Право власності та речові права

Право власності і пов'язані з ним речові права є одним із цент­ральних інститутів будь-якої національної системи права.

Визначене законодавством коло речових прав не однакове в різ­них системах національного права, але в усіх містяться повноважен­ня осіб на речі, які належать як об'єкт власності іншим суб'єктам. Отже, речові права містять окремі правомочності суб'єктів, які не є власниками, водночас не позбавляючи власників відповідних прав.

Важливе значення мають також питання, пов'язані з моментом переходу права власності на річ та ризику випадкової загибелі речі. Колізії виникають внаслідок того, що в цивільному праві різних країн неоднозначно визнається момент переходу ризику. У цивіль­них кодексах Голландії, Швейцарії ризик випадкової загибелі речі переходить до покупця в момент укладення контракту. При цьому право власності на проданий товар може до покупця не переходити. Згідно із законодавством Великої Британії, Франції, Німеччини мо­мент переходу права власності збігається з моментом переходу ри­зику випадкової загибелі речі.

Питання виникнення права власності на рухомі речі відповідно до шведського права пов'язується з передачею речі. В особи, яка при­дбала рухому річ, згідно з договором купівлі-продажу не виникає право власності навіть тоді, коли оплачено цю річ. Звідси ризик ви­падкової загибелі речі переходить до покупця після передачі йому

Мамутов В. К., Чувпило О. О. Господарче право зарубіжних країн. — К.: Ділова Україна, 1996. — С. 61—63.


 




Розділ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА


Глава 4. Порівняльне цивільне право зарубіжних країн


 


речі, якщо інше не обумовлене договором. Питання переходу ризи­ку регулюється Законом про продаж товару і має назву «ризик ціни». Зокрема, § 17 Закону про продаж товару визначає, за яких обставин покупець повинен виплатити повну вартість за товар, не­залежно від того, чи товар випадково загинув, чи пошкоджений. Шведське законодавство пов'язує перехід ризику з доставкою. Пе­редача товару покупцю кваліфікується як доставка. У разі відсутно­сті погодження між сторонами час і спосіб доставки визначають, ке­руючись законодавством. Як правило, у разі недосягнення згоди сторонами передача товару здійснюється за місцем проживання продавця або місцезнаходженням його торговельного підприємства. Виникнення права власності на річ у законодавстві Російської Федерації пов'язується з моментом передачі речі. Ризик випадко­вої загибелі речі переходить до набувача водночас із виникненням у нього права власності. Наприклад, ст. 223 ЦК Російської Федера­ції передбачає таке положення: «Право власності у набувача речі за договором виникає з моменту її передачі, якщо інше не передба­чено законом або договором. У випадку, коли відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації, якщо інше не встановлено законом».

§ 3. Договірне (контрактне) право

Однією з важливих правових форм опосередкування відносин учасників цивільного обороту є угоди. Важливе значення має поділ угод на цивільно-правові і торгові, який в окремих країнах має пев­ні юридичні наслідки. До торгової угоди застосовуватиметься, крім загальних норм цивільного права, положення торгового законо­давства. Такі угоди укладаються в спеціальному порядку. Певні особливості встановлені щодо визначення змісту цих угод, вирішен­ня спорів, пов'язаних з їх виконанням.

У європейських країнах, на відміну від українського законодавства, угоди між юридичними особами можуть укладатися як у письмовій, так і в усній формі. Наявність торгової угоди, укладеної в усній формі, може доводитися всіма засобами, у тому числі показами свідків.

У деяких країнах з дуалістичною системою приватного права (ФРН, Франція, Нідерланди, Бельгія) спори, що виникають з торго­вих угод, розглядаються органами спеціальної юрисдикції — спе­ціалізованими торговими судами або торговими палатами цивільних судів. Наявність таких судів пояснюється необхідністю кваліфіко­ваного і швидкого розгляду спорів, які випливають з виконання угод. Строк позовної давності за такими спорами скорочено порів­няно з позовами про захист інших цивільних прав. У США регулю-


вання цивілістичних, у тому числі комерційних, відносин нале­жить до компетенції штатів. Цивільне законодавство кодифіковано в штатах Луїзіана, Каліфорнія. Водночас правові конструкції, влас­тиві загальному праву, застосовуються у всіх штатах. Однією з ос­новних форм опосередкування комерційного обороту є договір. По­ложення щодо договорів містяться в Єдиному комерційному кодексі США і застосовуються штатами відповідно до їх правової доктрини. Положення загального права про договори, які не закріплені в зако­нодавстві, мають додатковий характер.

Форма договору в певних випадках має значення для його дійс­ності, але, як правило, договори можуть укладатися в усній та пись­мовій формі. Застосування примусового виконання договору не за­лежить від форми його укладення, але до окремих договорів у ко­мерційному обороті ставиться вимога щодо їх письмового оформ­лення. До таких договорів належать:

— договори, які забезпечують зобов'язання;

— договори, предметом яких є угоди з землею та іншою нерухо­містю;

— договори зі строком чинності понад один рік;

— договори на продаж товарів.

Щодо укладення договорів можна виокремити загальні принци­пи і підходи, характерні для всіх штатів. Укладення договору здійс­нюється шляхом проходження двох стадій: оферти і акцепту. До оферти ставляться певні вимоги, зокрема вона має містити намір сторони укласти договір. Обсяг необхідної інформації в оферті може варіюватися залежно від конкретного виду договору, вимог законо­давства, практики ділових відносин та звичаїв. Офертою можуть трактуватися певні конкретні (конклюдентні) дії.

Договір вважається укладеним після акцепту пропозиції адреса­том оферти. Оферта може бути відзивна і безвідзивна, містити строк, протягом якого вона може бути акцептована. Якщо строк не вказаний, оферта підлягає акцепту в «розумні строки», які законо­давством США можуть визначатися по-різному. Наприклад, у Ка­ліфорнії встановлено строк не більше трьох місяців. Спосіб акцепту, як правило, визначається офертою, але для окремих видів договорів може існувати порядок акцепту, вироблений діловою практикою або встановлений законодавством.

Єдиний комерційний кодекс США містить норми, які допуска­ють акцепт оферти із зміненими умовами щодо змісту пропозиції. Якщо оферент не заперечив проти акцепту, який містить додаткові або змінені умови, то вважається, що він їх прийняв.

Припинення договору вважається підставою звільнення сторін від зобов'язань. Більшість з них відомі законодавству України.


 



4 3-285



Розділ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА









Дата добавления: 2015-07-24; просмотров: 702;


Поиск по сайту:

При помощи поиска вы сможете найти нужную вам информацию.

Поделитесь с друзьями:

Если вам перенёс пользу информационный материал, или помог в учебе – поделитесь этим сайтом с друзьями и знакомыми.
helpiks.org - Хелпикс.Орг - 2014-2024 год. Материал сайта представляется для ознакомительного и учебного использования. | Поддержка
Генерация страницы за: 0.007 сек.