Предмет та методи соціології

Ще в часи античності та середньовіччя вчені, громадські діячі та політики прагнуть з'ясувати щоб використати для досягнення цілей, які вони ставили, закономірності, що ним підлягає суспільне життя в цілому та життєдіяльність особистості в системі суспільства. Проте, ці знання ще мають занадто "універсальний" і всеохоплюючий характер, вони формуються як конгломерати філософських, історичних, правових, економічних та інших концепцій, які намагаються "відразу та назавжди" виявити і пояснити всі процеси, що проходять в природі та суспільстві, до участі в яких залучаються люди. До цих побудов часто, окрім наукових знань, включаються і спекулятивні, ірраціональні елементи, якими мислителі прагнули компенсувати брак об'єктивних даних. Далі розвиток знань про суспільство йде двома взаємопов'язаними шляхами:

внутрішньої диференціації цих знань, виділення окремих "зон діяльності", якими обмежуються певні науки з їх специфічними предметом і методами досліджень та звільнення суспільних наук від теологічних постулатів, елементів ірраціоналізму, схоластики, їх переходу до об'єктивного аналізу реальних процесів.

Серед причин, які вплинули на виокремлення соціології в системі суспільних наук за найважливіші можна прийняти:

інтелектуальні: утвердження філософських ідей епохи Просвітництва, сформульованих зокрема Вольтером, Дідро, Руссо, Монтеск'є, з їх гуманізмом та раціоналізмом, вірою в силу людини, і її здатність управляти суспільними процесами;

соціально-політичні: крах феодалізму та становлення індустріального суспільства, яке прокламувало цінності свободи особистості, демократії та конкуренції в усіх сферах життя, стало високодинамічним за своєю сутністю;

соціально-економічні: індустріальна революція з її соціальними наслідками і утвердженням вільного ринку праці, урбанізацією, масовими територіальними та соціальними переміщеннями і новим типом взаємин між соціальними спільнотами, особистістю та суспільством в цілому.

Інакше кажучи, становлення нового суспільного ладу, побудованого на ідеї свободи особистості, внутрішньо динамічного, хоча і суперечливого за своєю сутністю, вимагало нових підходів до управління суспільством: вироблення управлінських рішень на основі знання об'єктивних фактів соціального життя, врахування та узгодження інтересів соціальних груп, які і давала нова наука — соціологія.

Автором терміну "СОЦІОЛОГІЯ" (походить від латинського "sосіеtаs "суспільство та грецького λоγоς— вчення) є французький філософ Огюст Конт, який у 30-х рр. XIX ст. подав ідею створення нової науки, що становила б єдину всеохоплюючу систему знань про суспільство та всі види його життєдіяльності. На думку О.Конта, соціологія повинна будуватися за принципом природничих наук, тобто, в основі знань мають лежати реальні факти, а не схоластичне теоретизування. О.Конт дав ім'я новоствореній науці, а тому його вважають її родоначальником. Проте, сам він, хоча і визначив головні принципи побудови соціології, не провів жодного власне соціологічного дослідження, не застосував цих принципів повною мірою у своїй науковій роботі. Американський дослідник А.Босков з цього приводу зазначив, що "О. Конт дав соціології ім'я та програму, яку він проповідував, але котрої сам не дотримувався". Першими відомими дослідниками — соціологами у повному розумінні цього слова стали вчені кінця XIX - початку XX століття: Г.Спенсер, Е.Дюркгейм, М.Вебер, які дещо вужче трактували предмет соціології, пов'язавши його з вивченням власне соціальних явищ та соціальних взаємин. Вони створили ряд робіт, які і нині вважаються класичними соціологічними дослідженнями, до викладення основних положень яких ми звернемося далі.

Нині існує понад сто визначень предмету соціології. Одне з найпростіших та містких:

соціологія — це наука про загальні закономірності становлення і розвитку суспільства як єдиної соціальної системи та його підсистем — соціальних спільнот, інституцій, організацій, їх взаємини між собою і з особистістю як об'єктом і суб'єктом соціальних відносин.

