Засоби фізичного виховання дітей дошкільного віку

Фізичне виховання дітей дошкільного віку здійснюєть­ся засобами, спрямованими на охорону здоров'я дітей (створення гігієнічних умов життя і діяльності, організа­ція раціонального харчування, сну, перебування на свіжо­му повітрі), а також засобами, покликаними забезпечити активний вплив на організм дитини з метою його фізично­го розвитку (загартовуючі процедури, спеціальні фізичні вправи, гігієнічна гімнастика, режим дня).

Гігієнічні умови. Вони охоплюють комплекс зовнішніх чинників, які обумовлюють оптимальне функціонування і розвиток дитячого організму. Передусім це стосується дот­римання норм площі приміщення, її правильного викорис­тання. Групові кімнати проектують відповідно до таких норм: на 20 дітей ясельного віку, на 25 дітей 3—7-ми років з розрахунку 2,5 м² на дитину зі світловим коефіцієнтом 1:4. Стіни повинні бути пофарбовані у світлі теплі кольори. Температура повітря в кімнатах для дітей 2—3-х років має становити +19°—20° С; для дітей 3—7-ми років — +18°—20° С. Меблі також повинні відповідати санітарно-гігієнічним нормам і віку дітей. На свіжому повітрі вони мають гуляти не менше 4—5-ти годин (у літній період — більше).

Для підтримання життєдіяльності дитини важливо правильно організувати харчування, оскільки їжа є також пластичним матеріалом для росту і розвитку дитячого ор­ганізму. У ній мають бути всі необхідні компоненти: біл­ки, жири, вуглеводи, мінеральні солі та різноманітні віта­міни, їсти діти повинні 4—5 разів на день. Добовий раціон необхідно розподілити так, щоб вони споживали: за сні­данком — 20—25 його відсотків, обідом — 35—40, у полу­денок — 10—15, на вечерю — 20.

Якість приготування, вчасність подання їжі, сервіру­вання столу повинні збуджувати апетит, сприяти кращому її засвоєнню. Поганий апетит дитини є підставою для з'ясування його причин (погане самопочуття, хвороба). Якщо дитина неохоче їсть незвичну для неї, але корисну їжу, слід поступово привчати до неї, даючи її невеликими порціями, поєднуючи зі звичною їжею. Не варто зосереджувати увагу дітей на їхньому поганому апетиті, вмов­ляти їсти, розбещувати, задобрювати, щоб нагодувати. Краще впливати на їхні емоції влучним словом, заохочува­ти, використовуючи приклад однолітків.

Добова тривалість сну залежить від віку, стану здо­ров'я, індивідуальних особливостей нервової системи дити­ни. В середньому загальна тривалість сну за добу стано­вить: для дітей перших 5 місяців життя 20—22 год., з 5-ти до 9-ти місяців — 16—18, у 9—12 місяців — 15—16, від одного до 2-х років— 12—14, з 3-х до 4-х років — 11 — 12, з 8-ми до 12-ти років — 10—11, з 12-ти до 16-ти років — 9— 10, після 16-ти років — 8—9 год.

Протягом цього часу організм дитини компенсує витра­ти енергії. Чим менша дитина, тим більше часу необхідно для відновлення працездатності кори головного мозку.

Повноцінність сну залежить від правильної організації часу засинання і прокидання. Легкозбудливих дітей слід вкладати першими, оскільки при засинанні у них трапля­ються спалахи збудження. Для забезпечення глибокого сну необхідно усунути подразники (яскраве світло, голосні розмови та ін.). Прокидання також має бути диференційо­ваним залежно від типу нервової системи дітей. Найре­зультативніше забезпечує глибокий сон правильний ре­жим активної діяльності та відпочинку. Універсальним засобом для глибокого сну є свіже повітря: діти повинні спати у добре провітреному приміщенні, а якщо є змога — на верандах.

Спілкування дітей з дорослими й однолітками перед сном повинно бути емоційно позитивним. Будити дитину слід так, щоб не переривати її сну до того, як нервова сис­тема відновить свою працездатність.

