Примітки. 4) Ся дата стоїть в заголовку видання сеї інструкції в Памятниках Київ

¹) Monum. Hung. XXXIII ч. 312, лист Барчая з 14 липня, отриманий в Чигрині 30 липня.

²) Акты Ю. З. Р. XI с. 728.

³) Переклад Муркоса кн. V с. 21

⁴) Ся дата стоїть в заголовку видання сеї інструкції в Памятниках Київ. ком. III. с. 242; в тексті її нема, мабуть була в заголовку; але вона вповні правдоподібна.

⁵) Титул дуже скромний, як бачимо.

⁶) Тут еліпса-пропущена посередня гадка, в тім роді: се обманство самому Хмельницькому не вийшло б на добре.

⁷) Слово пропущене, я доповнюю се з змісту.

⁸) Видані в додатках до Кубаліної Wojna Brandenburska с. 437 з ркп. Осоліньских.

⁹) Звідомлення Желябужского в Рус. Истор. библ. VIII с. 1247-8. Грибовский нібито казав: “а ныне де тому осмой день” як його післав Бєньовский з Дубна; але се мабуть треба розуміти так, що Грибовский приїхав з Дубна до Чигрина на восьмий день, себто Бєньовский вислав його 11 або 12 липня н. с. Заїхати з Дубна до Чигрина і поспіти з Чигрина до Корсуня на 8-й день ніяк не можна було: на дорогу з Дубна до Чигрина лишається 4-5 днів.

ПОСОЛЬСТВО ТЕТЕРІ ДО ЦАРЯ-ПОВІДОМЛЕННЯ ПРО ПОЛЬСЬКІ ВІРОЛОМСТВА І ПРОХАННЯ ПОМОЧИ НА ПОЛЯКІВ І ТАТАР, ІНФОРМАЦІЇ ТЕТЕРІ, МОСКОВСЬКА ВІДПОВІДЬ, ЗАПИТАННЄ ЩОДО МІСІЇ БЄНЬОВСКОГО, ПОБАЖАННЯ ГЕТЬМАНА, ВИГОВСЬКОГО, ТЕТЕРІ.

Але виславши Бєньовскому заклик як найскорше прибувати, гетьман з писарем поступили собі власне так як припускав король: другого ж дня вони вислали з Павлом Тетерею такого листа цареві:

“Заховуючи вірність підданства тобі, вел. гос., з усім військом Запорізьким, і обіцявши подавати всякі відомости про неприятелів православної віри ми даємо до відома вісти ¹) одержані слідом по від'їзді голови і полковника стрілецького Артамона Сергієвича (Матвеева):

“Хан своєю особою перейшов Дніпро і Бог ²), (пішов) на Рашків, з військом Кримським і з Великим і Малим Ногаєм, більше дбаючи про гроші ніж про присягу.

“Що до шведського короля: хоч ми й знаємо його великі неправди против в. цар. вел., але він бажає згоди; коли буде воля в. цар. вел. на згоду, і одержимо указ в. цар. вел., ми пошлемо до нього умисного післанця, щоб вивідати його наміри.

“Про Антона, що був указ в. ц. в., то ми йому веліли з військом відступити і під Камінець іти; швидко сподіваємось від нього вісти.

