СМЕРТЬ ХАНА, ПОСОЛЬСТВО ДО КРИМУ І ЦАРГОРОДУ. ПОСОЛЬСТВО ЧОҐОЛЯ ВІД МОЛДАВСЬКОГО ВОЄВОДИ, ПОСОЛЬСТВО МУНТЯНСЬКЕ.

Під Фастовом гетьманська кватира простояла досить довго, без малого два місяці. Але сам гетьман з Київа насамперед виїхав під Богуслав, на стару кватиру: вірчий лист Махаринського виданий в Актах з датою “з табору з-під Богуслава 20 липня” ¹) міг бути написаний не пізніш 10 липня-а ще ближче коло 8 липня. Тут мусіла бути одержана відомість про смерть хана Іслам ґерая, що несподівано вмер, в не старім іще віку (маючи 60 літ), від якогось боляка. Московські посли дають докладну дату сеї події-30 червня ст. ст. ²). Сей несподіваний факт перебивав пляни воєнної акції Орди против Москви і козаків і відкривав нові перспективи гетьманові: він прикладав нові старання до того, щоб користаючи з сього безкоролівя скріпити свою партію і вернути кримську політику в річище старого союзу з козаччиною. Для сього було вислано до Криму посольство, очевидно не з порожніми руками. Так само до Царгороду-се посольство крім усього иншого мало дорученнє попробувати піднести шанси старого Лупула на господарство-в інтересах Хмельницького та нових союзників: Радивила і Шведів ³).

В сей критичний момент наспів посол воєводи Стефана. Коли гетьман відправив молдавського посла ⁴) затриманого після великоднього польського наступу, в котрім узяло участь Стефанове помічне військо, воєвода вважав потрібним ще раз оправдатись перед гетьманом з сього інциденту, запевнити своє бажаннє жити в згоді з козаками і разом з ними признати протекторат московського царя. На польську адресу воєвода по давньому запевняв, що з його боку се був тільки підступ-щоб вивідати наміри гетьмана ⁵); але посол мав запевнити гетьмана в щирости воєводи і заохотити його до зложення чогось в роді союзу. З ним був післаний звісний уже нам боярин Мирон Чоґоль, він приїхав коло 20 н. с. липня, до обозу під Фастовом ⁶), і видамо зумів зробити досить приємне вражіннє, так що гетьман таки по всім попереднім рішив відновити дипльоматичні відносини з воєводою Стефаном-не вважаючи на те, що носився з плянами реставрації Лупула (а може-хто вгадає-власне з огляду на се, бажаючи сею дорогою шукати здійснення свого пляну).

Відправляючи Чоґоля гетьман післав з ним поважну особу: Демка Лисовця і з ним канцеляриста Іскрицького; Лісовець видко призначався на ролю резідента (а властиво-наглядача і кореспондента) при воєводі, а Іскрицький мав з листом повернутись: маємо з дня 18 серпня (ст. ст.?) лист Стефана висланий з Іскрицьким Виговському, він дякує за приязнь засвідчену Чоґолем, і виправдується з тих ріжних обвинувачень, які Чоґолеві довелося почути на воєводу в гетьманській кватирі ⁶).

Місію Лисовця воєвода формулував так: приєднати господаря в інтересах реліґії-“інтерес реліґії мусить горувати над усіми кон'юнктурами, і як ми одної реліґії, одної православної віри, то годиться нам її спільними силами боронити і за неї кров нашу розливати”. “При тім обіцяв нам, що коли б Татари хотіли напасти на краї наші, (козаки) не тільки їм не поможуть, а навпаки-против них підіймуть зброю” ⁸).

Про військо козацьке сей Чоґоль привіз такі відомости: з гетьманом 40 тис. козаків і 20 тис. московського війська-на половину Москалі з Німцями, самих офіцерів, стройних і збройних до 400 бачив він при наметі Хмельницького. Хмельницький наміряється з сим військом іти на Паволоч; можливо, що хоче несподівано напасти на польське військо, що збирається під Зборовом ⁹).

Виговський поясняв Протасьеву, за який тиждень по виїзді Чоґоля, що зараз же по його виїзді викрилася фальш воєводи: приведений з-під Камінця Поляк-бранець виявив, що воєвода далі тримається з Поляками против козаків і Москви, і молдавський посол приїздив більше на вивіди, щоб довідатися чи єсть з гетьманом московське військо, і скільки його. Через те гетьман післав, мовляв, за ним наздогін, щоб його затримали в Умани ¹⁰). Але в дійсности очевидно сього не було, і 1 серпня Чоґоль з Литовцем приїхали до Яс ¹¹).

За який небудь тиждень після молдавського, прибуло під Фастів посольство мунтянського господаря, “Данило Ломський з товаришами”. З звідомлення Протасьева, котрому Виговський дав змогу з ними побачитися, довідуємося, що вони привезли “любительного листа гетьманові, а другого-воєводиному племінникові, Михайлові Петрашковичу, що живе у гетьмана в Чигрині. Вони остерігали гетьмана, щоб вистерігався Венгрів і Волохів, що приходять в Запорозьке військо “купецькими непризнатними людьми” та все розвідують. Про попереднього мунтянського воєводу оповідали, що він був “упертий і сердитий, і не шукав царської милости”, а теперішній хотів би бути під царською опікою, і на те й прислав своїх послів, щоб за прикладом козаків “бути під царською високою рукою”. Присутний при тім Виговський, свідчачи свою прихильність цареві, з свого боку описував те щастє, яке знайшли козаки під царською рукою. Цар пожалував їx і зволив прийняти як орел своїх дітей під крила, не задля збільшення простору свого царства, ані для поповнення скарбів своїх, а задля благочестивої віри; і не то що не жадає від них якоїсь дани або великої помочи (військової), а навпаки присилав їм своє жалуваннє: гроші, сукно, одежу; заступає їx від Ляхів, прислав до них своє військо, воєводів з многими людьми, кінними і пішими, і сам пішов на польського короля. Тепер вони, козаки, за царською ласкою й обороною живуть без страху і клопоту.

Вислухавши таке мунтянський посол говорив, що коли воєвода від нього се почує, то певно зараз і собі захоче послати до царя послів з підданством-тільки що Волохи їx не перепустять, як польські союзники. Але Виговський їx заспокоював, що вони зможуть проїхати, удавши з себе купців: волоський воєвода не посміє їх затримати, коли вони заявлять, що їдуть до нього ¹²).