Предмет, метод, функції і завдання курсу

“Історія економіки та економічної думки”

Предмет курсу, метод та функції

Економічне життя суспільства є надзвичайно багатогранним. Його вивчає система економічних наук, яка об’єднує науки про загальні закони економічного розвитку, галузеві економічні науки, що розглядають конкретні економічні процеси, та науки про національне господарство.

Кожна з них має свій предмет, своє коло досліджуваних питань. Об’єктом вивчення економічної науки є економіка як сукупність суспільних відносин, як національне господарство в його еволюційному розвитку. Першість серед економічних наук належить економічній теорії (політичній економії), яка є методологічною базою для цілої системи економічних наук, оскільки розкриває базові поняття, економічні закони, категорії, принципи господарювання, що реалізуються у всіх галузях і сферах людської діяльності. “Історія економіки та економічної думки” – інтегрований курс, знаходиться на перетині двох дисциплін економічної історії й історії економічної думки, передбачає особливий підхід у дослідженні історико-економічних процесів

Історичний екскурс у минуле економічного життя суспільства засвідчує, що люди завжди прагнули теоретично усвідомити економічні умови свого існування, мотиви господарської діяльності, а отже, розглядаючи таємниці економічних процесів, спробувати управляти ними. Практичні потреби регулювання економічного життя й зумовили виникнення науки історії економіки та економічної думки.

Історія розвитку економіки та економічної думки є обґрунтуванням фактів і подій, суспільного господарства певної цивілізації та їх науковим відображенням в економічних теоріях і концепцій за допомогою історичного матеріалу.

Таким чином, вивчення історії економіки та економічної думки – це формування економічного мислення, для того щоб довідатися, як сприймали й розв’язували економічні проблеми в минулому, усвідомити розвиток економічних теорії і концепцій від минулого до сьогодення.

Глибоке розуміння суті історії економіки та економічної думки як предмета потребує з’ясування джерел їхнього зародження й розвитку. Економічна історія як наука виникла у ХІХ пер. (німецька історична школа). Одним із головних її завдань було узагальнення й аналіз господарського досвіду, нагромадженого людиною. Вивчення цього досвіду дає змогу прогнозувати економічний розвиток, розробляти найбільш доцільну економічну стратегію й тактику, давати практичні рекомендації.

Економічна історія вивчає еволюцію господарської діяльності, господарського буття людства від первісного суспільства до сучасності. Ці питання є предметом економічної історії – науки, яка відіграє фундаментальну роль у системі історико-економічних дисциплін.

Економічна думка зародилася в глибокій давнині та пройшла складний шлях від емпіричного розуміння економічних явищ до формування наукових теорій. Розвиток економічної думки поступово сформував і науку про її власну історію, тобто історію економічної думки, предметом якої є історичний процес виникнення й розвитку економічних ідей, течій і шкіл, вчень окремих економістів.

Отже, предметом історії економіки та економічної думки є вивчення еволюції господарської діяльності, господарського буття людства в процесі виникнення й розвитку економічних ідей, концепцій, течій і шкіл у сукупності та різноманітності форм вияву на кожному конкретному історичному етапі.

Методико-методологічні засади аналізу історії економіки та економічної думки можуть бути різними залежно від мети, до якої прагне. Економічна теорія використовує широкий спектр прийомів і способів дослідження свого предмета, які й визначають зміст її методу.

Методологічно історія економіки та економічної думки як особлива система наукових поглядів об’єднує сукупність методів економічного аналізу (до них можна віднести такі методи: діа-лектичний, наукової абстракції, історичний і логічний),

У складній системі економічних наук історія економіки та економічної думки посідає вагоме місце. Теоретично осмислюючи й узагальнюючи досягнення кожної з цих наук, ми створюємо передумову для подальшого поступального розвитку. Історія економіки та економічної думки має й самостійне значення, виконуючи такі важливі функції.

1. Общинний (або первіснообщинний) лад – із X тисячоліття по VI століття до н. е. Рівень економічного розвитку низький, що забезпечує споживання на межі фізичного виживання. Немає приватної власності на землю як основний засіб виробництва, а отже – й експлуатації. Основні суспільні відносини – общинний дарообмін.

2. Рабовласницький лад – із V століття до н. е. по V століття н. е. З’являється і поширюється приватна власність, у тому числі й на людей (рабів), експлуатація яких забезпечує рабовласникам додатковий продукт. Основні суспільні класи — раби і рабовласники.

3. Феодальний лад – VI–XVIII століття. Земля стає основним об’єктом приватної власності, джерелом додаткового продукту й експлуатації. Основні суспільні відносини — рента. Основні суспільні класи з антагоністичними інтересами — селяни і феодали.

4. Капіталістичний лад – XIXстоліття. Основним об’єктом приватної власності стають засоби виробництва у промисловості. Основні суспільні відносини – додаткова вартість (капітал). Основні суспільні класи з антагоністичними інтересами – робітники і капіталісти.

5. Комуністичний лад. Засоби виробництва переходять у колективну (суспільну) власність, а отже, зникає експлуатація. Примусовий характер праці змінюється добровільним, творчим. На базі цього досягається найвищий рівень виробництва і задоволення потреб усіх членів суспільства.

Широкої популярності у XX столітті набув запропонований американською інституціональною школою так званий “технологічний” підхід, згідно з яким історія ділиться на три великі епохи:

Доіндустріальну — із X тис. до н. е. до середини XVIII століття н. е. Її особливостями є низький рівень економічного розвитку, широке застосування живої (фізичної) праці переважно в сільському господарстві, де зайнято близько 85% працездатного населення.

Індустріальну— з останньої третини XVIII до останньої чверті XX століття. Особливостями цієї епохи є середній рівень економічного розвитку, широке застосування кооперації і спеціалізація живої (фізичної) праці з машинами й устаткуванням у промисловості, де зайнято близько 60% працездатного населення.

Постіндустріальну – з останньої чверті XX століття. Ця епоха характеризується високим рівнем економічного розвитку, широким застосуванням електроніки, робототехніки, біотехнологій, що дає змогу замінити живу фізичну працю у промисловості машинною, а основною сферою діяльності стає так званий “третинний” сектор – сфера побутових, соціальних, фінансових послуг і обробка інформації, де зайнято понад 65% працездатного населення.