Глава 9. Відповідальність у цивільному праві

прав є заподіяння збитків. Ця форма відповідальності застосовується завжди, якщо законом чи договором не передбачено інше, водночас як інші форми застосовуються тільки у випадках, коли це прямо пе­редбачено законом чи договором для конкретного правопорушення.

Види цивільно-правової відповідальності. Поділ цивільно-пра­вової відповідальності на види може відбуватися за різноманітними критеріями залежно від того, з якою метою такий поділ здійснюєть­ся. Види цивільно-правової відповідальності розрізняються за ін­ститутами цивільного права: інститутом договірних зобов'язань та інститутом позадоговірних зобов'язань. Залежно від підстав за­стосування відповідальності розрізняють відповідальність договір­ну іпозадоговірну (деліктну); суб'єктів — цивільно-правова відпо­відальність може бути індивідуальною або спільною (частковою, солідарною, субсидіарною); характеру відповідальності — виокре­млюють міри, що впливають безпосередньо на свідомість особи (міри особистого характеру), і ті, що впливають опосередковано че­рез майнові права й інтереси правопорушника; цілей відповідально­сті — міри відповідальності можна поділити на відновлювальні (від­шкодування шкоди) і каральні (репресивні і превентивні) (стягнен­ня неустойки, конфіскаційні міри та ін.); розмірів і обсягу — відповідальність буває повна, обмежена, підвищена; характеру по­ділу відповідальності між кількома правопорушниками — виокре­млюють часткову, солідарну і субсидіарну відповідальність¹.

Договірна і позадоговірна (деліктна) відповідальність.Юриди­чне значення поділу відповідальності на договірну і позадоговірну по­лягає у тому, що форми і розміри позадоговірної відповідальності ви­значаються тільки законом, водночас як договірної відповідальності — визначаються як законом, так і умовами договору. Договором може бути передбачена відповідальність, у тому числі за правопорушення, за які чинне законодавство відповідальності не передбачає, або інша форма відповідальності, ніж та, що прямо передбачена законодавст­вом. Сторонами також може бути підвищено або занижено розмір від­повідальності порівняно з тією, що передбачена законодавством, якщо законом не передбачено інше. Наприклад, розмір неустойки, встанов­лений законом, у договорі може бути збільшений або зменшений, крім випадків, передбачених законом (ст. 551 ЦК України).

Договірна відповідальність наступає у разі порушення договірно­го зобов'язання. Позадоговірна відповідальність має місце у випад­ку заподіяння правопорушення боржником, який не був з кредито­ром у договірних правовідносинах.

¹ Тархов В. А. Гражданское право: Общая часть: Курс лекций. — Чебоксари, 1997. — С. 285-287.

При заподіянні позадоговірної (деліктної) шкоди відбувається порушення правоохоронних правовідносин, у яких абсолютним правам (наприклад, право власності) суб'єктів цивільного права кореспондує пасивний обов'язок боржника не порушувати ці пра­ва. У зв'язку з тим, що такі абсолютні права гарантовані державою і перебувають під її охороною, закон є єдиною підставою, що дозво­ляє такі права захистити. Деліктна відповідальність виникає з мо­менту заподіяння шкоди майну або особі потерпілого (кредитора). Правила про деліктну відповідальність не можуть змінюватися за угодою сторін. Звичайно, відповідальність виключається, якщо не було умов для вільного формування волі і волевиявлення або шкід­ливі події наступили поза волею особи, тобто поза сферою її конт­ролю¹.

Договірна відповідальність випливає з порушення регулятивних правовідносин і наступає при невиконанні або неналежному вико­нанні боржником свого обов'язку у відносному правопорушенні, де конкретному праву кредитора відповідає конкретний обов'язок борж­ника, а зміст обов'язку відшкодування шкоди у разі порушення зобо­в'язань міститься в умовах договору, сформованих за взаємною зго­дою сторін. Принцип свободи договору обумовлює диспозитивний ха­рактер більшості норм інституту договірної відповідальності.

Підставою застосування договірної відповідальності є не сам до­говір, а факт заподіяння шкоди невиконанням або неналежним ви­конанням зобов'язання: саме у цьому і проявляється диспозитив­ний характер договірної відповідальності. Проте слід взяти до уваги той фактор, що диспозитивність договірної відповідальності також має певні межі, встановлені законом. Правочин, яким скасовується чи обмежується відповідальність за умисне порушення зобов'язан­ня, є нікчемним (ст. 614 ЦК України).

