Глава 13. Особисті немайнові права. • право на безпечне довкілля;
• право на безпечне довкілля;
• право на свободу та особисту недоторканність;
• право на сім'ю, опіку, піклування та патронатне виховання. Право на життя
Згідно з ч. 1 ст. 281 ЦК України кожна фізична особа має невід'ємне право на життя. Законодавець не визначає ні особистого немайнового блага «життя», ні самого «права на життя». Проте, аналізуючи чинне законодавство, можна дійти висновку, що під поняттям «право на життя» слід розуміти таке особисте немайнове право, яке об'єднує два основних аспекти: право на власне життя та право давати життя іншим.
Право на власне життя містить активний та негативний зміст, до яких, зокрема, слід відносити:
— право на фізичне існування, під яким слід розуміти природне право фізичної особи на існування як біологічного, психічного та соціального організму;
— право на фізичну (природну) смерть об'єднує передбачену ч. 4 ст. 281 ЦК України абсолютну заборону задоволення прохання фізичної особи про припинення її життя (активна евтаназія);
— право на медичні, наукові та інші досліди, тобто юридично закріплена можливість проведення над повнолітньою фізичною особою різноманітних дослідів лише за умови її вільної згоди (ч. З ст. 281 ЦК України);
— право на усунення небезпеки, що загрожує життю, має можливість будь-якими не забороненими законом способами захищати від протиправних посягань своє життя, а також життя інших людей (ч. 2 ст. 281 ЦК України) і вимагати усунення небезпеки, яка загрожує життю людини, що створена внаслідок підприємницької або іншої діяльності (ст. 282 ЦК України).
Право давати життя іншим є складовою частиною загального права на життя. Призначення цього права полягає у виконанні людиною її священної місії — продовження людського роду. Безперечно, основним повноваженням, що складає зміст права давати життя іншим, є можливість виконання репродуктивної функції природним шляхом. Однак треба звернути увагу на те, що, крім даного повноваження, право давати життя іншим — це:
— право на стерилізацію, тобто юридично гарантована можли
вість проведення медичної операції, що має на меті позбавлення
біологічного організму здатності до репродуктивності (відтворен
ня). Даним правом згідно з ч. 5 ст. 281 ЦК України наділені повно
літні фізичні особи (як чоловік, так і жінка). Реалізувати це право
вони можуть лише за власним бажанням. Стерилізація недієздат-
ної фізичної особи за наявності медико-соціальних показань може бути проведена за згодою опікуна з попереднім повідомленням прокурора;
— право на штучне переривання вагітності, яким відповідно до ч. 6 ст. 281 ЦК України наділені лише жінки, за умови, що вагітність не перевищує 12 тижнів. Перелік обставин, що дають право на переривання вагітності після 12 тижнів вагітності за медичними та соціальними показаннями, встановлюється законом;
— право на штучне запліднення та перенесення зародка в організм жінки, яке має повнолітня жінка за медичними показаннями (ч. 7 ст. 281 ЦК України).
Зрозуміло, що даний перелік прав є лише орієнтовним і не претендує на вичерпність, оскільки життя є доволі різноманітне в усіх своїх проявах і з суспільним розвитком можуть виникати все нові повноваження особи щодо власного життя. Так, суттєвих трансформацій право на життя може отримати з подальшим розвитком медицини, генетики, трансплантології, клонування тощо.
Окреме питання стосується меж реалізації даного права. У літературі доволі поширеною є точка зору, що право на життя є абсолютним правом1. Але дане право все ж таки має певні межі, наприклад, воно обмежується діяннями інших осіб у межах необхідної оборони.
Ще одним спірним питанням серед науковців є питання моменту виникнення права на життя. Так, окремі автори вважають, що право на життя виникає з моменту зачаття2. На нашу думку, право на життя виникає все ж таки з моменту народження, під яким слід розуміти момент відділення життєздатної дитини від організму матері. І саме з цього моменту фізична особа, яка народилася, «перебирає» на себе всю сукупність прав та обов'язків, які включаються до її правоздатності, в тому числі і право на життя. Окрім того, сприйняття запропонованої нам позиції призвело б до того, що проведення абортів каралось би в порядку, передбаченому кримінальним законодавством за вбивство ненародженої особи. На нашу думку, аборт, якщо він проведений за передбачених законом підстав і умов, слід віднести скоріше до права жінки на визначення змісту свого особистого життя або ж однієї із складових права на здоров'я.
Конституція України: Офіційний текст: Коментар законодавства про права та свободи людини і громадянина: Навчальний посібник. — К.: Парламентське вид-во, 1999.2 Ромовська 3. В. Особисті немайнові права фізичних осіб // Українське право. — 1997. — № 1. — С. 47-60.
Розділ II. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВОВІДНОШЕННЯ
Дата добавления: 2015-07-24; просмотров: 557;