За будь-якої пори року ефективним засобом оздоров­лення і фізичного виховання дітей є прогулянки. їх слід організовувати на майданчиках, обладнаних для кожної вікової групи. Часто діти беруть на прогулянку іграшки, вихователі — дидактичний матеріал. За сприятливих погодних умов діти повинні бувати на свіжому повітрі щодня не менше 3—4 год. Активна діяльність на прогулянці (іг­ри, комплекси ігрових загальнорозвиваючих вправ, спор­тивні розваги, спостереження, трудова діяльність) загар­товує їх, розвиває рухи, інші фізичні якості, підвищує життєвий тонус. Прогулянки розширюють можливості ін­дивідуальної роботи вихователя з дітьми.

Загартовування організму дитини. Це удосконалення засобами тренування з використанням природних факторів (води, повітря, сонця) умовних реакцій щодо пристосу­вання організму до середовища.

Загартовування істотно впливає на організм дитини. У дітей виробляється швидка реакція на зміни темпера­тури повітря, води, підвищуються такі життєво важливі показники, як уміст гемоглобіну, стійкість імунної систе­ми до різних захворювань. Використання загартовувальних засобів підвищує загальне пристосування орга­нізму до будь-яких несприятливих подразників. Дитина, до якої застосовують один вид загартовування, краще сприйматиме інший, а перерва у здійсненні загартовувальних заходів (10—12 днів) спричинює швидку втрату загартовувального ефекту. За вимушеної перерви слід від­новлювати процедури з використанням того самого под­разника, з якого їх починали.

Загартовування ґрунтується на використанні умовно­рефлекторного механізму. До важливих пристосувальних можливостей організму, які забезпечують зв'язок з навко­лишнім середовищем, належить терморегуляція — здат­ність організму зберігати температуру тіла на певному рів­ні незалежно від зміни її у навколишньому середовищі. Апарат терморегуляції формується протягом перших трьох років, однак і в дошкільному віці трапляються ви­падки нестійкої температури тіла. Загартовувальні про­цедури викликають реакції, які забезпечують затримання тепла при охолодженні організму. Систематичне охоло­дження сприяє утворенню відповідних рефлексів, що змі­нюють інтенсивність теплопродукування, оскільки у про­цесі загартовування виробляється вища адаптація до охо­лодження і збереження тепла в організмі за несприятливих умов зовнішнього середовища.

Загартовувальні процедури планують і здійснюють за участю медичних працівників. Загартовування найкраще починати в ранньому дитинстві, здійснювати його систе­матично з урахуванням індивідуальних особливостей ді­тей. Силу подразників слід нарощувати поступово, але не­ухильно, оскільки незначна їх різниця не спричинює фун­кціональних змін у діяльності організму. Ефективними є і контрастні короткочасні впливи, які сприяють удоско­наленню фізіологічних реакцій і виробляють усе вищий рівень опору організму несприятливим чинникам зовніш­нього середовища. Обов'язковою умовою успішного загар­товування є позитивний емоційний стан дитини під час підготовки, у процесі та після закінчення процедури.

Комплекс загартовувальних процедур передбачає:

— повітряні ванни. Діти приймають їх під час ранкової та гігієнічної гімнастики, після денного сну. Для цього знижують температуру з +22°—23° С на один градус що­тижня до +16—17° у молодшій і середній, до +14—15° С у старшій і підготовчій групах. Загальнорозвивальні вправи вони виконують босоніж, лише в трусиках;

— водні процедури. На перших норах діти обмежують­ся умиванням, миттям рук, верхньої частини тулуба, мит­тям ніг, полосканням рота і носа відварами трав чи підсо­леною водою. Воду охолоджують через кожні три дні, до­водячи її до температури +14° С. Восени і на початку весни, коли температура повітря не нижча 0° С, перед сном ре­комендується ходити по вологому килимку та обливати ноги, використовуючи контрастну температуру води від +35°— 40° С до +16°—18° С. Обтирання тіла починають з масажу сухою рукавичкою, згодом – вологою. Ця проце­дура триває 1,5—2 хв. Обливання тіла під душем перед сном краще починати наприкінці квітня — на початку травня, при початковій температурі води в молодших і середніх групах +35° С і кінцевій +24° С, а в старших від + 32° С до +22° С тривалістю від 15 сек. до 1,5 хв., збільшу­ючи інтервал через кожні 2—3 дні на 5 сек. Купання в ба­сейні може тривати 3—12 хв. Дітям від 4 до 7-ми років ре­комендують промивання носа, полоскання горла відвара­ми лікарських трав тривалістю 1 хв.;

— сонячні панни. їх приймають улітку з 9 до 11 і з 16 до 18 год. тривалістю від 4—5-ти до 20-ти хв. у молодшій і до 30-ти хв. у підготовчій групах.