“Турок мав прислати поміч Татарам, але Венеціяне взяли у нього два городи, і він виправив на них візира з усею силою, так що нема надії аби він міг прислати Татаринові якусь поміч. А що король Казимир посилає до нас знову Казимира Бєньовского ³), і він до нас їде в посольстві, то що попереду ми їм (Полякам) говорили, то і тепер скажемо, як приїде Бєньовский: як вони і всі пани Корони Польської на Корону Польську і в. кн. Литовське тебе в. г-ря, вибрали, так того нехай не переміняють і неодмінно держать. А ми як вірні піддані того щиро зичимо в. цар. вел., як государеві православному, єдиному під сонцем,-аби в. ц. в. прийняв Корону Польську під свою царську руку. А що Поляки пишуть нам, нібито Леопольд, вибраний на цісаря римького, післав їм 20 чи 30 тис. війська, і більше того має прислати, то ми тому віри не ймемо і покладаємося на бога, що за його ласкою, а в. ц. в. щастєм всі неприятелі і віроломці будуть посоромлені. Але якщо ми нинішнього року не запобіжимо їx лихим замислам, то на другий рік вони конче ⁴) піднімуть на нас самого Турка, тому що ми не вчинили їx волі. Ми післали відомість окольничому кн. Гр. Гр. Ромодановскому, що Татари з'єдналися з Поляками і задумують поруйнувати всі українні городи, чого їм боже не поможи. Бо коли б україну ⁵) поруйнували, то й до иншого б додумались! Тому ми й післали до кн. Г. Г. Ромодановского, щоб згідно з указом ц. вел. поміг нам військом на спільних неприятелів православної віри і разом з нами давав відсіч неприятелям, за віру православну і гідність в. цар. вел.

“3 червня, як кримський хан свої загони розпустив, полковник браславський, піславши свій під'їзд, щасливо погромив під'їзд татарський, язиків добув і нам прислав; ми одного з них посилаємо до в. ц. вел.-звели його розпитати. А ми як від нього, так і від инших, що тут собі лишили, (з того, що вони говорили) зрозуміли, що хан нам великий неприятель. Так писав нам і господар волоський, що хан післав до Поляків Дедеш-аґу і всяко стараються помиритися ⁶) з шведським королем і Ракоцієм. А Поляки зрозумівши, що Шведи і Ракоцій не хочуть відступити від ліґи ⁷), післали до Константинополя і до хана великі гроші, щоб з ними війшов у спілку. Тож той бісурменин з Черкасами, з Ордою Білогородською, Очаківською й Буджацькою пришов на городи в. ц. в. ⁸)-до Браславського полку, недалеко Рашкова став обозом і розпустив загони скрізь під городи і села Браславського полку; задумав таке чого йому боже не поможи: городи руйнувати і православних людей в полон забирати. Тепер прийшла свіжа відомість від браславського полковника, що Ямпіль й инші городи витято, передові загони пішли сим і тим боком Дністра просто під Камінець і сполучилися з Замойским, старостою камінецьким, а сам хан з ордами стоїть в Браславськім повіті, чекаючи більшого польського війська. Доти там стоятиме, аж прийде король польський і гетьман (коронний): післав з тим до Поляків Дедеш-аґу-кликати короля, аби прибував як найскорше.

“Отже ми бачучи такі їx неправди (раніше) вже скупили частину війська на Ташлику, велівши йти в поміч Браславському полкові полкам Уманському, Полтавському, Подністрянському і полкам пішим. А тепер діставши відомість, що Поляки з Татарами зійшлися вже, веліли йти всьому війську-воювати кривоприсяжника кримського хана і Поляків, аби той неприятель городів не пустошив і людей в полон не брав. На Запоріже ж післали сьмо наказ, аби воювали Крим. І тебе вел. государя прохаємо: вели війську Донському, Астраханському, Казанському, щоб разом з Запорізьким військом воювали Крим, стелючи всіх неприятелів під ноги в. цар. в-ва. З сим от спішно посилаємо Павла Івановича Тетерю, щоб він всякі відомости устно в . ц. в.-ву переказав: зволь його ласкаво вислухати і у всім повірити, і військом своїм нас скоро спомогти” ⁹).

Крім листу до царя посли повезли купу листів до ріжних впливових осіб: до Морозова, Мілославского, Алмаза Іванова-від гетьмана і Виговського, до Ф. Бутурлина, Лар. Лопухина і Арт. Матвеева-від Виговського ¹⁰) В сих листах, як звичайно, просилося ласкавої уваги до справ переказаних через Тетерю. Підчеркувано проханнє військової помочи, аби Поляки сполучившися з Татарами, не знищили України,-“як пустошили наші городи на Дріжиполі”, і взявши сього року гору над козаками, на другий рік не підняли й Турка. Але просячи ласкавого клопотання перед царем, розуміли очевидно й инші справи, писані й неписані, переказані через Тетерю.

