Примітки. 2) От що читаємо в звідомленню московського посла до Криму Ладиженского: “во 162 (1654)-м году июня въ 30 день крымского Ислам Гирея царя не стало; лежал

¹) Акты Х с. 714.

²) От що читаємо в звідомленню московського посла до Криму Ладиженского: “во 162 (1654)-м году июня въ 30 день крымского Ислам Гирея царя не стало; лежал недЂли з д†болен. И июля, въ 1 день для совЂту съезжались в Бакчи-Сарай калга Казы-гирей и нарадын Адиль-гирЂй царевичь и ближние люди, и послали в Царь-город к турскому салтану гонца сухим путем, чтоб турской салтан прислал к нимъ в Крым прежнего Маметь-Гирея царя. A как послали гонца, і в то время в Бакчисараех мангитцких да ширинских князей не было. Июля ж въ 2 день приЂхали в Бахчисарай из своих юртов мангитцкие да ширинские князья и говорили ближним людем, что де вы без нас послали вскорЂ в Царьгород к турскому салтану гонца, чтоб прислал в Крымъ Мамет-гирея царя, а мочно де было царемъ быть и калгЂ Казы-гирЂю царевичю, авось де турской салтан того Маметь-гирея не пришлет,а пришлет в цари Чюбан(!) гирЂева роду, и в тоЂ пору царевичем калгЂ и нуредыну будет примененье и им, князям, того Чюбан-гирЂева роду в Крым не надобно. Да они ж, мангитцкие и ширип... (відірвано) князья по совЂту съ иными крымскими князьями и мурзы и з ближними людьми послали... город х козлевскому державцу: будет ис Царя-города турской салтан пришлет в Крым в цари Чюбал-гирЂева роду, и козловской бы державецъ того Чюбан-гирЂева роду не принимал и турского салтана велЂнию не слушал. А будет турской салтанъ пришлет в Крым прежнего крымского Мамет ГирЂя царя, и того б Мамет принялъ честно”. Кримські справи 1654 р. стовб. l.

Коховский пише (I с. 407-8): “Декотрі кажуть, що причиною смерти Іслама було непомірне питтє горілки-здавна йому гнала її одна полонянка. Через те Татари думали, що то Хмельницький його своїм лукавством звів з світа: що то з його намови Русинка струїла його-здавна ненависного її землякам, а тепер ще й зрадника. Правда се чи видумка, не буду рішати, бо ще чув від тих які були в Бахчисараю що инше: від боляка на шиї напала на хана гарячка, і хірурґ Олесніцкого Філіп Німець взявся лічити. Вже боляк нарвав, і гарячка пустила, все показувало на одужаннє, коли татарські лікарі, завидуючи сеї слави християнинові, налякали хорого, що його отроюють, і добилися того, що відмовившися від засобів, що йому помагали, віддався він їx лікуванню. A вони роздражнивши болячку приспішили його смерть”.

Так само болячкою поясняють смерть хана турецькі історики-у Смирнова с. 561. Костомаров навпаки-повторив поголоску, що хана отруїла Українка, з намови гетьмана, с. 579.

Вважаю, що беї-прихильники Хмельницького, мусіли повідомити гетьмана негайно, так що гінці мусіли поспіти до Чигрина вже 16-18 н. с. липня. До Варшави тимчасовий кримський уряд вислав свої повідомлення 16 н. с. липня, у Кубалі IV с. 389.

