Підстави звільнення від відповідальності 3 страница

За позовом опікуна або органу опіки та піклування суд понов­лює цивільну дієздатність фізичної особи, яка була визнана не­дієздатною, і припиняє опіку, якщо буде встановлено, що внас­лідок видужання або значного поліпшення її психічного стану у неї поновилася здатність усвідомлювати значення своїх дій та ке­рувати ними.

§ 2. Місце проживання фізичної особи

Визначення місця проживання особи має суттєве значення для забезпечення правової охорони прав та інтересів суб'єктів цивіль­них відносин, оскільки з ним пов'язується загальна презумпція про те, що особа перебуває в даному місці проживання, хоча у кожний конкретний момент вона може перебувати і в іншому місці. На цю адресу направляється й офіційне листування. За місцем знаходжен­ня особи визначається, наприклад, місце виконання зобов'язання, місце відкриття спадщини тощо.

Місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, кварти­ра, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожи­ток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізич­на особа проживає постійно, переважно або тимчасово (ст. 29 ЦК України). Фізична особа, яка досягла 14 років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, що встановлюються зако­ном. Це положення є певною новелою нового ЦК України, оскільки за старим цивільним законодавством особа могла вільно обирати міс­це проживання з 18 років.

Для деяких категорій осіб передбачається легальне визначення місця проживання. Так, місцем проживання фізичної особи у віці від 10 до 14 років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому во­на проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за зго­дою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або ор­ганізацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору міс­це проживання фізичної особи у віці від 10 до 14 років визначається органом опіки та піклування або судом. Місцем проживання фізич­ної особи, яка не досягла 10 років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здо­ров'я, в якому вона проживає. Місцем проживання недієздатної особи є місце проживання її опікуна або місцезнаходження відпо­відної організації, яка виконує щодо неї функції опікуна. ЦК Укра­їни вперше визначено, що фізична особа може мати кілька місць проживання.

§ 3. Безвісна відсутність. Визнання особи померлою

Визнання фізичної особи безвісно відсутньою (ст. 43 ЦК Украї­ни). Тривала відсутність громадянина в місці його постійного прожи­вання за відсутності відомостей про його місце перебування зачіпає права та інтереси фізичних та юридичних осіб, з якими він перебуває

Розділ II. ЦИВІЛЬНЕ ПРАБОВІДНОШЕННЯ

Глава 11. Фізичні особи як суб'єкти цивільного права

у правових зв'язках. Так, невизначеними можуть залишитися май­нові, аліментні, пенсійні, трудові та інші проблеми відсутньої особи. З метою усунення такої правової невизначеності законом передбаче­но створення спеціального легального статусу для такої особи — ви­знання її безвісно відсутньою, що є засвідченням у судовому порядку факту тривалої відсутності особи в місці її проживання, що, у свою чергу, тягне за собою певні правові наслідки.

Фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, як­що протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування. У разі неможливості встанови­ти день одержання останніх відомостей про місце перебування осо­би початком її безвісної відсутності вважається перше число міся­ця, що йде за тим, у якому були одержані такі відомості, а в разі не­можливості встановити цей місяць — перше січня наступного року.

На підставі рішення суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою нотаріус за останнім місцем її проживання описує на­лежне їй майно та встановлює над ним опіку. Опікун над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, бере виконання цивільних обов'язків на її користь, погашає за рахунок її майна борги, управляє цим майном в її інтересах. За заявою заінтересова­ної особи опікун над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, надає за рахунок цього майна утримання особам, яких вона за законом зобов'язана утримувати. Опіка над майном припи­няється у разі скасування рішення суду про визнання фізичної осо­би безвісно відсутньою.

Якщо фізична особа, яка була визнана безвісно відсутньою, з'я­вилася або якщо одержано відомості про місце її перебування, суд за місцем її перебування або суд, що постановив рішення про ви­знання цієї особи безвісно відсутньою, за заявою цієї особи або ін­шої заінтересованої особи скасовує рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою.

За заявою заінтересованої особи або органу опіки та піклування над майном фізичної особи, місце перебування якої невідоме менше року і яка не визнана безвісно відсутньою, опіка може бути встанов­лена нотаріусом до ухвалення судом рішення про визнання її безвіс­но відсутньою з метою забезпечення охорони майна такої особи.

