Предмет цивільного права

Цивільне право належить до фундаментальних галузей права. Суспільні відносини, які регулює цивільне право, — це майнові та собисті немайнові відносини. Характерною ознакою цих відносин є є, що всі вони засновані на юридичній рівності, вільному волевияв-енні, майновій самостійності їх учасників (ст. 1 ЦК України).

Усі ці відносини мають дуже важливе значення для людини, дже вони визначають її життя.

Особливе значення у цивільному праві мають майнові відносн­ій, які складають основну сферу регулювання цивільного права. Характерною їх ознакою є те, що вони основуються на рівності їх 'часників, є самостійними вольовими відносинами і їх учасники іідокремлені один від одного майново. Вони незалежні і виступа-зть один до одного як сторонні особи.

Майнові відносини, які належать до сфери цивільного права, ма-оть особливості, що стосуються характеру самих відносин і характеру 'часників цих відносин.

За характером майнових відносин, що належать до сфери цивіль-юго права, вони можуть бути кваліфіковані як фактичні економіч-іі відносини, що підлягають правовому регулюванню і мають вар-існий характер¹.

Економічні відносини мають і інший аспект розуміння — це ви­робничі відносини, які складаються у процесі суспільної діяльності іюдей і не залежать від конкретної вольової діяльності окремих лю-;ей. Такі відносини мають об'єктивний характер і не належать до :фери регулювання цивільного права.

Ринкова економіка передбачає активний обмін матеріальних >лаг і їх присвоєння. Правове регулювання цих процесів здійсню-:ться за допомогою цивільного права, а саме таких його правових

Гражданское право / Под ред. Ю. К. Толстого, А. П. Сергеева. — СПб., 1996. — С. 11; Гражданское право / Отв. ред. Е. А. Суханов. — М., 1998. — Т. 1. — С. 26.

інститутів, як право власності і зобов'язальне право, спадкове пра­во, реорганізація і ліквідація юридичних осіб.

Розвиток товарообміну ґрунтується на розвитку товарно-грошо­вих відносин, тобто відносин, що обумовлюють перехід матеріаль­них благ від одних осіб до інших, тому цей розвиток пов'язаний як з характеристикою осіб, які беруть участь у товарообігу, так і з ха­рактеристикою самих процесів і форм товарообігу.

Особами, які беруть участь у товарно-грошових відносинах, є фізичні та юридичні особи, держава, територіальні громади.

Майнові відносини своїм предметом мають майно. їх організація має відмінності, пов'язані з тим зв'язком, який існує між майном і особою. Так, відносини власності ґрунтуються на ставленні особи до речі. Річ — це головне, що характеризує відносини власності і ви­значає відповідь на питання: моя це річ чи чужа.

Є й інший бік зв'язку між особою і річчю, який виражається в тому, що право власності особи існує серед суспільних відносин, тобто серед відносин інших людей, і визначається тим, що відноси­ни власності — це відносини між особами з приводу речі. Ці обидва напрями зв'язків особи і речі однаково важливі, але право власнос­ті тим і вирізняється, що в той час, коли всі інші правові відноси­ни — це відносини між людьми з приводу матеріального блага, від­носини власності головною метою мають створення такого зв'язку, коли людина-власник перебуває в центрі уваги і праву власності цієї людини нічого не може заважати. Людині-власнику протисто­їть невизначене коло осіб, які не повинні нічим його порушувати, тому право власності — майнове право, що вважається абсолют­ним.

Крім відносин власності, існують також майнові відносини, яким властивий інший характер. Відчуження і набуття прав на майно відбувається в процесі товарообігу, тут не існує абсолютного права на майно, відносини між учасниками товарообігу юридично оформляються і мають відносний характер. Ці відносини завжди конкретні і виникають між конкретними учасниками. Найчастіше юридичне оформлення таких відносин відбувається з допомогою до­говору або позадоговірних зобов'язань. Так виникає зобов'язальне право, яке становить значну частину цивільного права.