На ілюстрацію воєнної небезпеки і потреби військової помочи, гетьман долучив листи молдавського господаря з відомостями про кримські приготовання (лист18 травня) ¹¹), потім про перехоплених вістунів, що їздили для порозуміння від хана до Камінця, і навзаєм з Камінця до хана-що під ту пору стояв коло Маяків на Телигулі, “чекаючи посла від Поляків, і останнього слова від в. м. м. м. п.” (Хмельницького), і відповідь від баші (сілістрійського) про поміч від нього” (лист з 13 червня). Тон сих вістей не був трівожний: баша, мовляв, не має ніякого війська, не більше 300 чоловіка, а Татари зловивши козацького язика і почувши від нього, що на війну з Татарами збирається таке велике військо, аж “землі тяжко” ¹²), так тим збентежилися, що ради собі не можуть дати. Але листи полковника надністрянського Гоголя з Озаринець 29 с. с. червня і браславського Зеленського з Браслава з того ж дня свідчили, що Орда розвиває наступ і може з дня на день відтяти козацькому війську приступ до Камінця-де громадилося польське військо.

Гоголь доносив, що Поляків все прибуває, а татарські загони вже почали крутитися коло наддністрянських козацьких городків. Невеликий загон в 200 коней козакам удалось погромити, але відомости захопленого в полон язика, очевидно, були мало втішні, і Гоголь, посилаючи його гетьманові для інформації, пильно просив помочи для дальшої боротьби або інструкції, чи держатися далі-“бо будучи тільки в двох городках з моїм полком на пограничу, не маю нізвідки помочи” ¹³).

Зеленський давав знати, що з огляду на наступ Орди на Побережу і на свої невеликі сили він мусів відступити до Браслава, і звязок з надністрянськими городками вже страчений-“до Рашкова нема дороги”, і може не без звязку з сим упадком козацької влади й престіжу почались тут бунти “мужицькі”, на котрі нарікав в своїм листі Зеленський: “хочуть бути старшими над полковників, вибирають самі собі сотників” і промишляють на те собі якісь листи-мабуть у гетьмана, іґноруючи полковника,- “хоч то не їx уряд, і всюди до полковників се належить-сотників вибирати” ¹⁴).

Цидулки долучені до сього листу дещо ослабляли трівожний тон сих відомостей. В Камінці на перевірку не виявлялося ніяких нових континґентів. Татари пустили чутки, ніби то Калмики “поклонилися” ханові, так що від них не загрожує більше ніяка небезпека; але виявилося, що се була чиста містіфікація, споруджена мабуть на те, щоб підняти настрій серед татарських мас-аби вони не турбувалися за свої родини і господарства в Криму: за калмицького посла вбрали якогось свого Татарина і стріляли з гармат на потіху “аби світ чув і бачив як їм щастить” ¹⁵).

На устних розмовах з дяками в Москві Тетеря і товариші дали такі інформації про ситуацію в момент їх виїзду.

Тетеря перед виїздом був разом з “гетьманським сином” у війську висланім против Кримців; тоді воно стояло між Уманню і Корсунем, в нім зістався гетьманич Юрий. Між Корсунем і Браславом, під Баланівкою стояв полковник Зеленський; він посилав на Кримпів під'їзди, і його козаки богато Кримців побили й забрали в полон. Але довідавшися про його малі сили Кримці кінець кінцем обложили його під Баланівкою, а на головне військо, де був гетьманич, вони не пішли. В дорозі вирубали два містечка: Ямпіль на Дністрі і Косницю. Сам хан пішов на Браслав, і гетьманич почувши про се теж рушив туди. Мабуть прийшло у них до бою. Про те що Кримці мали зійтися з Поляками, були поголоски, але чи зійшлися вони справді-не знати. Турецьке військо прийшло було на Дунай, і збудовано для нього міст, але коли прийшли відомости, що Венеціяне вийшли на Біле море, Турки міст знищили і пішли назад. У Поляків нема ніде великого війська: з королем на шлезькій границі 3-4 тисячі, Чарнєцкий ходить з невеликим військом по Волини, “тікаючи від Ракоцієвого війська”. Але тепер як Ракоцій і Жданович вийшли з Польщі, польське військо зможе зібратися в більших розмірах ¹⁶).