Часткова, солідарна і субсидіарна відповідальність має зна­чення і застосовується тоді, коли правопорушення скоєне кількома особами.

Часткова відповідальність наступає у всіх випадках, коли зако­ном, іншим правовим актом або договором не передбачено інше. Правило про застосування часткової відповідальності є загальним правилом і випливає з часткового характеру договірних зобов'я­зань. Часткове зобов'язання має місце тоді, коли у ньому беруть участь кілька кредиторів або кілька боржників, і кожен із кредито­рів має право вимагати виконання, а кожен із боржників повинен виконати зобов'язання у певній частці. Часткова відповідальність передбачає, що кожний з боржників несе перед кредитором відпо-

Кулагин М. Я. Избранньїе трудьі. — М.: Статут, 1997. — С. 279.

Розділ II. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВОВІДНОШЕННЯ

Глава 9. Відповідальність у цивільному праві

відальність тільки у тій частці, яка припадає на нього відповідно до закону або договору. Частки кожного з боржників визнаються рів­ними, якщо законом або договором не визначений інший їх розмір. Зокрема, ст. 540 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні беруть участь кілька боржників, кожний з них повинен виконати обов'язок у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Солідарні зобов'язання максимально забезпечують захист прав кредитора, і тому випадки встановлення саме солідарної відпо­відальності як у договірних, так і позадоговірних зобов'язаннях ду­же часті. Солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі не­подільності предмета зобов'язання (ст. 541 ЦК України).

Солідарна відповідальність дозволяє кредитору притягнути до відповідальності будь-кого з боржників у повному обсязі або частко­во, дає кредитору додаткові гарантії щодо завданої шкоди та її від­шкодування, дає можливість звернутися з вимогою про стягнення до будь-кого з боржників, у кого є достатньо майна для задоволення вимог. Усі боржники залишаються зобов'язаними до тих пір, поки зобов'язання не буде виконане повністю.

Субсидіарна відповідальність настає тоді, коли в зобов'язанні бе­руть участь два боржники, один з яких основний, інший — додатко­вий (субсидіарний). Субсидіарна відповідальність може випливати із закону, інших правових актів, умов договору. Основна мета встанов­лення такого виду відповідальності — посилення гарантій забезпечен­ня права кредитора на відшкодування заподіяної йому шкоди за раху­нок інших осіб, які в основному зобов'язанні безпосередньої участі не беруть (додаткових боржників) (ст. 619 ЦК України). Додатковий боржник несе відповідальність за основного боржника у разі, якщо кредитор не може задовольнити свої вимоги за рахунок основного бор­жника. Така ситуація можлива у випадках, коли: 1) основний борж­ник відмовився задовольнити вимогу кредитора (ст. 619 ЦК України «Субсидіарна відповідальність»); 2) кредитор не отримав у розумний термін від основного боржника відповіді на заявлену вимогу (ст. 619 ЦК України «Субсидіарна відповідальність»); 3) майна основного боржника недостатньо для задоволення вимог кредитора у повному об­сязі (наприклад, ст. 1043 ЦК України «Відповідальність управителя»).

У зв'язку з тим, що частими є випадки, коли у виконанні зобо­в'язання, крім основного боржника, можуть брати участь інші осо­би, субсидіарну відповідальність слід відрізняти від відповідальнос­ті боржника за дії третіх осіб. Така відповідальність наступає тоді, коли боржник перекладає обов'язок виконання зобов'язання на тре-

тю особу. Водночас, якщо законодавством не встановлено обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто, умовами договору може бути передбачено, що зобов'язання породжує для третьої особи пра­ва щодо боржника та (або) кредитора (ст. 511 ЦК України). У цьому разі кредитор зобов'язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою (ст. 528 ЦК України).

Винятки із загального правила також можуть випливати безпо­середньо з нормативних актів, внаслідок чого відповідальність пе­ред кредитором перекладається на третю особу, яка не виконала зо­бов'язання. Так, наприклад, якщо відповідно до договору непрямо­го лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу здійснено лізингоодержувачем, перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання несе відповідальність продавець (поста­чальник) (ст. 808 ЦК України). Окрім того, законом встановлено право іншої особи задовольнити вимогу кредитора без згоди борж­ника у разі небезпеки втратити право на майно боржника (право оренди, право застави тощо) внаслідок звернення кредитором стяг­нення на це майно. У цьому разі до іншої особи переходять права кредитора у зобов'язанні (статті 512-519 ЦК України).