Оголошення фізичної особи померлою (ст. 46 ЦК України). Ви­знання особи безвісно відсутньою за умови її тривалої відсутності не усуває певної невизначеності її легального статусу, оскільки вона визнається учасником окремих правовідносин, які можуть бути припиненими лише зі смертю особи.

Фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її пере-

бування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за об­ставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, — протягом шести міся­ців. Фізична особа, яка пропала безвісти у зв'язку з воєнними дія­ми, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обста­вин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців. Фізична особа оголошується померлою від дня набрання законної сили рішенням суду про це. Фізична особа, яка пропала безвісти за обставин, що за­грожували їй смертю або дають підстави припустити її загибель від певного нещасного випадку або у зв'язку з воєнними діями, може бути оголошена померлою від дня її вірогідної смерті.

Закон пов'язує певні правові наслідки з оголошенням фізичної особи померлою. Правові наслідки оголошення фізичної особи по­мерлою прирівнюються до правових наслідків, які настають у разі смерті. До спадкоємців фізичної особи, оголошеної померлою, пере­ходять усі права й обов'язки, які належали їй як суб'єкту права. Ра­зом з тим, з метою забезпечення прав такої особи у разі її появи, встановлено правило, що спадкоємці фізичної особи, яка оголошена померлою, не мають права відчужувати протягом п'яти років неру­хоме майно, що перейшло до них у зв'язку з відкриттям спадщини. Нотаріус, який видав спадкоємцеві свідоцтво про право на спадщи­ну на нерухоме майно, накладає на нього заборону відчуження.

Якщо фізична особа, яка була оголошена померлою, з'явилася або якщо одержано відомості про місце її перебування, суд за міс­цем перебування цієї особи або суд, що постановив рішення про ого­лошення її померлою, за заявою цієї особи або іншої заінтересованої особи скасовує рішення суду про оголошення фізичної особи помер­лою. Незалежно від часу своєї появи фізична особа, яка була оголо­шена померлою, має право вимагати від особи, яка володіє її май­ном, повернення цього майна, якщо воно збереглося та безоплатно перейшло до неї після оголошення фізичної особи померлою, за ви­нятком майна, придбаного за набувальною давністю, а також гро­шей та цінних паперів на пред'явника. Особа, до якої майно пе­рейшло за відплатним договором, зобов'язана повернути його, якщо буде встановлено, що на момент набуття цього майна вона знала, що фізична особа, яка була оголошена померлою, жива. У разі немож­ливості повернути майно в натурі особі, яка була оголошена помер­лою, відшкодовується вартість цього майна. Якщо майно фізичної особи, яка була оголошена померлою і з'явилася, перейшло у влас­ність держави або територіальної громади і було реалізоване ними, цій особі повертається сума, одержана від реалізації цього майна.

9 3-285

Розділ II. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВОВІДНОШЕННЯ

Глава 11. Фізичні особи як суб'єкти цивільного права

Акти цивільного стану (ст. 49 ЦК України). Цивільний стан особи — це правове положення конкретного громадянина як носія різноманітних прав та обов'язків, у тому числі майнових та особис­тих немайнових, яке визначається фактами та обставинами як при­родного, так і соціально-громадського характеру. Акти цивільного стану індивідуалізують особу, вказують на її ім'я, вік, сімейний та громадянський стан.

Актами цивільного стану закон визнає події та дії, що нерозрив­но пов'язані з фізичною особою і започатковують, змінюють, допов­нюють або припиняють її можливість бути суб'єктом цивільних прав та обов'язків. Актами цивільного стану є народження фізичної особи, встановлення її походження, набуття громадянства, вихід з громадянства та його втрата, досягнення відповідного віку, надання повної цивільної дієздатності, обмеження цивільної дієздатності, визнання особи недієздатною, шлюб, розірвання шлюбу, усиновлен­ня, зміна імені, інвалідність, смерть тощо. Не всі події і факти під­лягають реєстрації, наприклад, обмеження дієздатності особи не ре­єструється. Державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону спеціальними державними органами — орга­нами реєстрації актів громадянського стану, які реєструють кожну відповідну подію чи дію, що відбулась.

