська виводить ся з України — мабуть з огляду на трівожнї пересправи на півночи — конфлїкти з балтийськими портами. Старшина вказує на небезпечні поголоски про своєвільників з Запорожа, що вони готують „знову якийсь недобрий замисел, аби над нами, теперішнїми старшими мстити ся”, і висловлює побоювання, що при всїх своїх заходах вона не здужає запобігти новому бунтови, коли не буде польського війська на Українї: „коли десь якоїсь компанїї рицарства на Українї не буде, прийде з нами до якоїсь — навіть певної небезпеки!” ⁴).

Та сї благання, звернені до короля, і всякі ті „услуги”, якими старшина силкувала ся засвідчити свою льояльність — походи на своєвільних, ловленнє і видаваннє на екзекуцію різних провинників, — зіставали ся без відповіди. Польське правительство рішило сповнити суворі ради старого гетьмана, котрими той наважив ся приборкати ненавистне козацтво. Ми знаємо його проґраму, виложену перед королем по перших вістях про погром повстання ⁵). Тим часом як шляхетські соймики, відповідаючи на королївську пропозицію, що намалювала страшний образ козацького своєвільства і турецької небезпеки, не йшли дальше шабльонових фраз про потребу відновлення козацької кріпости, старостинських репресій на козаків і т. д., правительство готовило корінну реформу в дусї дезідерат Конєцпольского. Небезпека на полудневій границї настроювала його дуже неприязно для козаччини. Турецькі війська стояли далї на погравичу і грозили війною за перший похід козаків на море. Вважали за певне, що як тільки Туреччина дібє згоди з Персією, з котрою воювала, так зараз звернеть ся на Польщу. Тому відновленнє Кодака, випорожненнє Запорожа, заведеннє гострої карности на козаччину вважали справами невідкличними, щоб не дати Туркам притоки до війни.

Перед усїм се скропило ся на провідниках повстання. Привезених до Варшави ватажків засуджено на смерть. Кисїль даремно просив спамятати про дану ним поруку і не компромітувати перед козаками його, комісара в справах козацьких: се не помогло нїчого, і Павлюка з чотирма товаришами стято під час самого сойму ⁶). Жидівський мемуарист Натан Гановер (з Волини) переказує оповідання, в яких на сю Павлюкову кару переносили ся старі перекази про Наливайка: Павлюк підіймаючи повстаннє, хотїв бути королем польським, і за те його тепер укороновали на смерть: його посадили на залїзний трон розпалений до білого, наложили на нього залїзну корону, а в руки дали залїзний скіпетр, і підпалювали його так поки він не вмер ⁷).

Козацьким послам на їх горячі благання про захованнє старих прав, дано дуже холодну відповідь, що для забезпечення на будуче від повстань сойм мусїв дати нову ординацію, і козаки повинні до неї приспособити ся і тримати ся її та наново „заробляти ласку королївську” ⁸).

В основу соймової ординації положена записка, прислана на сойм Конєцпольским, вона повторяє її місцями дословно, подекуди розширяючи деякими доповненнями, а її фінансова сторона була перенесена на секрктний ”скрипт для архива”, до котрого вкінцї нова ординація і відкликується ⁹).

Військовий компут вертав ся назад до куруківської норми — шести тисяч; бачили ми вже, що при реєстрації приготовлено сей перехід через прилученнє Миргородського полку до Переяславського; реєстр також фактично зведений був до сього числа, бо приписки на вакансії не роблено до соймового роспорядження, і до зареєстрованих при реєстрації терехтемирівській на Запорожу позволено було приписати не більше 500 - а фактично й тих не приписано, бо на Запорожу реєстрації, як побачимо, зовсїм не вдало ся перевести.