Відповідальність юридичної особи за шкоду, заподіяну її праців­никами, не є ні субсидіарною відповідальністю, ні відповідальністю за дії третіх осіб, тому що дії працівників юридичної особи під час виконання ними своїх трудових обов'язків вважаються діями самої юридичної особи.

Повна, обмежена, підвищена відповідальність. Одним з основ­них принципів цивільно-правової відповідальності є принцип пов­ного відшкодування заподіяної правопорушенням шкоди, відповід­но до якого майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юри­дичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, яка її за­вдала (ст. 1166ЦК України).

Законодавством допускаються винятки із загального правила, коли розмір відшкодування може бути обмежено або збільшено без­посередньо законом або умовами договору.

Укладаючи договір, сторони мають право передбачити у ньому умо­ви про зменшення збитків, про додаткові підстави звільнення боржни­ка від відповідальності, але не про повне звільнення його від відпо­відальності за порушення договору. Угода про обмеження відповідаль­ності договором, якщо в законі передбачено інше (повна або збільшена відповідальність), вважається нікчемною. Нікчемною також є угода сторін про обмеження відповідальності за навмисне заподіяння шко­ди. Наприклад, нікчемним визнається правочин щодо звільнення про-

Розділ II. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВОВІДНОШЕННЯ

Глава 9. Відповідальністьу цивільному праві

давця від відповідальності або щодо її обмеження у разі витребування товару у покупця третьою особою (ст. 661 ЦК України); нікчемними визнаються умови договору, що обмежують права покупця — фізичної особи порівняно з правами, встановленими законодавством, у тому чи­слі законодавством про захист прав споживачів (ст. 698 ЦК України).

Допускається зменшення (обмеження) розміру відповідальності правопорушника, якщо:

1) доказана вина обох сторін у невиконанні або неналежному ви­конанні зобов'язання;

2) кредитор навмисно чи необачно сприяв збільшенню розміру збитків або не вжив заходів щодо їх зменшення;

3) суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізич­ною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину (ст. 1193 ЦК України).

Відповідальність, яка наступає з вини обох сторін (кредитора і боржника), іноді називають змішаною. І хоча відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язання несе тільки боржник, зменшення обсягу такої відповідальності для боржника дає право зробити припущення, що частина його відповідальності перерозподіляється між ним і кредитором. Кредитор внаслідок та­кого перерозподілу отримує відшкодування не в повному обсязі.

Змішану відповідальність не слід плутати зі спільним заподіян­ням шкоди, яке здійснюється кількома боржниками, але сам потер­пілий залишається невинним. У разі спільного заподіяння шкоди наступає часткова або солідарна відповідальність. Особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим. За заявою потерпілого суд може визначити відповідальність осіб, які спільно завдали шкоди, у част­ці відповідно до ступеня їхньої вини (ст. 1190 ЦК України).

Підвищена відповідальність наступає на умовах і в обсязі, пере­дбачених законом. Наприклад, ст. 1200 ЦК України прямо передба­чено, що розмір відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, може бути збільшений законом. Закон також допускає збільшення умовами договору законодавчо встановленого розміру неустойки, предметом якої є грошова сума (ст. 551 ЦК України).

У сучасному цивільному праві західних країн склалася тенден­ція до відходу від принципу повного відшкодування шкоди у бік встановлення максимальних меж майнової відповідальності. Основ­на причина такої тенденції полягає в тому, що багато видів госпо­дарської діяльності пов'язано з небезпекою заподіяння астрономіч­них збитків, які виходять далеко за межі фінансових можливостей підприємця. Страхування цивільної відповідальності може зменши-

ти таку загрозу, але усунути її повністю не в змозі. Обмеження від­повідальності здійснюється законом, судом або за згодою сторін. Водночас в останні роки законодавство західних країн забороняє включати до споживчих договорів положення, які обмежували б відповідальність комерсанта перед споживачами або звільняли ко­мерсанта від відповідальності взагалі. Наприклад, відповідно до ст. 16^і директиви ЄС про відповідальність за неякісні продукти від 25 грудня 1986 р. кожна держава — член ЄС може передбачати, що загальна відповідальність виробника за шкоду, пов'язану зі смертю або пошкодженням здоров'я, заподіяну однаковими товарами, які мають одні і ті самі недоліки, обмежується сумою, що не може бути меншою ніж 70 млн. екю¹.