Оригінальну систему загартовувальних процедур про­понує автор програми «Створення умов природного роз­витку дітей у системі дошкільного виховання» Л. Блудова, завідувач дитячим садком № 28 м. Луганська. Природне ви­ховання вона розглядає як розвиток дитини за допомогою природних сил, бережливе ставлення до природи, а загар­товування — як спосіб життя. При цьому корисними, на її погляд, є рекомендації лікаря М. Амосова, педагогів-нова-торів, батьків Б. й О. Нікітіних, народного цілителя П. Іва­нова. Для загартовування повітрям пропонується перебу­вання у приміщенні в трусиках і босоніж, при відкритих кватирках або вікнах. За будь-якої погоди доцільно става­ти босоніж на землю і виконувати дихальні вправи із за­триманням дихання (взимку — розтирання снігом і про­біжка по снігу, влітку — ходьба по землі, траві, дрібному гравію, піску). Щоденно, навіть за мінусової температури, необхідне обливання холодною водою з відра на свіжо­му повітрі. З двох років дітей доцільно парити щотижня в сауні або лазні з наступним охолодженням на снігу або в басейні. Загартовувальні процедури слід поєднувати з ру­хами, виконанням фізичних вправ. Діти мають усвідом­лювати їх користь. Головне — сформувати бажання дити­ни до таких занять: спочатку вибігатимуть на вулицю смі­ливіші діти, а згодом, наслідуючи їх, — інші. Тривалість перебування дитини на вулиці залежить від її бажання, а час визначає вихователь.

Досвід подружжя Б. й О. Нікітіних свідчить, що діти витримували різницю температур у 15°—20° С і добре почувалися, коли їх виносили роздягненими з теплої кімнати (+25° С) на мороз (до -10° С). Однак використовувати такі методи загартовування в дошкільних закладах складно, оскільки вони вимагають обов'язкової участі батьків і ме­дичних працівників.

За будь-якої методики в усіх видах загартовування не­обхідно дотримуватися таких принципів:

1. Систематичність — регулярне проведення загартовувальних процедур.

2. Поступовість — плавне нарощування сили подразника, правильність якого мас підтверджувати короткочасне поглиблення і прискорення пульсу, дихання, зовнішній вигляд шкіри, загальна позитивна реакція дитини.

3. Індивідуальний підхід — ураховування стану здоров'я, самопочуття, досвід загартовування кожної дитини.

Передумовою раціонального використання природних факторів у фізичному вихованні дошкільників є знання закономірностей фізичного і розумового розвитку дітей, змін у їхніх організмах. Позитивний вплив природних факторів буде надійним і стійким за єдності гігієнічних, загартовувальних вимог у дошкільному закладі та сім'ї.

Режим дня дитини. Потреби дитини у сні, харчуванні, чистоті, зміні видів діяльності, прогулянках на повітрі зу­мовлюють відповідний режим дня, що має важливе зна­чення для збереження і зміцнення її здоров'я, повноцінно­го розвитку.

Режим дня — правильний розподіл у часі головних процесів жит­тєдіяльності дитини.

Розвивальний і виховний ефект режиму заснований на принципі ритмічності, згідно з яким усі заняття мають від­повідати ритму життєдіяльності організму. Режим зміню­ється залежно від віку, стану здоров'я, особливостей виховання дітей у сім'ї й дошкільному закладі. Завдяки йому діти звикають у певний час спати, їсти, гратися, навчатися, що зумовлює утворення і закріплення в корі головного моз­ку системи умовних «рефлексів на час» (І. Павлов). Це оз­начає, що у певний час залежно від режиму дня організм виявляє відповідну рефлекторну діяльність, тому необхід­но правильно розподілити у часі всі процеси життєдіяль­ності дитини.

Звичка до певної діяльності у певний час готує до неї нервову, інші системи організму, запобігає виникненню негативних емоційних станів, перевтоми. Щоденне дотри­мання режиму дня позитивно впливає на перебіг усіх фі­зіологічних процесів у організмі, стан нервової системи. Режим дня, який відповідає потребам віку і стану здоров'я дитини, сприяє її життєрадісному, бадьорому настрою, має велике виховне значення, оскільки привчає її до по­рядку, організованості, відповідальності.