§ 4. Опіка та піклування

Опіка та піклування є способом забезпечення особистих і майно­вих прав та інтересів громадян. Опіка і піклування в теорії права розглядаються як комплексний інститут сімейного і цивільного за­конодавства. Метою встановлення опіки та піклування є забезпе­чення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малоліт­ніх, неповнолітніх, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'яз­ки. Щодо неповнолітніх — також забезпечення їх виховання, нав­чання та розвитку.

У цивільному законодавстві правила про опіку і піклування тіс­но пов'язані з інститутом дієздатності.

Згідно зі ст. 55 ЦК України опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та ін­тересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки.

Опіка встановлюється над:

— малолітніми особами (тобто фізичними особами, які не досяг-ли 14 років), які позбавлені батьківського піклування;

— фізичними особами, які визнані судом недієздатними внас­лідок хронічного, стійкого психічного розладу;

— майном малолітніх осіб, позбавлених батьківського піклування;

— майном фізичних осіб, визнаних недієздатними;

— майном фізичних осіб, визнаних судом безвісно відсутніми;

— майном фізичних осіб, місцеперебування яких невідоме.
Піклування встановлюється над:

— неповнолітніми особами (тобто фізичними особами у віці від 14 до 18 років), які позбавлені батьківського піклування;

— фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена судом, якщо особа страждає на психічний розлад, що суттєво впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними; якщо вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засоба­ми, токсичними речовинами тощо і тим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище.

Позбавлення батьківського піклування означає, що батьки дітей померли, невідомі, визнані у судовому порядку безвісно від­сутніми або померлими. Опіку і піклування може бути встановле­но і при житті батьків неповнолітніх дітей у випадках, коли бать­ки судом позбавлені батьківських прав або прийнято рішення про відібрання дитини, оскільки перебування з батьками небезпечне для життя дитини; батьки визнані у встановленому порядку не­дієздатними або обмежено дієздатними (психічно хворі, розумово відсталі або перебувають на тривалому стаціонарному лікуванні); понад шість місяців не проживають разом з дитиною та без поваж­них причин не беруть участі в її вихованні та утриманні, не вияв­ляють щодо дитини батьківської уваги та турботи або підкинули дитину, і це підтверджено відповідними актами органів внутріш­ніх справ; відмовилися від дітей в установленому законом поряд­ку; виїхали на постійне місце проживання або на постійне місце роботи за кордон чи перебувають у тривалому відрядженні; пере­бувають під слідством.

Батьки й усиновлювачі щодо дітей до 18-річного віку є опікуна­ми і піклувальниками без спеціального призначення.

Місцем встановлення опіки або піклування є місце проживання фізичної особи, яка потребує опіки чи піклування, або місце прожи­вання опікуна чи піклувальника.

ЧЧ-2Х';

Розділ II. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВОВІДНОШЕННЯ

Глава 11. Фізичні особи як суб'єкти цивільного права

Особа, якій стало відомо про фізичну особу, яка потребує опіки або піклування, зобов'язана негайно повідомити про це орган опіки та піклування.

Органами, які приймають рішення щодо опіки і піклування, є районні, районні в містах Києві та Севастополі державні адмініст­рації, виконавчі комітети міських, районних у містах, сільських, селищних рад. Безпосереднє ведення справ щодо опіки і піклування покладається у межах їх компетенції на відповідні відділи та управ­ління місцевої державної адміністрації районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчих комітетів міських чи районних у містах рад. У селищах і селах справами опіки та піклування безпосередньо відають виконавчі комітети сільських і селищних рад.

Органи освіти здійснюють діяльність щодо виявлення, обліку та передачі дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, до дитячих будинків, шкіл-інтернатів різних профілів, на усинов­лення, під опіку (піклування) та з інших питань, що належать до їх компетенції.

Органи у справах сім'ї та молоді, служби у справах неповноліт­ніх здійснюють діяльність щодо виявлення, обліку та тимчасового влаштування безпритульних дітей, дітей-сиріт і дітей, позбавле­них батьківського піклування, які утримуються у державних ди­тячих закладах, на виховання в сім'ї (прийомні сім'ї, дитячі бу­динки сімейного типу) та з інших питань, що належать до їх ком­петенції.

Органи соціального захисту населення здійснюють діяльність щодо забезпечення догляду, надання соціально-побутового та ме­дичного обслуговування громадянам похилого віку, інвалідам і дітям з вадами фізичного та розумового розвитку, які цього потре­бують.