³) Грек Юрий Константинов, присланий від гетьмана разом з полковником Клішою, розповідав в Москві в приказі 22.XI: “Послал де ево ко государю старец Арсеней из Волоской земли из города Галаца, что стоит на рубежЂ турские і волоские земли на Дунае; а во ЦарЂ городе был онъ для своего дЂла тому ныне два мЂсяца. И султан де Магметь и везирь Дервишъ Магметь паша прежние. А война у султана, с ВеницЂяны... Да в Турках же опасенье ныне великое з государевы стороны. Потому что имъ во ЦарЂгородЂ вЂдомо про то подлинно, что Хмельницкой со всЂм войском Запорожскимъ учинился под государевою высокою рукою, и государь, приняв Хмельницкого, пошол на польского короля войною со многими своими государевыми ратнымі людьми, и многихъ польскихъ и литовскихъ людей побил, и славной де город Смоленескъ и иныхъ 12 больших городов у польского короля взял. И говорят Турки: только де будет государь Польшею и Литвою овладЂетъ, и з государивой де стороны и Царюгороду будет тЂсно. Да нынешняго ж де лЂта приходили на Черное море Донские казаки, и многие турские городы и села разорили и полон многой поимали, и были блиско Царягорода. Да они ж на Чорномъ море взяли город Варну; и услышав де про то селистрЂйской паша прибегалъ с нЂсколькими людьми в тот город Варну и с казаки учинил бой, и казаки де Турков убили больши 200 человек, а иных в полон поимали. А у казаков де убитых было мало, только в полон взял казаков селистрЂйской паша 12 человЂкъ. И от того во ЦарЂгороде и досталъ великое опасение, и говорят Турки: ныне де имъ одни Донские казаки сколько шкод чинят, а только к тому Запорожские казаки и иные какие государевы люди наступят моремъ или сухимъ путемъ, и им де и не вЂдомо што будет дЂлать.

“Да при нем же отпущенъ из Царягорода польского короля посол Отгановскиі, а слышел онъ, что онъ приходил у турского просить противъ государя и Запорожских Черкас помочи. Только честь над ним во ЦарЂгородЂ была середняя и отпущен ни с чЂмъ, в помочи де ему отказано. Да в то ж де время приходилъ в Царьгород от Хмельницкого посланец полковникъ, а хто имянемъ и для какова дЂла-подлинно не вЂдает; а слышел, что Хмельницкой писал о прежнемъ Василье воєводе молдавскомъ, чтоб султанъ велЂл ево над Волоскою землею учинити владЂтелемъ по прежнему. А Василей воевода привезен был из Крыму, и до тоЂ Хмельницкого присылки сидЂл в ЦарЂгороде в тюрмЂ в Семибашнях и ожидал смерти, потому что накуплены были у Стефана воеводы на него султанова мать да Арапленинъ, которой у салтана в покоевых. И только б Василью воеводе не друженъ был везиръ, и ево б давно уже не было. А какъ Хмельницкого посланецъ у салтана был, і в то ж время или будетъ после того-не упомнить-Василей воевода освобожен и ныне ходит на прости; и то онъ слышалъ, что на Волоской землЂ быть ему владЂтелемъ по прежнему, и у салтановой руки он был. Да при нем же ныне греченин Фома Івановъ, которой многожды приезжал ко государю, и с племянники Васильевыми покупает во ЦарЂ-городе явно на Васалья воеводу платье и ружье, сабли, и пищали, и луки і все, что ему годно, и хочетъ в Волоскую землю Ђхать с Васильемъ воеводою.

“А в Крым посланъ от Царягорода Магметъ-ханъ, а слышалъ онъ, что ему от салтана приказано, чтоб он без ево вЂдома ис Крыму никуда не ходил и никому не помогалъ: ни королю польскому, ни Хмельницкому. И хан потому ныне никуда и не вышел. А мурзы и Татаровя на нового хана приходили не одиножды с шумом, что он ихъ нынешнее лЂто здЂлалъ без добычи; какъ они хаживали в Польшу с Хмельницкимъ, Хмельницкой им давывал от себя сукна и кафтаны в іное, что у него лучилось, да они ж с нимъ в Польше добывалися; а ныне де они того ничего не видали. А Хмельницкой ихъ к себЂ презывал и противъ прежнего имъ во всем обещал, и добыча у них нынешнего лЂта вся пропала от него, хана. И конечно мурзы хотят быть с Хмельницкимъ в дружбе по прежнему, а посланецъ Хмельницкого в Крыме и ныне есть”.