Активна діяльність повинна чергуватися з відпочин­ком для відновлення сил організму. Адже кожна праця потребує певних зусиль, раціональний розподіл яких зу­мовлює оптимальний рівень утомлюваності. Недостатній відпочинок спричинює перевтому, яка може призвести до розладу діяльності нервової системи. Отже, за будь-якого виду діяльності важливо не перевищувати оптимального рівня втомлюваності, що дає змогу за активного відпочин­ку швидко відновити працездатність.

Діти дошкільного віку надзвичайно чутливі до зміни режиму дня. Це пов'язане з активним формуванням у цьо­му віці кори головного мозку, нервові клітини якої не мо­жуть довго перебувати в активному стані. Тому порушення режиму знижують працездатність організму, спричиню­ють розлади діяльності і поведінки дітей, які стають роз­дратованими, вередливими. Чим менша дитина, слабша її нервова система, тим важливіше дотримання встановле­ного порядку зміни видів діяльності. На думку К. Ушинського, «головний закон дитячої природи можна вислови­ти так: дитина вимагає діяльності невпинно і втомлюєть­ся не діяльністю, а її одноманітністю і однобічністю. Змусьте дитину сидіти — вона дуже швидко втомиться, лежати — те саме, йти вона довго не може, не може довго ні говорити, ні співати, ні читати, і менш за все довго ду­мати; але вона бавиться і рухається цілий день, змінює і змішує всі ці діяльності і не втомлюється ні на хвилину, а міцного дитячого сну достатньо, щоб відновити сили на майбутній день».

Ніщо так не організовує дітей, як правильний розпорядок дня. Якщо з раннього віку привчати їх до режиму, вони швидко до нього звикнуть і дотримуватимуться його.

Режим дня дитини дошкільного віку має відповідати таким педагогічним вимогам:

1. Відповідність природному ритму основних фізіологічних процесів дитячого організму, чергування активної діяльності з відпочинком.

2. Постійність, стійкість і визначеність головних елементів. За словами А. Макаренка, ретельне дотримання встановленого режиму зменшує кількість порушень у поведінці дітей і відповідно знижує або виключає необхідність звертатися до покарань. Організація режиму дня повинна бути доцільною, раціональною, що мають усві­домлювати і діти. Вихователь мусить вимагати його дотри­мання доброзичливо, спокійно, але наполегливо, рішуче. Ці вимоги здатна сприймати вже півторарічна дитина. Особливо важливо контролювати дотримання режиму, передусім на початкових етапах. Це бажано робити непо­мітно для дитини.

3. Гнучкість. Режим мас враховувати природні біоритми дитячого організму. Для розвитку саморегуляції орга­нізму важливо, щоб усі аспекти режиму враховували ба­жання, індивідуальні особливості дитини. Наприклад, ди­тині зі збудливою, слабкою нервовою системою потрібно частіше відпочивати і більше спати, а залежно від її само­почуття, стану здоров'я, попередньої або наступної діяль­ності можна скоригувати час прийому їжі та ін.

Загальними компонентами режиму дітей в усіх віко­вих групах дитячого садка є: прибуття у дитсадок, ранко­ва гімнастика, самостійні ігри, приготування до сніданку, сніданок, допомога у прибиранні посуду, заняття, прогу­лянка, обід, сон, гігієнічна гімнастика, самостійна діяль­ність, полуденок, прогулянка, ігри, вечеря. Водночас ре­жим дня кожної вікової групи має свої особливості.

У молодших групах, діти яких ще недостатньо оволоді­ли навичками самообслуговування, відводять більше часу на підготовку до прогулянки, одягання, прийом їжі, нама­гаючись це робити не за рахунок часу, відведеного на ігри і самостійну діяльність дітей. У старшій і підготовчій групах, дітям яких доводиться вирішувати значно складніші навчально-виховні завдання, не варто збільшувати час заняття за рахунок інших компонентів режиму.

Привчати дітей до нового режиму має вихователь у взаємодії з батьками, які повинні дотримуватися його рекомендацій щодо організації життєдіяльності дітей удома. При цьому батьки повинні усвідомлювати, що режим дня є засобом не лише фізичного виховання, а й основою успіш­ного розумового, морального та естетичного розвитку.