Органи охорони здоров'я здійснюють діяльність (діагностичну, лікувальну, експертну) щодо осіб, визнаних судом недієздатними внаслідок психічних захворювань або визнаних судом обмежено дієздатними внаслідок зловживання спиртними напоями чи нарко­тичними речовинами, а також щодо утримання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, віком до трьох років у будин­ках дитини.

Органи опіки та піклування здійснюють свою діяльність відпо­відно до чинного законодавства.

Орган опіки та піклування встановлює опіку над малолітньою особою та піклування над неповнолітньою особою, крім випадків встановлення опіки та піклування судом у разі визнання особи не­дієздатною або у разі обмеження цивільної дієздатності особи.

Опікуна або піклувальника призначає орган опіки та піклуван­ня. Фізична особа може бути призначена опікуном або піклувальни­ком лише за її письмовою заявою.

Виходячи з інтересів громадян, які потребують опіки або піклу­вання, опікунами та піклувальниками призначають переважно осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопіч­ним, з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості осо­би виконувати обов'язки опікуна чи піклувальника. До таких осіб висуваються й інші вимоги:

— опікуном або піклувальником може бути лише фізична особа з повною цивільною дієздатністю;

— не перебувати на обліку або лікуванні у психоневрологічних та наркологічних закладах;

— не повинні бути позбавлені батьківських прав;

— щодо них не повинно бути припинено з їх вини раніше встано­влену опіку та піклування;

— поведінка та інтереси опікунів і піклувальників не повинні су­перечити інтересам фізичних осіб, які потребують опіки та піклу­вання;

— особи, які претендують на те, щоб бути опікунами або піклу­
вальниками, не повинні бути засудженими за вчинення тяжкого
злочину.

За необхідності фізичній особі може бути призначено одного або кількох опікунів чи піклувальників.

При призначенні опікуна для малолітньої особи (за умови досяг­нення нею 10 років) та при призначенні піклувальника для непов­нолітньої особи враховується бажання підопічного.

Опіка і піклування за своїм змістом відрізняються одне від одно­го. Опіка встановлюється над особами, які зовсім не мають дієздат­ності, тобто над тими, хто зовсім не здатен сам здійснювати свої права та обов'язки. Тому опікун повністю замінює свого підопічного і є його законним представником.

Піклування встановлюється над обмежено дієздатними, тобто над особами, здатними здійснювати самостійно тільки певні дії, а також над повністю дієздатними, які внаслідок свого фізичного стану не можуть захищати свої права. У першому випадку піклу­вальник ніби заповнює дієздатність, якої бракує, даючи згоду на здійснення деяких угод, у другому випадку — він надає підопічно­му практичну допомогу. Отже, піклувальник, на відміну від опіку­на, не замінює повністю підопічного, а тільки надає йому певну до­помогу в здійсненні деяких прав і обов'язків. Але піклувальник, як і опікун, оберігає свого підопічного від зловживань інших осіб. Від

Розділ II. ЦИВІЛЬНЕ ПРАБОВІДНОШЕННЯ

Глава 11. Фізичні особи як суб'єкти цивільного права

імені та в інтересах малолітніх підопічних правочини вчиняє опікун, піклувальник дає згоду на вчинення неповнолітнім підопіч­ним певних правочинів.

Законодавство покладає на опікунів та піклувальників ті самі обов'язки, що й на батьків щодо дітей.

Згідно з новим ЦК України опікун зобов'язаний дбати про підо­пічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпе­чення його доглядом та лікуванням, вживати заходів щодо захисту цивільних прав та інтересів підопічного. Опікун малолітньої особи зобов'язаний дбати про її виховання, навчання та розвиток.

Опікун має право вимагати повернення підопічного від осіб, які тримають його без законної підстави.

Опікун вчиняє правочини від імені та в інтересах підопічного. З метою захисту опікуваних від зловживань опікунів встановле­но заборону щодо правочинів, які не може вчиняти опікун. Опікун, його дружина, чоловік та близькі родичі (батьки, діти, брати, сест­ри) не можуть укладати з підопічним договорів, крім передання майна підопічному у власність за договором дарування або у без­оплатне користування за договором позички. Крім того, опікун не може здійснювати дарування від імені підопічного, а також зобов'я­зуватися від його імені порукою (ст. 68 ЦК України).

