ЗАГАЛЬНИЙ ПОГЛЯД НА УПАДОК МІСЬКОГО ЕКОНОМІЧНОГО ЖИТЯ, ТРУДНІ ОБСТАВИНИ ДЛЯ ЕЛЄМЕНТУ УКРАЇНСЬКОГО, ЙОГО ЗБІДНЕННЄ Й УПАДОК.

Такі були форми й обставини, в яких мало розвивати ся міське торговельно-промислове житє. Обставини були лихі, й економічне взагалї міське житє хронїчно падало й заникало — протягом XVII-XVIII вв. се просто кидаєть ся в вічі.

Як цїлий міський устрій, орґанїзація й реґляментація торговлї й промислу були пересаджені на наш ґрунт з Нїмеччини. В Нїмеччинї, де сї форми виросли на ґрунтї, були витвором змагань самих міських громад, вони при всїх своїх неґативних сторонах, не перешкодили суспільно-полїтичному й культурно-економічному розвою міського житя; воно було остільки сильне й активне, що неустанно принаджувано сї форми до своїх потреб, і скоро скинуло їх з себе, коли виросло з них. Супроти трудностей, які ставили їм феодальні форми сучасного устрою, супроти претензій і драч володарів і шляхти і їх неприхильної полїтики, купцї й ремісники лучили ся в союзи, орґанїзували ся союзи міст, і як не грошем, то зброєю поборювали сї трудности, відкупали ся від претензій, або відбивали ся від них оружною рукою і на руїнах феодального устрою розвинули нове житє, яке викликало подив сучасників своїм богацтвом, культурністю, поступами технїки. На наш ґрунт нїмецькі форми пересаджували ся правительством і шляхтою від самого початку незручно, неприладжені до місцевих обставин, попсовані національною й релїґійною виключністю, обкроєні або скривлені фіскалїзмом або в інтересах шляхетського стану, і далї псували ся й калїчили ся з тих же мотивів. Октройовані в готових, канонїчних формах, вони не розвивали ся, а вироджували ся й хиріли під гнетом неприхильної полїтики й трудних економічних обставин.

Край взагалї не міг рівняти ся з Нїмеччиною що до своїх економічних сил, а трівожні обставини, погроми й спустошення, разом з нездарною внутрішньою адмінїстрацією, що вироджуєть ся в повну шляхетську анархію в пізнїйших столїтях, не давали навіть тим економічним силам якоїсь можности розвою. Штучно спрепарована міська людність не визначала ся тим духом асоціяції, якою визначала ся в високій мірі людність міст нїмецьких. Не тільки міста наші (в територіальнім значінню!) жили вповнї відокремленим житєм, осібними атомами, інкрустованими в загальну шляхетську адмінїстрацію, — так само відокремлено животїли поодинокі корпорації, а навіть хоч трохи ширших купецьких чи промислових спілок не бачимо зовсїм. Посїяні щедрою рукою правительства, і плекані короткозорою полїтикою привілєґіованих ґруп, насїння релїґійної й національної виключности дїлили, розбивали і в кінець ослабляли й без того немічні міські громади, з'уживаючи енерґію й засоби на внутрішню боротьбу, заборонні заходи й опозицію їм.

З становища українського, обставини, в які поставлено було місцеву торговлю й промисел, були особливо шкідні. Як ми вже бачили, системою заборон розірвано давню безпосередню звязь України з Західньою Европою і зроблено було все для того, щоб Західня культура могла доходити на Україну не инакше, як перейшовши через кепський польський алємбик. Заразом відсунено український елємент від торговлї й промислу, і взагалї від міського житя. Українцї, як „схизматики”, або зовсїм виключають ся від участи в купецьких і ремісничих цехах, або допускають ся з усякими утрудненнями. Український елємент засуджений на те, щоб животїти по містах в ролї позбавлених всяких прав передміщан і маломіщан, в ролї дрібних перекупнїв і „партачів”, погорджуваних і недопущуваних до нїяких користнїйших і поважнїйших підприємств. Не всї з них мали енерґію й засоби проломити ся через сї національні барікади, як львівський міщанин Остафієвич, що не бувши прийнятим до науки львівськими золотниками, як православний, удаєть ся до Кракова і там доходить степени цехового майстра (на сей факт вказували в своїх скаргах на релїґійно-національну виключність львівські Русини в 1590-х рр.) ¹) Не всї в ролї передміських партачів вміли підняти ся на верхи сучасної технїки й штуки, як звістний Андрій Касиянович, „составитель” найвизначнїйшого й найцїннїйшого твору, який взагалї зістав ся нам від львівського золотництва — напрестольного хреста львівського брацтва. Більшість не підіймала ся над тою долею, на котру була засуджена полїтикою правительства й привілєґіованих верств. Відсунена від всяких способів технїчного образовання, від всяких користнїйших і поважнїйших зайнять, вона никла й біднїла, упадаючи все низше й низше, стаючи паріями на своїй власній землї.

І коли сей процес збіднїння й упадку українського міщанства дійшов своїх крайнїх границь, тодї в порівнянню з убогим станом українського елєменту, до котрого був він приведений полїтикою й управою Польщі, і така лихенька копія західно-европейської культури, якою була убога польська культура XVII-XVIII вв., стала чимсь більшим, стала „вищою культурою.” А столїтє пізнїйше потомки тих культурників, стративши з очей (чи умисне випустивши) історичну перспективу, заговорили навіть про „культурну місію” Польщі в українських землях, що полягала мовляв в пересадженню західньої цивілїзації в українські землї. Тим часом як в дїйсности, коли вже говорити про якусь місію, могло бути нею тільки те, що ми бачили як результат польської „опіки” над українськими краями: економічний і культурний занепад українського елєменту.