Розглянувши привезені листи і обміркувавши дані інформації дяки повідомили гетьманських послів, що царське військо буде післано-але при тім поставили такі питання. По перше-чи се військо не буде терпіти недостатку в провіянті-бо з собою воно запасу везти не може.

По друге-чи посли знають певно, що козацьке військо зійшлося з Татарами? були у них бої? може вони хутко розійдуться? Бо треба вважати, щоб не трудити даремно царського війська!

На перше питаннє посли відповідали, що врожай на Україні добрий, царське військо не буде терпіти недостатку-треба тільки написати гетьманові (до діскусії, що з сього приводу розвинулася в Москві ми повернемося далі). Що до стратеґічної обстанови поясняли: в момент виїзду було відомо, що татарське військо сходиться з козаками; про те як будуть розвиватися бої, гетьман обіцяв післати наздогін скорого гінця, але досі гінця не було, і посли з того міркують, що від Татар “ще ніякої тісноти нема”. 20 тисяч Запорізького війська рушило на Перекоп. Вони мали на меті сполучившися з Донськими козаками воювати кримські улуси”-себто зробити діверсію ханському походові на Україну ¹⁷).

Крім сеї воєнної справи Тетеря мав порушити перед урядом ріжні инші:

“Гетьман бє чолом цар. в-ву.: він уже в старости, а кождий чоловік не безсмертний, і проживши стільки літ хотів би душу свою перед смертю очистити. Турбує його, що тепер війна ведеться зразу з кількома державами; всяка війна кінчиться згодою, і нехай цар. вел. не думає, що гетьман хоч згоди прагне, а шукає війни і кровопролиття. Ні, гетьман і сам турбується тим, щоб дати християнству спокій і замиритися хоч з одною державою: хоч з польським, хоч з шведським королем.

“Велів також бити чолом, щоб вел. государ не памятав того, що він, гетьман, не прийняв був виленської комісії і мав що до неї сумніви, так наче б хотів (з Польщею) не згоди, а війни. Ні, гетьман комісії не приймав тільки тому, що Поляки на з'їзді поводилися фальшиво, і (здавалось йому), що комісія неправдива, тому що багатьом доводилося чути від Ляхів такі слова, мовляв царське вел. відступив їx назад Коруні Польській. А тепер, переконавшися з царських грамот, що комісія не має в собі ніяких лихих замірів (“комісія правдива”), і цар не має заміру віддалити (козаків) від своєї руки, Б. Хм. таким фальшивим, лядським словам уже не вірить і в усім покладається на царську волю. Чи схоче він замиритися з польським чи з шведським королем, (козаки) тому будуть раді і в нічім не противляться царській волі”.

“Тепер польський король прислав до гетьмана гінця перед своїм послом: чи прийме його гетьман чи ні? Буде послом Бєньовский. Коли гетьман Бєньовского не прийме, більше король до гетьмана в тій справі нікого не пришле. Гетьман відправив гінця з тим, щоб Бєньовский приїздив, і хутко його сподівається. А той гінець натякав, що король посилає Бєньовского з тим: коли цар і гетьман згоди з ним не вчинять, то Полякам прийдеться піддатися турецькому султанові, а тоді хоч плач-прийдеться їм воювати з гетьманом і з військом Зап. А як не піддадуться бісурменам, а цар з ними не замириться, то вони-кажуть-замиряться з Шведом, поступивши йому Прусію і Ґданськ. Через те гетьман і хотів просити царя, щоб з ким небудь замирився. А коли рішить замиритися-з польським королем чи з шведським,-гетьман пішле і від себе значних людей послами, щоб згоду з цар. вел. вчинено, так як цар собі бажатиме” ¹⁸).