§ 3. Склад правопорушення та умови цивільно-правової відповідальності 1. Склад правопорушення. Цивільно-правова відповідальність завжди реалізовується у правовідношенні. Змістом такого правовід-ношення є обов'язок правопорушника здійснити певні дії і право кредитора вимагати виконання обов'язку боржником. Юридичні підстави цивільної відповідальності встановлені у законодавстві, а фактичною підставою є склад цивільного правопорушення. До складу правопорушення, як правило, входять об'єкт, суб'єкт, об'єк­тивна та суб'єктивна сторони.

Об'єктом правопорушення є суспільні правовідносини, що регу­люються цивільним правом.

Суб'єктом є правопорушник. Слід зауважити, що, крім право­порушника, безпосереднім заподіювачем шкоди може бути й інша особа. Наприклад, боржник відповідає за невиконання або неналежне виконання зобов'язання третіми особами, які повинні були виконати зобов'язання, якщо законодавчо не встановлено, що відповідальність несе третя особа, яка безпосередньо виконувала зобов'язання².

Кулагин М. И. Избранньїе трудьі. — М.: Статут, 1997. — С. 100. На думку Тархова В. О., незважаючи на те, що більшість юристів виступає за складний склад правопорушення, найбільш правильним є очищення його від ін­ших обставин. Він пояснює це тим, що об'єкт у цивільному праві розглядається лише у загальних рисах, конкретизувати його немає необхідності, тому що на ква­ліфікацію правопорушення це впливає тільки за загальним поділом абсолютних та відносних прав. Суб'єкт також, як правило, сприймається лише у загальних рисах. Найбільш ретельно необхідно аналізувати лише об'єктивну сторону у зв'язку з тим, що вона поділяється на три самостійних елементи складу правопо­рушення: протиправність, шкоду, причинний зв'язок, а також суб'єктивну сторо­ну, яка звужується до поняття вини, тобто не розглядаються такі риси, як мотиви, емоції і т. ін., які мають велике значення для вирішення питання про по­карання, але не мають значення для головуючої у цивільному праві компенсацій­ної функції. У кн.: Тархов В. А. Гражданское право: Общая часть: Курс лекций. — Чебоксари, 1997. — С. 290-292.

Розділ II. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВОВІДНОШЕННЯ

До об'єктивної сторони відносять: 1) шкоду, заподіяну право­порушенням; 2) протиправність поведінки правопорушника; 3) при­чинний зв'язок між протиправною поведінкою і шкодою.

Суб'єктивну сторону складу правопорушення складає вина пра­вопорушника, яка в окремих випадках опосередкована іншими суб'єктивними обставинами (ціль, мотив, емоції та ін.).

2. Умовами цивільно-правової відповідальності є наявність: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи; 2) шкідливо­го результату такої поведінки (шкоди); 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою і шкодою; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. Перші три умови — протиправність, шкода, причинний зв'язок є об'єктивними і належать до такого елемента складу право­порушення, як об'єктивна сторона, а четверта — вина — є суб'єк­тивною підставою цивільно-правової відповідальності і належить до суб'єктивної сторони у складі правопорушення.

"У випадках, передбачених законом або договором, відповідаль­ність наступає при неповному (урізаному) складі правопорушення. Відповідно до деяких норм права вина не вважається необхідною умовою відповідальності (наприклад, у випадках, встановлених за­конодавством, відповідальність за завдану моральну шкоду настає незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автоном­ної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, ст. 1167 ЦК України). У зв'яз­ку з цим іноді виникають підстави для тверджень про існування відповідальності без вини. Питання про можливість відповідальнос­ті без вини є предметом наукових спорів учених-юристів і поки що остаточно не вирішено.

В юридичній літературі також іноді пропонується вважати мож­ливим притягнення до відповідальності за відсутності збитків і, від­повідно, причинного зв'язку. Яскравим прикладом такого застосу­вання мір відповідальності є стягнення неустойки. Зокрема, ст. 624 ЦК України передбачає, що коли за порушення зобов'язання вста­новлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Серед умов відповідальності можна виокремити загальні (типо­ві) умови цивільно-правової відповідальності, які властиві більшо­сті випадків притягнення до відповідальності, а також спеціальні умови, які властиві лише окремим випадкам або видам правопору­шення (наприклад, особливості відшкодування ядерної шкоди вста­новлюються законом, ст. 1189 ЦК України; у випадках відшкоду­вання шкоди, завданої посадовою або службовою особою органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або