Дальші відомости про Стефана воєводу в браку місця пропускаю. Сибир. прик. 1636 л. 264-271.

Згадане тут козацьке посольство мабуть не те що приїхало до Царгорода в квітні н. с. (вище с. 893). А що Константанів каже, мовляв, що приїзд сього козацького посла поправив на краще долю Лупула, то Лупула всаджено до вязниці тільки після авдієнції у султана 22 червня (Жерела XII с. 322-вище с. 900).

⁴) Сталось се десь коло 15 н. с. червня, як я зазначив вище: воєвода доносить королеві 25 червня, що сей післанець, висланий ним для вивідання замислів Хмельницького, що перед тим нім він піддався Москві (!), вернувся до нього 24 червня, і привіз вісти про велику силу московську, і намірений виступ Хмельницького з Чигрина: “хоче частину війська обернути на Камінець Под., а частину на Константанів”. Воєвода радить серйозно взятися до оборони, не спускаючися на татарську поміч-“бо коли Москаль пустить Донських козаків на Крим-як тепер уже ходять чутки-тоді хан буде своїх конопель стерегти”. Жерела XII с. 322-3.

⁵) Так писав він пол. гетьманові Лянцкороньскому 8 серпня-там же с. 326.

⁶) Так виходить з слів Виговського Протасьеву, що Чоґоль приїздив незадовго перед тим, а Протасьев приїхав до Фастова 24 н. с. липня (Акты Х с. 698). З другого боку, видко, що Чоґоля гетьман відправив уже з Фастова, а не з Богуслава ні з Київа-Жерела XII с. 326. Див. ще нижче про дату відпуску 20 н. с. липня, с. 1249.

⁷) Польські справи 1654 р. № 13 л. l-2.

⁸) Жерела XII с. 327.

⁹) Тамже с. 326.

¹⁰) Акты Х c. 698. В листі до Бутурлина Виговський писав трохи инакше: “ледви його (Чоґоля) відпустили, зараз Волохи з-за Дніпра на Браславський полк ударили, і ми тому Волохам не віримо”. Акты XIV с. 49.

¹¹) Жерела XII с. 326.

¹²) Акты Х с. 698-9. В пізнішім листі воєвода Константин відповідає на листа гетьмана, присланого йому 31 липня, а писаного 10 липня (с. ст. очевидно); але се очевидно не лист від гетьмана принесений послом Данилом, а дещо раніший, мабуть післаний з Лисовцем і Іскрицьким. Се дає нам дату відпуску молдавського посольства: 10 (20) VII.

УКРАЇНСЬКО-МОСКОВСЬКА КООПЕРАЦІЯ- ЛІТО-ОСІНЬ 1654 Р.: ЦАРСЬКЕ ЗОЛОТО В ВІЙСЬКУ, КЛОПОТИ З РОЗДАЧЕЮ, ПОБОЮВАННЯ В СПРАВІ РЕЄСТРУ, ПОСОЛЬСТВО ПОЛОЖНОГО. ГЕТЬМАНСЬКІ РЕЛЯЦІЇ З СЕРПНЯ, КОЗАЦЬКІ ПІД'ЇЗДИ І МОРСЬКІ ПОХОДИ.