Піклувальники згідно зі ст. 69 ЦК України наділені правами й на них покладені такі обов'язки:

1) піклувальник над неповнолітньою особою зобов'язаний дбати про створення для неї необхідних побутових умов, про її виховання, навчання та розвиток;

2) піклувальник над фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, зобов'язаний дбати про її лікування, створення не­обхідних побутових умов;

3) піклувальник зобов'язаний вживати заходів щодо захисту ци­вільних прав та інтересів підопічного.

Для захисту осіб, які потребують піклування, від зловживань піклувальників встановлено заборону щодо правочинів, на вчинен­ня яких піклувальник не може давати згоду. Піклувальник не може давати згоду на укладення договорів між підопічним та своєю дру­жиною (своїм чоловіком) або своїми близькими родичами, крім пе­редання майна підопічному у власність за договором дарування або у безоплатне користування на підставі договору позички.

Контроль за діяльністю опікунів і піклувальників здійснюється органами опіки та піклування із залученням громадськості шляхом планових відвідувань тих осіб, які перебувають під опікою (піклу­ванням). Опікуни як представники підопічних здійснюють відпо-

відні права самостійно, але деякі юридичні дії, що мають важливе значення, головним чином це стосується майнових відносин, беру­ться органами опіки і піклування під особливий контроль. Новим ЦК України встановлено перелік правочинів, що вчиняються з до­зволу органу опіки та піклування. Так, опікун не має права без дозволу органу опіки та піклування відмовитися від майнових прав підопічного; видавати письмові зобов'язання від імені підопічного; укладати договори, що підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, у тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири; укладати договори щодо ін­шого цінного майна. Піклувальник, у свою чергу, має право дати згоду на вчинення вищезазначених правочинів лише з дозволу орга­ну опіки та піклування.

Управління майном особи, над якою встановлено опіку, здійснює опікун. Опікун зобов'язаний дбати про збереження та використання майна підопічного в його інтересах.

Якщо малолітня особа може самостійно визначити свої потреби та інтереси, опікун, здійснюючи управління її майном, повинен враховувати її бажання.

Опікун самостійно здійснює витрати, необхідні для задоволення потреб підопічного, за рахунок пенсії, аліментів, доходів від майна підопічного тощо.

Якщо підопічний є власником нерухомого майна або майна, що потребує постійного управління, опікун може з дозволу органу опіки та піклування управляти цим майном або передати його за до­говором в управління іншій особі.

Опікун та піклувальник можуть виконувати свої обов'язки оплат-но. Підстави виникнення права на оплату послуг опікуна та піклу­вальника, її розмір та порядок виплати встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Якщо в особи, над якою встановлено опіку чи піклування, є май­но, що знаходиться в іншій місцевості, опіка над цим майном вста­новлюється органом опіки та піклування за місцезнаходженням майна. Опіка над майном встановлюється також в інших випадках, встановлених законом.

Звільнення опікуна та піклувальника провадиться органом опіки та піклування за їх заявою. Така заява розглядається органом опіки та піклування протягом одного місяця. Особа виконує повно­важення опікуна або піклувальника до винесення рішення про звільнення її від повноважень опікуна або піклувальника чи до за­кінчення місячного строку від дня подання заяви, якщо вона не бу­ла розглянута протягом цього строку (ст. 75 ЦК України).

Розділ II. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВОВІДНОШЕННЯ

Глава 12. Фізична особа як суб'єкт підприємницької діяльності

Орган опіки та піклування також може звільнити піклувальни­ка від його повноважень за заявою особи, над якою встановлено піклування.

За заявою органу опіки та піклування суд може звільнити особу від повноважень опікуна або піклувальника у разі невиконання нею своїх обов'язків, а також у разі поміщення підопічного до навчального за­кладу, закладу охорони здоров'я або закладу соціального захисту.

Крім того, закон передбачає підстави припинення опіки. Опіка припиняється у разі:

— передачі малолітньої особи батькам (усиновлювачам);

— досягнення підопічним 14 років. У цьому разі особа, яка здій­снювала обов'язки опікуна, стає піклувальником без спеціального рішення щодо цього;

— поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, яка була визнана недієздатною.