Варта зауважити, що із-за складності та суперечливості соціального простору, всі процеси та явища, що в ньому відбуваються, завжди мають різноспрямований і неоднозначний характер. Звідси зрозуміло, що закономірності, які стосуються суспільного життя, як правило, мають характер тенденцій, піддаються формулюванню лише в найузагальненішому вигляді, підтверджуються лише за певних умов, які, постійно змінюючись, впливають на перебіг аналізованих процесів, змінюють їх сутність та форми вияву.

З цього визначення предмету соціології бачимо, що об'єктом соціологічного дослідження є саме суспільство як соціальна система, та всі його структурні елементи, в тому числі людина, як соціальна істота, а предметом — життєдіяльність названих об'єктів — соціальні зв'язки та взаємини. Наприклад, коли перед нами стоїть завдання вивчити функціонування студентського колективу "Львівської політехніки", то об'єктом стане він сам. При тому, ми повинні враховувати, що студентський колектив університету, будучи відносно самостійною системою, є водночас, по-перше, елементом соціально-професійної групи "студенти", суспільства в цілому, і, по-друге, складається з автономних колективів окремих інститутів, малих неформальних груп та конкретних індивідів, а отже його життєдіяльність буде проходити у складній суперечливій взаємодії між тими соціальними системами, елементом яких є колектив "Львівської політехніки" і тими, які є, в свою чергу, складовими частинами його самого як цілісної системи.

При тому варто зазначити, що найбільш очевидні, міцні, інтенсивні взаємозв'язки та взаємовпливи будуть утворюватися між найближчими одна до одної системами, які безпосередньо взаємодіятимуть одна з одною, наприклад, між системами "студентська молодь" та "колектив студентів "Львівської політехніки"; "колектив студентів "Львівської політехніки" - "студентські колективи інститутів". По мірі взаємного віддалення ці зв'язки слабшатимуть, системи все менше впливатимуть на життєдіяльність одна одної. Наприклад, у нашому варіанті взаємозв'язок між системами "студентська молодь" та "колектив студентів інституту економіки "Львівської політехніки" буде меншим, ніж між системами "колектив студентів інституту економіки" —"академічна група ЕК-21".

Предметом нашого соціологічного дослідження можуть стати всі види соціальної життєдіяльності студентського колективу: навчання, побут, взаємини з викладачами та батьками, громадська думка студентів.

Припустимо, що завданням конкретно-соціологічного дослідження є вивчення думки студентів "Львівської політехніки" про організацію та якість навчання у цьому навчальному закладі. Безпосередніми її носіями є власне студенти, а отже для того, щоб отримати об'єктивні дані про ставлення до проблеми всієї групи, яка буде становити генеральну сукупність нашого дослідження, потрібно з'ясувати суб'єктивну думку кожного з них. Це можна зробити методом опитування, який хоча і не є єдиним методом збору інформації в арсеналі соціології, проте часто використовується. Опитавши всіх студентів "Львівської політехніки", ми проведемо суцільне обстеження. Оскільки воно вимагає значних затрат зусиль, часу та матеріальних засобів, як правило, соціологи проводять вибіркове дослідження, формуючи вибіркову сукупність, яка є зменшеною моделлю генеральної сукупності. Вона повинна повністю відображати структурні компоненти і якісні характеристики генеральної сукупності. У нашому випадку до вибіркової сукупності у відповідній пропорції ввійдуть студенти всіх факультетів, всіх форм та років навчання, чоловіки та жінки, які мають різний рівень успішності тощо. Інакше кажучи, розглядаючи генеральну сукупність як цілісну систему, ми повинні будемо вирізнити її найістотніші компоненти-підсистеми та обрати респондентами, тобто тими індивідами, від яких одержуватимемо інформацію, типових представників цих груп-підсистем.

Репрезентативність, тобто об'єктивність, правдивість результатів дослідження буде максимальною за умов:

• вибору відповідного методу дослідження, чи їх комплексу;

• ретельного опрацювання інструментарію, за допомогою якого буде збиратися інформація;

• правильного визначення вибіркової сукупності;

• точного дотримання процедур збору та аналізу отриманих емпіричних даних;

• вірної інтерпретації набутої в результаті дослідження інформації.