В межичасі між сими двома посольствами: молдавським і мунтянським приїхали до Фастова 14 (24) липня царські післанці: Протасьев з Амировим, з царським золотом для війська і з дарунками гетьманові, писареві й старшині. Як ми знаємо, царський уряд постановив роздати 60 тисячам реєстрових козаків по півзолотому; 18 тисяч рахувалося в поході білоруськім, з Золотаренком, і для них післано золото з стольником Дмитриевим, і роздано за поіменними реєстрами ¹). На решту реєстру, 42 тисячі, золото післано до гетьманського табору з Протасьевим. 14 (24) липня привіз він се царське жалуваннє до Фастова, і тут його стрічено з небувалою парадою. На зустріч вислано наперед Виговського, осавулів і обозного, з корогвами всіх полків, а по тім виїхав сам гетьман, і зсівши з коня питав про царське здоровлє. Привівши його до свого шатра гетьман з старшиною вислухав звичайну привітальну промову, і реєстр литовських городів, які учинилися в вічнім “холопстві” у царя. Після того Протасьев виложив властиву свою місію: хоч цар поставив виплату жалування війську в залежности від переписи доходів, але сим разом, “за давнім звичаєм своїх попередників” посилає війську золото від себе, аби гетьман і військо, побачивши таку ласку, цареві й його наслідникові служили і добра хотіли. Передав гегьманові золотий в 10 червоних і сорок соболів на сто рублів, його синові золотий в 4 червоні, Виговському золотий в 6 червоних. А вислухавши їх подяки сказав їм, згідно з наказом, щоб вони, гетьман і писар, дали “розпись осавулів, обозного, військових суддів, полковників, сотників і всіх військових реєстрових козаків, 42 тисяч, щоб за тою розписею роздати жалуваннє Запорізькому війську”.

Вислухавши се, гетьман сказав, що він про сю розпись “подумає” з полковниками.

Другого дня Протасьев післав до гетьмана піддячого по розпись, але гетьман відповів, що у нього про сю розпись з полковниками не договорено, а як він з ними договориться, його повідомить сам.

Третього дня, 16 (26) прийшли від нього до Протасьева Виговський, суддя Богданович і миргородський полковник Лісницький, і виславши з шатра товаришів і людей своїх і московських, почали так говорити від гетьмана: “Гетьман говорив з ними: писарем, суддями і полковниками про розпись, і розмишляв всякими способами, як би військо Запорізьке “розібрати” і списати “роспись”-кому бути в реєстрових (“списаних”) козаках. І так прирадили, що такого реєстру (“росписи”) на 60 тис. зробити ніяк не можна, тому що козаки тепер зібралися на царського неприятеля в великім числі: такі що не були козаками, тепер в козаках, і всі рівняються до козаків ²). Тих реєстрових козаків, що були списані під Збаражем (себто: на підставі Зборівського трактату), тепер богато побито і повмирало, а після того реєстру війська Запорізького не складано і не списувано. Коли приїхали від царя їх посли: суддя Богданович і полковник Тетеря, з царським указом (резолюцією), щоб за їx проханнєм було Запорізького війська 60 тисяч, їм тоді розбирати козаків і писати реєстри було ніколи: прийшли вісти, що хочуть на них наступати Поляки та Кримці. А після того тепер от пішли вони на польського короля всіми головами без реєстрів: тепер їx в зборі буде зо сто тисяч, або й більше. Через те зложити реєстр на 60 тис.: вибирати і вписувати до реєстрів ніяк не можливо: піде в війську велика ворожнеча і замішаннє, котрих не запишуть до реєстра, ті підуть до дому і не схочуть служити, і стане в Запорізькім війську людей мало, не буде з ким стояти против неприятеля”.

“Ми-пише Протасьев-говорили їм, що у них же в полках, у кожного полковника єсть імення людей, нехай кожен дасть імення з свого полку, скільки у кожного полковника людей. Але вони відповіли, що й таких списків вони дати не можуть: людей прибуває й убуває, і в таких полках, що раніш було по тисячі і дві тисячі, тепер буває і по пять тисяч, і теперішнього реєстру дати не можна. І радили нам лишити царське золото у гетьмана, або у бояр у Київі і їхати до царя.

“Ми їм говорили, що нам велено царське жалуваннє роздати Запорозькому війську, всім 42 тисячам на руки, так щоб усім було явне царське жалуваннє й ласка. Але писар і суддя відповіли, що вони на всі боки се з гетьманом обмірковували, і таки ніяк не можна тепер козаків розбирати і реєстр складати: буде між військом велике замішаннє і бунт. А як бог дасть, що з неприятелем упораються, і козакам служба минеться, тоді можна буде після служби козаків перебрати і котрі кращі- до реєстру вписати. Котрі виявлять себе службою, промислом і охотою-тих запишуть до реєстру, і тоді можна буде їм царське жалуваннє роздавати. А тепер, почувши царську ласку і жалуваннє, стануть усім військом против царського неприятеля, всі головами своїми.