Се реєстрове військо на будуче позбавляло ся самоуправи. „На місце старшого, котрого з поміж них уже нїколи не буде ¹⁰), ми (король) будемо визначати їм старшого комісара від сойму до сойму, за рекомендацією гетьманів, чоловіка в станї шляхетськім родженого, в справах рицарських досвідченого, котрий би військом радив, всяких бунтів пильнував, справедливість убогим людям чинив”. Отже справа вертаєть ся назад до тих старших, котрих правительство хотїло визначати козакам в другій половинї XVI в.: до сього ж старшого комісара мав відъйти суд над козаками. Але не тільки він має визначати ся правительством з шляхтичей стороннїх, не козаків, — так само полковники і осавули. Тільки сотники і отамани мали виберати ся (знов таки очевидно не козаками, а їx новим начальством) з самих козаків, „добре нам і річи-посполитій заслужених, людей рицарських”

Друга новина — се заведеннє прибічної „ґвардії” при комісарі і полковниках. Реєстрове військо зіставало ся в підозрінню, і по останнїм погромі вірної старшини вважали потрібним забезпечити будучу шляхетську старшину від подібних сюрпризів. „Дуже важно, аби комісар і полковники мали повагу і безпечність та були спроможні в самих початках давити всякі бунти і своєвільства, як би вони починались, а для того треба їм завести відповідну ґвардію і утриманнє”, писав Конєцпольский в записцї, і сойм повторив се в тім секретнім скриптї своїм. При комісарі мало бути по сотнї козаків і драґонів, при полковниках по півсотнї козаків і драґонів, наємних, на вищій платнї, не такій, як платило ся реєстровцям, а як польським воякам (реєстрові мали по 10 зол. річно, сї по 124 і 132 зол.). Щоб знайти покритє для сеї нової „ґвардії”, Конєцпольский проєктував скасувати платню реєстровцям — „бо козаки при своїх вольностях мають такі богацтва і посїлости, що з них повинні даремно служити королеви і річи-посполитій”. Одначе така зміна здала ся правительству, очевидно, занадто сміливою; справу платнї козацької промовчано в новій ординації, в тайнім скриптї видатки на нову адмінїстрацію козацьку поручено оплатити в найблизших роках „з ординарійних податків”, а на будуче справа полишена на волю дальшому соймови.

Для здавлення своєвільства на Запорожу рішено доконче довести до кінця Кодацьку кріпость, і то можливо як найміцнїйше її укріпити і обсадити великою як на ті часи залогою — шістьсот пішого війська і сто козаків (не реєстрових, а наємних). На Запорожу тримати сторожу з реєстрових, по черзї; а два полки реєстрових мали знов тримати пограничну сторожу. Без пашпорту комісара нїкого на Запороже не перепускати, а безпашпортних поручити кодацькому комендантови карати смертю.

Щоб з козацьких привілєґій не виникало трудностей для панів і державцїв, ущербку їх прав і доходів, видано цілий ряд обмежень в сїй сфері. Спеціальні комісари мали перевести катастр козацьких посїлостей і з властителїв тих посїлостей і їх потомків мали комплєтувати ся реєстрові полки, а „приписів” щоб не було — себто щоб привілєґіоване козацьке землеволодїннє не розширяло ся. Щоб не пускати козаків до міст, де вони своїми привілєґіями і претенсіями бороздили фіскальним плянам державцїв і їх орендарів, міщанам заборонено вступати в козацьке військо, вписувати в козаки своїх синів, а навіть видавати своїх доньок за козаків, під загрозою конфіскації маєтку. Козакам заборонено мешкати по містах і володїти ґрунтами з виїмком Чигрина, Черкас, Корсуня й тих міст, де їх присутність буде потрібною для забезпечення від Татар. Заборонено козакам взагалї проживати „в одлеглїйших українних краях”. Досить неясна заборона, яку мабуть треба поставити в звязок з дальшим мотивованнєм — „аби мешкаючи вкупі (по містах) не мали оказії до зборів, а з тим і до бунтів”. Але в дїйсности заборона промешкування і володїння маєтками по містах виходила з тих фіскальних інтересів панів і державцїв, про котру, як властивий мотив репресій на козаччину, говорить цитований нами вище Пясецкий.

„Тайний скрипт для архива” датований 21 мая; соймові конституції були віддані до друку 18 мая (н. .ст.) ¹¹). Сенатори і посли, що заходили ся коло укладення тих нових порядків, мабуть не мали ще відомости про новий рух на Українї. Але в квітнї зазначив ся він уже зовсїм виразно.