В залежності від складності та глибини вирішуваних завдань, масштабу розрізняють три основні види соціологічного дослідження:

• розвідувальне не ставить ціллю повне вивчення певного соціального явища. У більшості випадків його застосовують для одержання часткових даних про об'єкт, які пізніше деталізуються, чи для перевірки якості інструментарію, процедур та методів організації детальніших: описового та аналітичного досліджень і їх уточнення. Соціологічним інструментарієм є методичні документи, за допомогою яких збираються емпіричні дані: опитувальні листи, картки фіксації результатів спостереження, вивчення документів та ін. Розвідувальне дослідження, як правило, охоплює невеликі масиви, одержана інформація про їх життєдіяльність є значною мірою фрагментарна, потребує деталізації за допомогою інших видів соціологічного дослідження;

• описове передбачає отримання емпіричних даних, які дають достатньо цілісне уявлення про вивчуваний предмет, його структуру, основні форми та механізми життєдіяльності;

• аналітичне дозволяє одержати найповнішу інформацію про об'єкт тому, що не тільки описує його, але й дозволяє з'ясувати причини, які зумовили виникнення цього соціального феномена, його взаємозв'язки з іншими соціальними суб'єктами, тенденції подальшого розвитку. Необхідно відзначити, що таке дослідження є великомасштабним, вимагає чимало часу, старанно опрацьованих програм та інструментарію. Для цього часто за допомогою розвідувального і описового дослідження спочатку збирають відомості про окремі сторони предмета, який вивчається. Така попередня робота дозволяє обрати найоптимальніші шляхи його подальшого всебічного аналізу. Таким чином, розвідувальне, описове та аналітичне дослідження можна розглядати як етапи у нагромадженні максимально повного знання про певні соціальні об'єкти, явища. Для досягнення цієї мети рекомендується застосовувати різні методи збору первинних емпіричних даних та вміло їх поєднувати. При тому, інформація, одержана з різних джерел повинна не тільки взаємно доповнюватись. Застосовуючи різноманітні методики збору емпіричних даних, одержуючи інформацію з різних джерел, ми тим самим взаємно перевіряємо її, а отже підвищуємо рівень репрезентативності та достовірності цієї інформації.

Основнимиметодами збору емпіричних даних є: спостереження, експеримент, аналіз документів, опитування.

Спостереження — це метод цілеспрямованого, планомірного, фіксованого сприйняття об'єкта, який досліджується, процесів його життєдіяльності, взаємин з іншими учасниками суспільного процесу. Цей метод застосовується в ситуації, коли соціолог має можливість візуально охопити певні соціальні процеси, сам є їх учасником, а отже одержує "гарячі" дані безпосередньо. До слабких сторін спостереження відносять обмеженість та частковий характер зібраних даних, тому, що дослідник не в змозі спостерігати складні соціальні процеси у всіх їх виявах а також певний суб'єктивізм сприйняття реальних фактів, який істотно впливає на якість одержуваної інформації. Спостереження може бути відкритим, коли соціолог не приховує своїх дослідницьких цілей (викладач, який спостерігає за навчальною роботою студентів з метою її вивчення) та прихованим, коли соціолог не відкриває своїх дослідницьких прагнень і сам входить до числа членів групи, за поведінкою якої спостерігає (з метою вивчення чинників, які впливають на організацію праці у трудовому колективі дослідник стає його членом і спостерігає всі процеси, які в ньому відбуваються "зсередини").

Очевидно, приховане спостереження дасть точніші результати тому, що виключатиме можливість "гри на дослідника", дозволить йому фіксувати природні форми життєдіяльності об'єкта.