“Військовий суддя сказав миргородському полковникові: “Ви полковники, могли б узяти царське жалуваннє, кожен у свій полк, і роздати скільки кому достанеться”. Але миргородський полковник закричав на суддю з великою досадою: “Се ви хочете щоб нас полковників козаки побили? Знаєш, які у нас люди своєвільні. Кому не стане царського жалування, подумають, що то ми, полковники забрали. Не тільки, що нам, полковникам не можна взяти царського жалування для своїх полчан, а навіть і своїх золотих-що прислані від царя, не можна взяти з огляду на військо. Ми раді царській милости і жалуванню всею душею, але взяти нам се жалуваннє не можна: небезпечно від війська!

“І так по довгих наших розмовах з гетьманом, писарем і полковниками, стали вони на тім, щоб проголосити всьому війську царську ласку і жалуваннє: що прислав він золото всьому Запорізькому війську, але тепер козаки по ріжних місцях: полковники уманський, браславський, паволоцький і винницький стоять з своїми полками на кримській та на польській границі. Инших післано на Запоріжжя водяною дорогою, під Кодак. Київського полковника з кращими вибраними людьми під Корець, в польську землю, діставати язиків. А тепер ще Чигринський полк післано до Чигрина. А як скінчиться служба, тоді як дочекають, одержуть усі разом.

“А проголосивши всьому війську царське жалуваннє, ухвалили, щоб гетьман післав до царя гінця-просити указа (як бути). І 21 (31) липня післав гетьман білоцерківського наказного полковника Матвія Положного, а московські післали від себе з донесеннями свого чоловіка. Самих же післанців з золотом лишив гетьман у себе в таборі” ³).

Тепер ми маємо акти сього посольства Положного-вони так само заховалися в актах Сибирського приказу, і досі були не звісні. Гетьман починав свого листа подякою цареві за те що не тільки прийняв під свою руку “нас військо Запорізьке і весь мир православний російський Малої Росії”, але і “з превеликого престолу рушився против неприятеля нашого” і тепер іще й золото своє прислав військові.

“Одначе сього повеління твого-щоб військо Запорізьке зрахувати і списки всіх воєнних людей прислати, сповнити нам не можна, тому що військо поділене на богато частин, і декотрі козаки на Запоріжжі, декотрі на Кодаку, декотрі з нами в війську, декотрі знов охороняють землю нашу і твому царському величеству прияють, від Татар полк Уманський від Волохів полк Браславський, від Ляхів-ми і полки Винницький і Паволоцький. Зараз їx зібрати і порахувати неможливо, а краще почекаємо ласки божої і побіди над ворогами-щоб не тільки литовські й лядські люди, але й инші землі, царі й князі тобі поклонилися. І за те що тих золотих війську Запорізькому роздати неможна, то на двор. П. Д. Протасьева та на піддячого І. Амирова не гнівайся, бо вони в тім усім невинні. От і тепер прийшлось іще боронити від Татар Чигрин і Крилов, пограничні городи, бо Татари на них хочуть ударити, і тому післали ми назад полк Чигринський. І коли б ми зробили списки козаків, котрих тепер пішло на війну більше як 100 т., а жалування твого стане тільки на 60 тисяч-коли б реєстр тепер був, і роздано на нього жалуваннє,-инші козаки рокош би підняли, і на службу тобі не пішли б, а декотрі й зрадили б”.

Переказуючи все инше через Положного устно, гетьман просив як найскорше прислати наказ як же поступити ⁴).

Те ж саме тільки коротко Виговський повторяв в листі до Бутурлина, при тім подаючи йому короткі відомости про молдавське і мунтянське посольство, а головно приготовляв сим листом проїзд до ставки свого брата Данила, що вибирався по великі й богаті милости для фамілії ⁵).

