Примітки. 1) Костомаров в своїй останній праці про українську нар

¹) Костомаров в своїй останній праці про українську нар. поезію підчеркнув “поетичність і правдивість” сього опису (VIII с. 854), Буцинський без застережень цитує сю строфу як голос сучасности (с. 236), Кубаля наводить як голос “пізніших лірників” (Wojna Brandenburscka c. 215).

²) К. Грушевська, Укр. Нар. Думи І, передм. с. 101.

³) Чи вже таки ти пане гетьмане,

Хмельницький Богдане,

Що ти хочеш нас зоставляти,

Сиротою Вкраїну покидати,

Ляхам-ворогам на позор давати.

Чи вже дармо тая безчасна Україна богові молила,

Щоб міцна його воля

З-під кормиги лядській (!) свободила.

Хто тепер пожене ворогів наши і боронить нас від них

Померкло сонце наше,

Лишились ми ворогам на поталу.

Маркевич І. 3 7.

Сироти ми нещасні.

Батьку, де ти ся подів.

Хто думатиме про нас.

Хто встереже від ворогів,

Хто ратуватиме нас!

Зайшло сонце наше.

А ми лишилися на поталу.

Wojna Brandenburska c. 215, з цитатою на Маркевича

⁴) “Супровід минувши Сторожову могилу, йшов поза Погибельними могилами, а на заході сонця вступив на велетенський міст, довгий на шість верст, збудований на палях серед лісу, не впоперек, а вздовж багнистого допливу Тясмина. На нім і вдень не було безпечно, а поночи страх-бо в болотах і трясовисках гніздилися гади і нечисті сили...

“Від Спаської брами Чигринського замку вздовж цілої дороги палили смоляні бочки, наче на знак зближення Орди. Міст хитавсь і трясся (dygotał) під напором люду, гать сичала, палі дуднили й тріщали під панцирною кіннотою і величезним возом з тілом гетьмана. Йшли серед жалібних співів і голосінь плачок. Чорні хмари їx проважали, вітер дув за ними. Ліс шумів дивними голосами. Смолоскипи гасли. Коні кидались. Перестрашені люди благають божого змилування, бо там у віддалі, з-під мосту щось стогне і кричить... То дзвони суботівські стогнали і кричали до небіжчика” (с. 215).

Історик XX століття почув себе у владі романтики попереднього століття.

⁵) Авіза з України Чортор. 2446 с. 52-збірки Герасимчука № 2.

⁶) Чортор. 1880 ст. 95-тамже ч. 4.

⁷) Вид. 1859 р. т. II с. 537; до оповідання Грабянки Костомаров тут додав тільки: “Прийшов рік і непорозуміння з царем довершили упадок сил гетьмана”. Потім він розвинув сю гадку-я цитую її далі.

⁸) Останнього видання с. 621, перекладаючи я замінив одним “українським” терміном змінну термінольоґію автора (“русский”, “малорусский”, “южноруский”).

⁹) Кілька таких паралєль вказав М. Н. Петровський в своїй студії про “Псевдо-діяріуш Сам. Зорки”, в Записках іст.-філ. від. Академії, т. XVII, ст. 165-6. Липинський подав сю промову óв збірці своїй Z dziejów Ukrainy с. 653; стримуючись від близших коментарів, але в обережних виразах обороняючи її автентичність, на с. 664 він пише “Форма в котрій подає її Величко, не будить поважних сумнівів щодо автентичности,-могла вона справді бути сказана на похороні гетьмана”,-але цінніша мовляв як ілюстрація того пієтизму, з яким шляхта XVIII в., як Величко й ин., в по-мазепинських часах вишукувала і переховувала всякі подробиці щодо Богдана.

¹⁰) Къ Исторіи Кіево-Могилянской коллегіи-Чтенія в истор. Общест†Нестора XIV, І.

¹¹) Україна 1930, травень.

¹²) Копії в теках Нарушевича 150 с. 385 і Ягайлонській бібл. 93 ч. 40, в збірці Герасимчука під ч. 3.

¹³) primus libertatis ruthenicae assertor et vindex, flagellum Poloniae-c. 391.

¹⁴) У Кубалі більше навіть ніж свобідно.

¹⁵) Собр. сочиненій Максимовича І с. 506 (кінцевий хор).