Розвиток теорії фізичного виховання

Фізичне виховання історично є однією з перших педа­гогічних проблем. Необхідність фізичних вправ для зміц­нення здоров'я і загартування організму дитини відзнача­ли Сократ, Платон, Арістотель. Зокрема, Платон ствер­джував, що "гімнастика є цілюща частина медицини". Вже у перших педагогічних системах було обґрунтовано роль фізичного розвитку як необхідної умови і результату правильного виховання.

Я.-А. Коменський вважав турботу про здоров'я дитини найпершим обов'язком матері, яка поруч із повноцінним харчуванням має забезпечувати умови для рухової актив­ності дитини вже з перших днів життя. Для зміцнення здо­ров'я та фізичного розвитку дітей рекомендував правиль­но підібрані і дозовані фізичні вправи.

Догляд за тілом, турбота про зміцнення здоров'я необ­хідні для виховання гідної людини, вважав Дж. Локк, який започаткував введення обов'язкового фізичного ви­ховання в англійських навчальних закладах у формі рух­ливих ігор та спортивних вправ.

Ж.-Ж. Руссо підтримував вимогу Я.-А. Коменського стосовно обов'язкового годування немовляти материн­ським молоком, а час від народження до двох років жит­тя вважав найважливішим для фізичного виховання. Особливу увагу приділяв дитячим рухливим іграм та фі­зичним вправам на свіжому повітрі. Для того щоб розви­нути розум дитини, щоб вона була мудрою і розсудливою, вважав Руссо, потрібно зміцнювати її тіло, зробити її здо­ровою.

Й.-Г. Песталоцці у книзі «Елементарна гімнастика» охарактеризував типи вправ залежно від рухливості сугло­бів, за анатомічною класифікацією: вправи для голови, ніг, рук, тулуба. Ці вправи він розглядав як «підготовчий засіб» ефективного фізичного розвитку дітей, за допомо­гою якого можна забезпечити навчання більш складних рухів, спортивних вправ тощо.

Зв'язок фізичного і розумового виховання відзначав Г. Сковорода: фізичне виховання має зміцнити дітей «та­ким чином, що допоможе краще пізнати науки».

К. Ушинський надавав виняткового значення народ­ним рухливим іграм як засобу фізичного виховання і схва­лював дослідження цього засобу зміцнення здоров'я дітей. Значний внесок у цю справу зробили книги російського пе­діатра і педагога Єгора Покровського (1838—1895), у яких обґрунтовано культурологічні засади фізичного вихован­ня, зібрано та проаналізовано ігри різних народів.

Один з основоположників гігієни і теорії фізичного ви­ховання, лікар, анатом і педагог П. Лесгафт розробив си­стему фізичного виховання дітей, засновану на антрополо­гії — науці про людський організм. Його періодизація дошкільного дитинства ґрунтувалася на таких проявах досягнень дитини у фізичному розвитку, як перехід із ле­жачого положення у сидяче, поява молочних зубів і т. д. Систему фізичного виховання він підпорядкував законо­мірностям анатомії і фізіології.

Наукова концепція фізичного виховання П. Лесгафта заснована на зв'язку фізичних і духовних сил людини, провідній ролі свідомого оволодіння фізичними вправами. Розроблена методика поетапного оволодіння рухами свого тіла: від вивчення правильних рухів через поступове збіль­шення напруження до оволодіння орієнтуванням у часі і просторі.

Послідовник П. Лесгафта, вчений-гігієніст Валентин Гориневський (1857—1937) розробив систему засобів фі­зичного виховання, яка включала фізичні вправи, загартовувальні процедури, рухливі ігри. Він наголошував на зна­ченні дошкільного віку як часу найбільшої пластичності тіла дитини.

С. Русова приділяла значну увагу питанням здоров'я, повноцінної життєдіяльності дитини та рухливим народ­ним іграм.

Дослідженням проблем дошкільної гігієни, лікарсько-педагогічного контролю за фізичним розвитком дитини займалися Л. Чулицька, Юхим Аркін (1873—1948). Вони визначили вимоги до гігієни дошкільного закладу, педаго­гічного процесу, режиму дітей, добору фізичних вправ для дітей різних вікових груп.

Як важливий елемент всебічного розвитку людини роз­глядав фізичне виховання В. Сухомлинський, наголошую­чи на необхідності гармонізувати фізичний розвиток і ду­ховне життя дитини.

Проблеми фізичного виховання знайшли вирішення у теоретичних і методичних дослідженнях Є. Леві-Гориневської, Г. Викової (методика навчання дітей рухів, проведення занять з фізичної культури), М. Кистяковської (розвиток рухів у ранньому дитинстві), Т. Осокіної (система занять з фізичної культури). Цілісну систему фізичного виховання дітей дошкільного віку розробив Е. Вільчковський; проблема забезпечення рухового ре­жиму в дошкільному закладі досліджена Т. Дмитренко, Н. Денисенко; удосконалення основних рухів під час різ­них форм організації фізичного виховання — Г. Шалигіною, О. Богініч.

Базовий компонент дошкільної освіти в Україні наго­лошує на турботі про фізичне здоров'я дитини як одному з пріоритетів педагогічної роботи. Тому розроблення теоретико-методичних засад здійснення фізичного виховання є важливою частиною наукових досліджень у галузі до­шкільної педагогіки.