Підставами для припинення піклування є:

— досягнення фізичною особою повноліття;

— реєстрація шлюбу неповнолітньої особи;

— надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності;

— поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена.

Новий ЦК України встановив новий спосіб надання дієздатній фізичній особі допомоги у здійсненні її прав та виконанні обов'яз­ків, який полягає в тому, що дієздатна фізична особа, яка за станом здоров'я не може самостійно здійснювати свої права та виконувати обов'язки, має право обрати собі помічника. Помічником може бути дієздатна фізична особа.

За заявою особи, яка потребує допомоги, ім'я її помічника реєст­рується органом опіки та піклування, про що видається відповідний документ, зразок якого встановлює Міністерство юстиції України.

Помічник має право на одержання пенсії, аліментів, заробітної плати, поштової кореспонденції, що належать фізичній особі, яка потребує допомоги, а також має право вчиняти дрібні побутові пра-вочини в інтересах особи, яка потребує допомоги, відповідно до на­даних йому повноважень. Помічник представляє особу в органах державної влади, органах влади Автономної Республіки Крим, ор­ганах місцевого самоврядування та організаціях, діяльність яких пов'язана з обслуговуванням населення. Помічник може представ­ляти фізичну особу в суді лише на підставі окремої довіреності.

Послуги помічника є оплатними, якщо інше не визначено за до­мовленістю сторін.

Помічник може бути у будь-який час відкликаний особою, яка потребувала допомоги. У цьому разі повноваження помічника при­пиняються.

Рекомендована література:

Братусь С. Н. Субьектьі гражданского права. — М., 1950.

Вебере ,Я. Р. Правосуб'ьектность граждан в советском гражданском и се-

мейноме праве. — Рига, 1976.

Верзуб Б. М. Некоторьіе вопросьі взаимодействия органов опеки и по-

печительства и нотариата по защите прав и законних интересов несо-

вершеннолетних при совершении еделок отчуждения недвижимого

имущества // Нотариат. — 2000. — № 5. — С. 69-71.

Грибапов В. П. Предельї осуществления и защитьі гражданских прав.

— М., 1972.

Ершова Н. М. Опека и попечительство над несовершеннолетними по

советскому праву. — М., 1959.

Ершова Н. М. Опека и попечительство над взросльїми. — М., 1962.

Малеин Н. С. Гражданский закон и права личности в СССР. — М.,

1981.

Михеева Л. Ю. Институт опеки и попечительства и его перспективи //

Современное право. — 2002. — № 7. — С. 43-46.

Явич Л. С. Сущность права. — Ленинград, 1985.

Глава 12 Фізична особа як суб'єкт підприємницької діяльності

Відцовідно до ст. 50 ЦК України фізична особа з повною цивіль­ною дієздатністю має право на здійснення не забороненої законом підприємницької діяльності. Обмеження права фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності може встановлюватись ли­ше Конституцією України та законом. До підприємницької діяльно­сті фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регу­люють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин (ст. 51 ЦК України).

Згідно із Законом України «Про підприємництво» підприємниц­твом визнається безпосередня самостійна, систематична, на влас­ний ризик діяльність з виробництва продукції, виконання робіт, на­дання: послуг з метою отримання прибутку, що здійснюється фізич­ними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підпри­ємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством. Підприємці мають право без обмежень приймати рішення і здійсню-

Розділ II. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВОВІДНОШЕННЯ

Глава 12. Фізична особа як суб'єкт підприємницької діяльності

вати самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить чинному за­конодавству. Законом встановлено певні обмеження щодо кола осіб, які можуть бути підприємцями. Так, не допускається заняття під­приємницькою діяльністю таких категорій громадян, як військо­вослужбовці, службові особи органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, господарського суду, державного нота­ріату, а також органів державної влади і управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств. Особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю, не можуть бути зареєстро­вані як підприємці з правом здійснення відповідного виду діяльнос­ті до закінчення терміну, встановленого вироком суду. Особи, які мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво та інші ко­рисливі злочини, не можуть бути зареєстровані як підприємці, не можуть виступати співзасновниками підприємницької організації, а також обіймати у підприємницьких товариствах та їх спілках (об'єднаннях) керівні посади і посади, пов'язані з матеріальною від­повідальністю.