Експеримент використовується як засіб отримання інформації про кількісні та якісні зміни показників діяльності, поведінки досліджуваного об'єкта внаслідок дій на нього певних факторів, які піддаються контролю та управлінню. Для цього соціолог моделює певну ситуацію і фіксує вияви життєдіяльності об'єкта під впливом факторів, дією яких він управляє. Прикладом соціологічного експерименту є дослідження Ф.Зімбардо, який поділив групу студентів на "в'язнів" та "наглядачів", змоделював умови в'язниці та спостерігав за процесами самоорганізації новостворених груп, змінами у поведінці людей, які були зумовлені їх входженням до цих двох груп. До позитивних якостей цього методу можна віднести те, щодослідник може контролювати і змінювати умови проведення дослідження, повторювати його для точнішої фіксації певних процесів. Проте, в експерименті можливо лише частково відтворити соціальне середовище При тому завжди втрачається його цілісність, багатовимірність. Відповідно — результати експерименту завжди будуть лише частковими, на їх основі неможливо дати однозначне пояснення процесів життєдіяльності великих соціальних спільнот, їх поведінки у соціальному просторі.*

Аналіз документів, які утворюються внаслідок діяльності організацій (закони, інші нормативні акти, статистичні матеріали) та окремих індивідів (щоденники, листи тощо). Цей метод застосовується, як правило, на початку дослідження при ознайомленні з об'єктом "в першому наближенні" для того щоб скласти цілісне уявлення про аналізоване явище та локалізувати дослідницьку проблему, а також в історико-соціологічних та соціолого-статистичних дослідженнях, коли є потреба охарактеризувати життєдіяльність великих соціальних груп, встановити динаміку, тенденції їх розвитку на протязі тривалого періоду. Вивчення документів дозволяє соціологу глибоко і детально висвітлити проблему, проте, цей метод має і ряд слабких місць. Перш за все, необхідно достатньо чітко визначити наскільки об'єктивно певний документ відображає реальний стан справ і наскільки сильний вплив на нього мала суб'єктивна думка його автора (особливо це стосується листів, щоденників, мемуарів та інших особистих документів). Слід також пам'ятати про можливість зміни методики збору статистичних даних, їх відображення в документах, відповідно — передбачати і враховувати труднощі порівняння матеріалів, одержаних з джерел, які формувалися на основі різних методик.

* Певне уявлення про соціологічний експеримент можуть дати так звані „реаліті-шоу”, популярні нині на телебаченні, ідея яких взята власне з соціологічного експерименту.

До того ж, перед дослідником часто постає проблема визначення автентичності самого документа. Прикладами використання документальних матеріалів можуть послужити класичні дослідження В.Томаса і Ф.Знанецького та маловідома публікація П.Богатирьова "Пам'ятка підкарпатського селянина" в часописі ВУАН "Україна" (1927), який виходив за редакцією М. Грушевського, де автор на основі аналізу щоденника молодого селянина розгортає широку картину життя не тільки селянської родини, але й західноукраїнського села в цілому: вплив на нього еміграційних процесів, голоду, епідемій та ін.

Метод опитування дозволяє цілеспрямовано зібрати необхідну досліднику первинну інформацію. Він має ряд різновидів: анкетування, інтерв'ю, поштове опитування тощо. Цей метод особливо ефективно застосовується для аналізу елементів колективної свідомості, в тому числі громадської думки, стереотипів мислення та ін. Опитування дозволяє проводити дослідження на великих масивах, одержувати лише ту інформацію, що найбільше цікавить дослідника. Тому метод опитування найчастіше застосовується соціологами, а в свідомості пересічної людини він навіть повністю ототожнюється з соціологією в цілому. При проведенні опитувань застосовується два види запитань: "відкриті", які вимагають від респондента самостійного формування відповіді та "закриті", в яких соціолог, на основі власних попередніх знань про предмет дослідження, передбачає можливі варіанти відповіді, а отже дещо звужує коло одержуваної інформації. "Закриті" запитання легше піддаються машинному опрацюванню, а отже спрощується процедура збору інформації.

Уявлення про сильні і слабі сторони перечислених методів збору емпіричної інформації дає табл. 1.1.