Після всіх попередніх прохань про визначеннє козакам платні, таких пильних-мотивованих бажаннями війська, можливістю серед нього невдоволення коли платні не буде і т. д., такий фінал мусів здатися дивним не тільки для московських правителів, але й у сучасного дослідника викликав здивованнє-як його одно з другим погодити? Чи дійсно серед старшини були люди, які вважали потрібним вернутися до виплати козакам щорічного жолду-чи вважали вони потрібним зробити се принаймні тепер, щоб сповнити обіцянки, роздавані підчас коли треба було приводити до присяги цареві? Чи гасло плати війську було висунене козацькими політиками тільки на те аби нейтралізувати московські апетити: привести московський уряд до того щоб він зрікся претенсій на українські доходи, аби спекатися виплати платні козацькому війську?

Коли московський уряд відкликав свій наказ про списуваннє доходів, він зробив перший крок у сім напрямі. Йому лишалося тільки переложити на гетьмана обовязок платні, як се він був уже зробив, грамотою 12 (24) квітня. Але він “передав куті меду”, бажаючи потішити своєю ласкою козацьке військо, і захотів його обдарувати платнею з свого скарбу. Гетьман і його міністри, не маючи заміру заводити платню козакам, подивились на се, очевидно, як на небезпечний прецедент, і рішили сконфіскувати сей небезпечний царський дарунок. Балачки про спорядженнє реєстра були тільки балачками; роздати можна було без реєстру, згідно з фактичним станом, як казав Богданович, як зробив кінець кінцем Золотаренко. Але краще було ліквідувати справу платні разом з справою переписи доходів. І Москва вислухавши енергійну арґументацію гетьмана, не стала перечити. Цар дав резолюцію на рапорт Протасьева віддати золото гетьманові й вертатися ⁶). Золото гетьман очевидно прилучив до инших своїх фондів, але її не забуто, і кілька літ пізніш вона грізно відізвалася в аґітації против гетьмана й старшини.

Про ситуацію в додаток до переказаного устно через Положного, гетьман десять день пізніш вислав з Марком Левоновичом і Гр. Гуляницьким спеціяльну реляцію, з додатком польських бранців, приведених козацькими під'їздами. Вони мали служити цареві для безпосередньої інформації. Був се так би сказати реванш цареві за прислане золото.

“Пускали ми козаків з Браславського полку, щоб дістати від Ляхів язики та відомости певні, аби повідомити твоє царське величество, і ті козаки зловили з лядського війська жовніра Лукаша Збуйновского, що трьома кіньми служив з воєводою Сендомирським, Володиславом Мишковским. Зловлено того жовніра 8 миль від Камінця, а 2 милі від Гусятина, і він розповів нам, що король збирає військо під Зборовим, і ще не всі зібралися: тільки 9 хоругов а чекають инших ще. Ксьондзи польські обіцяють найняти війська з церковних грошей, а посполите рушеннє ухвалене на соймі має збиратися під Глиняни. Полковникові Маховскому велено іти з полком поза Дністром і звідти вдарити на Браславський полк. Був на соймі татарський посол і зложив присягу на мир (союз) з Ляхами-щоб їм помагать. Сподіваються помочи від Венгрів, Мунтян і Волохів, і волоський господар оповіщає Ляхів, що у нас робиться.

“Потім в другий бік післали ми по відомости Павла Яненка Хмельницького, полковника київського-під Мозир, і вони побили там Павшу полковника Радивилового з Німцями і з усім військом, що було при нім, і взяли тут 4 Ляхів.

“Потім обозний коронний Себастіян Маховский напав на Браславський полк з 5 тисячами війська-з райтарами і драґонами: зразу був наших потиснув, але потім Михайло Зеленський полковник браславський поправився і побив-гонив до самого Шаргорода, ледви що втік Маховский. Там в під'їзді спіймали Володислава Стеткевича, що з трьома кіньми служив за товариша під корогвою Маховского. Отсих Ляхів, усіх шість, посилаємо до в. цар. вел. Всіх вістей у сім листі нашім виписати не можемо, самі жовніри розсповідять”-Гетьман же під Фастовим далі чекав царського наказу ⁷).