У процесі розвитку товарно-грошових відносин в останні роки виникає така форма соціальних зв'язків, яка має на меті вико­ристання юридичних форм, заснованих на управлінні приватни­ми товариствами і корпораціями та їхнім майном, коли товарис­тва (корпорації) виступають як юридичні особи — власники май­на. Особлива форма організації взаємовідносин між учасниками

З

'озділ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА

Глава 1. Поняття цивільного права

товариства (корпорації) не змінює майнової орієнтації цих від-юсин.

До предмета цивільного права належать не лише майнові, а й >собисті немайнові відносини. З цього приводу в юридичній літера-гурі існує традиційна дискусія. Є думка, що такі відносини не регу-іюються цивільним правом, оскільки не мають оціночно-вартісного сарактеру (завдяки нематеріальній природі їх об'єктів). О. А. Кра-:авчиков дав вичерпну характеристику концепцій, що виникли в іроцесі обговорення питання про місце особистих немайнових від-юсин у структурі предмета цивільного права. З цього приводу він іазиває три точки зору: негативну концепцію, радикальну концеп­цію і позитивну концепцію¹. Згідно з першою — цивільне право ре-■улює тільки особисті немайнові відносини, пов'язані з майновими, і решту відносин лише охороняє; згідно з другою — відносини, що :тосуються благ, невід'ємних від особистості, створюють самостій-шй предмет правового регулювання; згідно з третьою — цивільне іраво не лише охороняє особисті немайнові відносини, а й регулює х. Усі ці концепції мають свої позитивні риси і свої вади.

У даний час, враховуючи прийнятий Верховною Радою України І,К, де мають місце глава 15 «Нематеріальні блага» і глава 20 ■ Особисті немайнові права фізичної особи», більш прийнятною слід іважати думку, що цивільне право не лише охороняє особисті не-іайнові відносини, а й регулює їх. Основою для цього слід вважати даний метод правового регулювання, який передбачає юридичну >івність сторін².

§ 3. Метод цивільно-правовогорегулювання

Поняття методу цивільно-правового регулювання охоплює су-:упність правових засобів і прийомів впливу на майнові та особис-і немайнові відносини, які дістали відображення в цивільно-пра-ових нормах.

Визначальною ознакою методу цивільно-правового регулювання успільних відносин є юридична рівність сторін. Ні один із учасни-:ів цивільно-правових відносин не може примусити іншого учасни-:а до певної поведінки за формою і суттю. З цією ознакою пов'язана і інша ознака, а саме: диспозитивність сторін у цивільно-правових ідносинах. Поняття диспозитивності означає, що учасники

Красавчиков О. А. Гражданско-правовое регулирование личньїх неимуществен-ньіх отношений и Свод законов Советского государства // Проблеми гарантии осу-ществления и защитьі прав граждан: Материальї науч.-практ. конфер., посвященной 175-летию возобновления Тартуского ун-та. — Тарту, 1977. — С. 12. Гражданское право: Учебник / Под ред. Ю. К. Толстого, А. П. Сергеева. — СПб., 1996. — С. 12.

можуть діяти на свій розсуд, вирішуючи питання щодо прав та обо­в'язків уданому правовідношенні. Взаємовідносини сторін визнача­ються лише їх узгодженою волею.

Можливість діяти на свій розсуд визначає ще одну рису методу цивільно-правового регулювання. Це — ініціативність сторін при встановленні їх взаємовідносин і зв'язків між ними.

Сторони цивільних правовідносин самостійні і незалежні у ви­рішенні питань своєї поведінки у власних взаємовідносинах, тому передбачається, що спори і спірні питання між ними вирішуються судом. Це може бути суд загальної юрисдикції, господарський або третейський суд.

Для учасників цивільних правовідносин, які не виконують своїх обов'язків, порушують права інших учасників цивільних правовід­носин, настає цивільно-правова відповідальність, що полягає у за­стосуванні до порушників засобів захисту і мір цивільної відпо­відальності, які мають переважно майновий характер.

Такі риси методу цивільно-правового регулювання в сукупності забезпечують вплив цивільного права на майнові та особисті не­майнові суспільні відносини, які становлять предмет цивільного права.