Вчасні та якісні культурно-гігієнічні процедури є перед­умовою сенсорного виховання. Завдяки чіткій повторюва­ності режимних процесів у дітей формується орієнтування у часі, уявлення про частини доби, дні тижня; вони вчать­ся цінувати час, не запізнюватися, не поспішати, робити все вчасно; засвоюють навички культури поведінки, знан­ня про гігієну; звикають до організованості, охайності, по­рядку.

Діти легко звикають до режиму в дитячому садку і сім'ї, якщо всі умови виконання режимних процесів збу­джують у них позитивні емоції та асоціюються з ними: чиста тепла вода, пахуче мило, білосніжні скатертини, накрохмалені серветки.

Фізичні вправи. Організм дошкільника потребує актив­ної рухової діяльності. Цю його здатність характеризують як «природну стихію» дитини (Ю. Аркін). Фізичне вихован­ня здійснюють, використовуючи спеціально підібрані, мето­дично правильно організовані, керовані педагогом рухи і складні види рухової діяльності — фізичні вправи. Вони відчутно впливають на дитину, розвиваючи її рухові уяв­лення, увагу, мислення, волю, емоції, спричиняючи пози­тивні зміни у роботі серцево-судинної, дихальної та інших систем організму, викликаючи почуття бадьорості, радості. Фізичні вправи як специфічний засіб фізичного виховання справляють ефект лише за комплексного використання з оз­доровчими силами природи та гігієнічними факторами.

До фізичних вправ, які використовують у вихованні ді­тей дошкільного віку, належать гімнастика, ігри рухливі та зі спортивними елементами, спортивні вправи, елемен­тарний туризм. У дитячому садку основними фізичними вправами є гімнастика.

Гімнастика — система фізичних вправ, яка сприяє загальному розвитку організму та зміцненню здоров'я.

З її допомогою формуються життєво необхідні навички рухової діяльності, фізичні якості. Її компонентами є ос­новні рухи, загальнорозвиваючі вправи, шикування і пе­решикування, танцювальні вправи. До основних рухів на­лежать ходьба, біг, стрибки, повзання і лазіння, метання і ловлення, вправи на збереження рівноваги, які збагачу­ють руховий досвід дітей, дають їм змогу вільно діяти у

навколишньому середовищі, виховують впевненість у сво­їх силах, спритність, швидкість, сміливість. Загальнорозвивальні вправи використовують для рівномірного розвит­ку м'язової системи і всебічного впливу на організм дити­ни. Кожна вправа, як правило, діє на розвиток і зміцнення конкретних груп м'язів (рук і плечового поясу, ніг, тулуба тощо), тому їх підбір має забезпечувати розвиток усіх груп м'язів дитячого організму. Шикування, повороти і пере шикування використовують для раціонального й організо­ваного розміщення дітей під час занять. Вони сприяють вихованню дисциплінованості, формуванню правильної постави, легкої ходи. Танцювальні вправи розвивають лег­кість, ритмічність рухів, правильну поставу.

Останнім часом у багатьох дошкільних закладах вико­ристовують гімнастику ушу, яка поєднує базові рухи тіла, тренування дихання, самомасаж. їх включають до підго­товчої частини фізкультурних занять, а окремі елементи — до заключної (вправи на розслаблення).

Важлива роль у фізичному вихованні належить рухли­вим іграм, завдяки яким діти вчаться використовувати свої знання і вміння у незвичних ігрових умовах. У дитя­чих дошкільних закладах найчастіше організовують сю­жетні та безсюжетні рухливі ігри, ігри спортивного харак­теру (баскетбол, теніс, бадмінтон та ін.), ігри зі співом, хо­роводні ігри.

Для підготовки дітей до занять спортом, розвитку різ­номанітної самостійної рухової діяльності й активності, загартовування використовують спортивні вправи (пла­вання, катання на лижах, ковзанах, велосипеді тощо).

Елементи туризму (пішохідні та лижні прогулянки за межі території дитячого садка) мають на меті удосконален­ня рухових навичок, опанування навичок орієнтації на місцевості, підвищення рухової активності дітей.

Головною передумовою формування всебічно розвине­ної, здорової дитини є достатній рівень рухової активності під час усіх форм організації фізичного виховання (ранко­вої гімнастики, фізкультурних занять, днів здоров'я, рух­ливих ігор, фізкультурних пауз і фізкультурних хвилин, спортивних свят і розваг). Це актуалізує необхідність ком­плексного використання фізичних вправ з метою створен­ня умов для найбільшої рухової активності дитини, до­цільної зміни моментів напруження і розслаблення, фізич­ного навантаження і відпочинку.