На иншій конференції Тетеря з тов. ще до того додали: “Кримський хан післав через Молдаву до польського короля свого посла Дедеш-аґу з 30 особами-оглянути його війська: коли у короля військо велике, хан хоче разом з ним ударити на царських підданих, а коли мале, то хан хоче війти в союз з Шведами і Ракоцієм, знов таки щоб на них ударити. А причину дає таку, чому Москва в Вильні замирилася з польським королем не порозумівшися з ханом? Та Московська держава і з-давна з ними (Татарами) в неприязні. Тому гетьман дуже наказував просити царської ласки, щоб цар велів ще до весни замиритися з котрим небудь королем. Бо коли Поляки, поступивши Прусію і Ґданськ замиряться з Шведами, та сполучившися з ханом напишуть до турецького султана, а султан дасть свій наказ Венграм, Волохам і Мунтянам-звелить їм зібравшися разом іти на царські (українські городи) і на царських підданих (козаків),-тоді буде у царя десять неприятелів” ¹⁹).

Стараючися зрозуміти сі доволі таки плутані балачки ²⁰), я уявляю собі провідні гадки гетьмана так. Перед усім, він виправдується перед царем з закидів зроблених йому Бутурлиним, що він має завзяток на Ляхів і не хоче з ними миритися, хоч би державна рація то наказувала. Ні, він не має завзятку тим більше що й не годиться се йому, як людині старій, що готується до смерти. Він повторяє своє старе переконаннє, що не можна вести війну одночасно з Польщею і з Швецією, треба з котримсь помиритися- як з Польщею, то нехай і з Польщею. Але в останній формі він все таки піддав цареві думку, що треба б добре обрахуватися-чи не краще замиритися з Швецією, так як козакам сього хотілось. Потім-з ким би не велися переговори: чи з Поляками, чи з Шведами, треба щоб в комісії брали участь представники гетьманського уряду як повноправні члени, і треба сеї справи не відкладати-щоб за зиму довести договір до кінця. Нарешті-гетьман виговорює собі такби сказати-право прийняти Бєньовского і вести з ним сепаратні переговори.

Крім того всього доручено Тетері купу персональних справ: мабуть не тільки те що заховалося в актах його посольства, а далеко більше. Іван Виговський післав з ним таку чолобитню цареві: “Будучи вірним підданим і т. д., чолом бю до лиця землі, щоб в. вел. пожалував мене маєтностями, що держав пок. Богдан Стеткевич каштелян новгородський, а тепер належать його доньці, котру я волею божою, а твоїм щастєм (!) за жінку собі взяв”. “Також за Костянтина брата мого і Павла Тетерю зятя мого до лиця землі чолом бю, щоб їм згідно з окремою чолобитною ласку показав-а ту ласку я сам і вони з усім домом нашим весь вік живота свого отслужувать будуть готові”... “І потім ще раз десятирицею чолом бю просячи всьому, що Павло Ів. Тетеря в. цар. в-ву подасть, істинно повірити і ласку свою в усіх проханнях показати” ²¹). На окремих листках маємо подані від Тетері реєстри: Дідичних маєтностей Стеткевичівських, щоб цар дав наказ всім своїм воєводам, аби вони ті маєтности передали в володіннє пані Виговської, а коли б не хотів дати їх, аби дав взамін їх инші, а крім того “в наддачу попустошених дібр Стеткевичівських” містечко Кадин з присілками, в воєводстві Мстиславськім-що належало Глібовичеві. Далі — реєстр маєтностей пана Івана Мещерина, тестя Костянтина Виговського-що просив собі сей Костянтин ²²). Для себе самого Тетеря просив-переписати йому на перґаменті грамоту на міст. Смілу видану 1654 р., тому що вона зіпсувалася, як була закопана в землі ²³), і т. д. Але що з приводу сього всього в Москві говорилося, відкладаю надалі-бо то вже було по смерти гетьмана, а тут я мав пояснити, з чим посольство було вислано, і тепер повертаю до ситуації перед Богдановою смертю.