Про сі під'їзди писав і Протасьев,-те що чув в таборі 31 н. с. липня: Київський полковник післав під'їзд під Корець і Дубно. Браславський полковник Зеленський пішов на Поляків на Дністер і в Мясківці обпали його Поляки і Волохи під командою Маховского. 6 тисяч кінноти і 2 тис. пішого війська, і обложили в тій Мясківці; він прислав до гетьмана просячи помочи, і гетьман післав до уманського полковника Семена Оргіяненка (?) і уманського Леська, щоб його ратовали ⁸). Гетьманська реляція знайомить нас з щасливими результатами обох експедицій.

Одночасно з тим гетьман укривав полудневу границю від татарського нападу (відрядженнє Чигринського полку), а Донське військо за його вказівками розвивало бльокаду татарських сил. З своєї реляції московському уряду, висланої в листопаді ⁹), донська старшина, згадавши про директиви, отримані з Москви і з Чигрина, оповідає, як вона від ріжних вістунів одержала тоді відомости, що хан з великим військом, з Кримською ордою, Ногайцями і Черкесами вибирається на Дін, а відти на московські городи, “на той час як на Руси жнива і сінокоси поспівають-в августі місяці”. Щоб перебити сей похід “і з Криму піднятись не дати”, Донці вирядили на море 30 “стругів” “Азовським морем під Крим, і стояли на Чорнім морі і з сеї сторони-на Азовскім морі два місяці”: чекали “підйому” хана з Криму. Сей вихід на море мусів статися при кінці липня-в початках серпня н. ст. донські посли, що виїхали до гетьмана в 20-х днях липня н. ст. оповідали, що й військо готовило при них в похід “великі струги”, і скоро після їх від'їзду мали йти на море ¹⁰). Тоді на Дону не було відомо, що хан помер і се перебило татарський “підйом”-тільки згодом прийшла про се вість: “Господь Бог, царським щастєм, не допустив кримського хана до того його злого замислу: скоро він помер”. Полонянники, забрані при тім і утікачі-невільники, що прибігли до козацьких стругів, росповідали, що кримський хан з усім військом “був на підйомі”, хотів іти на Русь, але помер; між мурзами наступила велика усобиця, і зараз сподіватися походу нема чого. Виходило б з сього, що морська бльокада Донців трівала протягом серпня і вересня н. ст. Вище було наведено оповіданнє Грека Юрия про те що оповідалося про неї в Царгороді: що козаки поруйнували богато городів турецьких і сіл, надходили під сам Царгород, взяли Варну і погромили людей сілістрійського паші, що прийшов був Варну ратувати ¹¹). Польські авізи переказують м. ин. такі відомости привезені гонцем від нового хана: “Козаки Донські і Запорізькі, не чекаючи катеґоричної деклярації попереднього хана, ще за життя його пустилися на Чорне море, наперед ударили на Крим, але що там їм не повелось, пішли „наскрізь" під Константинополь, і були вже тільки в 4 милях від нього, але на суходолі перейняли їх Турки велику хлосту задали-так що мало їx втікло живо, а 30 живцем до Константинополя відвезено і по тяжких муках страчено-бо й вони немилосердно побивали Турків: де їм Турчин до рук попав, тисячі мук над ним вимишляли” ¹²).

Семигородський аґент доносить Ракоцієві з Царгороду 23 липня, разом з вістями про смерть хана, відомости про турецькі зброєння до морського походу на козаків, за їx “часті грабування і пожежі” ¹³).

В турецькій хроніці Наіми теж оповідається про козацькі пустошення по обох берегах моря, північнім і полудневім, до Ереґлі і Балчика, і згадується, що Сіявуш баша сілістрійський наспів на козаків під Балчиком і відбив у них одну чайку ¹⁴).