Комплекс засобів фізичної культури утворює руховий режим дитячого садка, який передбачає послідовне збільшення фізичних навантажень протягом дня. За даними на­укових досліджень, недостатнє моторне навантаження (до 50 %), тобто так званий пасивний руховий режим (Т. Дмитренко), спричинює відставання у фізичному розвитку дітей. Для посилення рухової активності використовують навчаль­но-виховну роботу (заняття, індивідуальну роботу, рухливі ігри, ранкову гімнастику та ін.) і самостійну рухову діяль­ність (розваги, спортивні свята, самостійні рухливі ігри, спортивні вправи), прогулянки та ін.

Відповідно до функціональних потреб дитячого орга­нізму оптимальні норми рухового режиму в різних органі­заційних формах (ранкова гімнастика, заняття з фізичної культури, фізкультурні хвилинки, не менше трьох рухли­вих ігор на день, спортивні вправи тощо) в усіх вікових гру­пах протягом дня становлять: влітку — 18—20 тис. кроків, восени — 15—16,5 тис, взимку — 16,5—18 тис, весною — 16—17,5 тис кроків.

Протягом дня у рухливі ігри слід вносити певні зміни й ускладнення. Якщо протягом 2-х — 3-х днів підряд нічого не змінювати у проведенні ігор, рухова активність дітей буде знижена на 18—32 %. Отже, раціональний руховий режим дітей забезпечується комплексом усіх організацій­них форм фізичного виховання.

Під час фізкультурних занять, ранкової гімнастики, рухливих ігор корисні дихальні вправи, використання елементів точкового масажу, вдихання фітоароматів, вправи для розслаблення м'язів тіла під спокійну мелодію, вправи для розвитку дрібних м'язів рук, ніг.

Норми фізичного розвитку дітей містяться у програмах їх виховання у дошкільних закладах. Автор системи сі­мейного виховання дітей Б. Нікітін пропонує у з'ясуванні рівня фізичного розвитку дітей послуговуватися «індек­сом справедливості», який ураховує зріст, масу тіла, вит­ривалість дитини. Його визначають у природних умовах, під час ігор і подолання перешкод (лазіння по деревах, пе­рехід через канаву тощо).

Програма Е. Вільчковського «Здоровий малюк» пропо­нує різноманітні фізичні вправи для дітей від народження до трьох років, а також необхідне для них фізкультурне об­ладнання, що робить її придатною для використання вихо­вателями і батьками. Програма «Будь здоровий, малюк!» Е. Вільчковського і Н. Денисенко зорієнтована на дітей з порушеннями опорно-рухового апарату, передбачає відпо­відні оздоровчі, освітні, виховні напрями. «Програма з фі­зичної культури для дошкільних закладів фізкультурно-оздоровчого напрямку» Е. Вільчковського має на меті створення у дошкільному закладі режиму підвищеної ру­хової активності дітей 3—7 років завдяки впровадженню різноманітних форм фізичного виховання, пропонує мето­дику визначення морфологічних показників і функціо­нального стану організму дитини.

Педагог-новатор Микола Єфименко вважає, що осно­вою кожного заняття має бути ігрове дійство з ненав'язли­во вплетеними у нього елементами навчання, розвитку, корекції, оздоровлення, виховання. Завдання педагога полягає в такій організації заняття, щоб діти засвоювали передбачений програмою матеріал підсвідомо, із задово­ленням рухаючись, граючись. Ігровий підхід, за його пе­реконанням, повинен стати провідним в усіх аспектах ро­боти, передусім у діагностиці фізичного розвитку дітей: кожне рухове завдання педагога має бути маленькою теат­ральною ігровою сценою. Цій меті підпорядковані розроб­лені автором тренажери і вправи, ігрова термінологічна мова, якою повинен користуватися педагог, навчаючи ді­тей рухів.

Різноманітність засобів фізичного виховання передба­чає необхідність знання особливостей кожної дитини, пос­тійний аналіз змін у дитячому організмі, внесення відпо­відних коректив, що можливе за безумовної єдності інте­ресів і зусиль вихователів, батьків, медичних працівників.