Таблиця 1.1 ХАРАКТЕРИСТИКА ОСНОВНИХ МЕТОДІВ ЗБОРУ ІНФОРМАЦІЇ

Обираючи певний метод збору емпіричної інформації, дослідник завжди повинен пам'ятати, що жоден з них не є самодостатнім та універсальним, не може забезпечити його вичерпною інформацією про складні та суперечливі за своєю сутністю соціальні феномени. Тому перед соціологами, як правило, постає проблема оптимального поєднання різних методів одержання емпіричної інформації.

Завданням соціології (і в цьому її специфіка) є типологізація соціальних систем, явищ, і вивчення закономірностей функціонування, зв'язків кожного типологізованого об'єкта, отримання конкретного наукового знання про спільне у механізмах їх дій та загальні форми їх вияву в різних соціальних умовах. Для соціолога цікавим є не те, що відрізняє одну людину від іншої, а навпаки — те спільне, що формує їх у певні групи, заставляє діяти однотипно. Тому і один з інструментів, призначених для збору емпіричних матеріалів — соціологічні анкети, часто містять запитання, що дозволяють скласти узагальнений соціальний портрет респондентів, та, як правило, вони є анонімними. П.Сорокін, один з класиків сучасної соціології, визначав її як генералізуючу науку. Якщо, наприклад, історія, аналізуючи певні явища, прагне максимально точно і детально їх описати, акцентуючи на їх унікальності: державотворчі зусилля Б.Хмельницького, чи роль українських військових організацій у другій світовій війні і не ставить перед собою завдання порівняння та узагальнення подібних процесів, які відбувалися у інших соціально-історичних ситуаціях, то соціологія, навпаки, акцентує на спільних рисах, загальних закономірностях державного будівництва (соціологія політики), економічних процесів та поведінки їх учасників (соціологія економіки) тощо. В такому підході поєднуються одночасно і сильні сторони соціологічної науки і її певна обмеженість.

Соціологія досліджує всі види соціальних зв'язків та процесів: економічні, політичні, релігійні, правові і т. ін., будуючи цілісну картину суспільного життя на всьому соціокультурному просторі. Це дає можливість аналізувати взаємовплив тих явищ, які є предметом дослідження різних суспільних наук. Наприклад, праця Е.Дюркгейма "Самогубство" (1897) присвячена визначенню взаємозв'язку між циклами економічного розвитку суспільства (предмет економіки), порушеннями єдності суспільних зв'язків (власне предмет соціології) і суїцидальною поведінкою (предмет криміналістики, психіатрії). Прикладом соціологічного аналізу також може служити відома робота М.Грушевського "Історія України-Руси", у якій один з фундаторів української соціології, на відміну від традиційних історичних праць, що детально характеризували окремі події минулого, діяльність визначних політиків, військових, громадських діячів, прагне показати розвиток українського суспільства як цілісної і взаємопов'язаної системи від найдавніших часів, тобто проводить історико-соціологічне дослідження.

Сучасна соціологія розвивається у тісній співпраці з всіма суспільними науками: статистикою, демографією, політологією, психологією та іншими. Вона не лише користується матеріалами, зібраними та опрацьованими за допомогою їх методик, але й сама нагромаджує та систематизує емпіричні дані, які стають базою для теоретичних узагальнень і практичних висновків інших наук. Наприклад, сучасні макроекономічні дослідження неможливі без знань про тип суспільства та його соціальну структуру, особливості взаємодії між соціальними суб'єктами, а маркетингові дослідження, роботи, пов'язані з проблемами менеджменту, управління колективами завжди базуються на

емпіричних даних, набутих за допомогою методик соціології. Окрім того, соціологія утворює спеціальні відгалуження знань на стику цих наук: політична соціологія, економічна соціологія, соціологія менеджменту тощо, які дають можливість вивчати явища, що не входять до предмету наук-"батьків". Все це дозволяє зробити висновок про зростання ролі соціологічних знань в нинішньому суспільстві, розширення сфери їх практичного застосування, "соціологізацію" наукового знання в цілому. В якійсь мірі це перегукується з визначенням О.Контом соціології як "цариці всіх наук": опираючись на знання, добуті ними, вона підсумовує їх, вивчаючи найскладніший та найсуперечливіший об'єкт наукового пізнання — суспільство та людину в ньому.