Примітки. 2) Він загально, без показання сторін, цитує тут Ґрондского, Шерера і Квятковского.

¹) Кубаля II с. 342, Гаммер III с. 409, Наіма II с. 386. Сей текст Наіми ближче аналізував пок. Смирнов в своїй історії Криму с. 549.

²) Він загально, без показання сторін, цитує тут Ґрондского, Шерера і Квятковского.

³) Geschichte der Moldau c. 270.

⁴) Кубаля II с. 343.

⁵) Transsylwania І с. 247. З посольства 14 лютого маємо тільки листа до Виговського. Ракоцій повідомляє його, що для підтримки приязни посилає до гетьмана, в відповідь на його посольство, Georgium Racz de Teovis aulae nostrae familiarem et Stephanum Lucs de Kolosvar cancellariae notarium i просить представити їх гетьманові і всьому війську-Monum. Hung. XXIII 119.

⁶) Monumenta Hungariae XXIII с. 678-9.

⁷) Сіляді датує його виступ 23 березнем (Transsylv. с. 248-9), так що лист до гетьмана й инші писались антидатою (писані заднім числом).

⁸) Monumenta Hungariae XXIV с. 450.

⁹) Жерела XII ч. 233.

¹⁰) Йорґа Acte c. 219.

¹¹) В теках Нарушевича (147 с. 119) є коротка реляція сього Шеліґовского гетьманові, що він не мігши з Яс приїхати до Дунаю, мусів разом з Лупулом виїхати до Хотина, і відти до Камінця: відсилав звідси цитований лист Лупула до гетьмана, а сам буде старатися переїхати через Волощину вже під опікою нового господаря.

¹²) Hurmuzakl Dokumente IX. І с. 19-20.

¹³) Теки Нарушевича 147 с. 113.

¹⁴) Жерела XII ч. 232.

¹⁵) Тамже ч. 235.

¹⁶) Про се оповідає недрукований лист в тихже теках Нарушевича с. 115, від камінецького урядника Конажевского до “воєводи подільського”, себто гетьмана С. Потоцкого з Камінця 19 квітня. Я наведу се місце: “Волоський господар не тільки з столиці своєї вступився під наступом одного (мб.: нового) господаря, але і з Хотина-не можучи там відсидітись, вчорашнього дня переправився до нас. Не без великої шкоди-бо всі стада і вози боярські пограбовано під ґвалтовним наступом військ семигородських і мультанських. Через ніч простояв табором під Камінцем, а сьогодня ми його, за великою інстанцією, прийняли до міста з тими, без котрих послуги він не може обійтися. Людям же його-котрих єсть кілька сот, веліли ми стояти табором під містом до дальшої деклярації вашої мил. Але які заходи у нас з приводу господаря роблять старші військ семигородських і мультанських,-посилаю копії тих листів в. м.: побачиш які там обіцянки непорушного союзу з ними; зволь зважити і нас поінформувати, як нам дальше поступати, коли б вони далі хотіли вести з нами зносини”.

Инакшими словами: видати їм Лупула, чи ні? В сій справі ні гетьман, ні двір не встигли дати директиви-бо самі не прийшли до певного рішення, коли тим часом Тиміш покликав уже тестя назад до Яс.

¹⁷) Жерела XII ч. 238, Йорґа Acte c. 217.

¹⁸) Вони заховалися в збірці Піноччі, ркп. 310 (непаґін.) і в перекладах в пруськім держ. архиві (витяги у Йорґи, Acte с. 216-7). Лист старого гетьмана в нім. перекладі був опублікований в Theatrum Europaeum c. 413-4.

¹⁹) Лист гетьмана, писаний 18 н. с. квітня, 25-го був пересланий від Кеменя до Камінця; стільки ж можна покласти на дорогу листу від Лупула до Хмельницьких. Костин каже, що перший посол Лупула до Хмельницького, що міг поїхати ще перед 10 квітня, вернувся а дороги-вище с. 513.

²⁰) Як побачимо зараз далі, гетьман в розмові з Фоминим сказав, що Тиміш дістав вісти від Лупула великої суботи. В дійсности на велику суботу він мабуть уже рушив в похід, але в кождім разі. в вел. пятницю вже знав про катастрофу.

²¹) A iezeliby tesz Pan Bog... tego placu iszcze do woyny iaki czas przedłuzy вираз неясний-чи се гетьман говорить про молдавський театр війни, чи свій власний. В нiм. перекладі ся фраза упущена-мабуть через її незрозумілість.

²²) В ориґ. помилково: Гегорица, Георица.

²³) “в его, гетмано†землЂ”-цікавий вираз!

²⁴) Акты ЮЗР III с. 502-3, я перевожу се оповіданє з третьої особи на першу. Небезінтересне оповіданнє якогось Могилівця, що був за торговими справами в Сороці в момент Тимошевого наступу: “В Волоській землі Волохи вибрали нового господаря, а попереднього, Василя, з господарства прогнали, тому що він з Хмельницьким посвоячився (“в сватовст—). Хотіли відвести до турецького царя, але він утік до Польщі. Тоді гетьмана Хмельницького син Тиміш обстав за свого тестя, з козаками й Ногайськими Татарами. Здобув город Сороку і людей всіх витято. Тиміш став обозом в Сороці і хоче наоколо Сороки робити окопи”. Вістуна разом з иншими Могилівцями при тім пограбовано, і він, очевидно, від сеї біди з Сороки втік, і про дальше міг сказати тільки, що Тиміш з Сороки хоче йти на Яси. Акты Моск. гос. II с. 320.

Козаки, що прийшли на Тор варити сіль, оповідали в травні валуйським станичникам: Сього року після великоднього тижня ходив Тимофій, син Богдана Хмельницького з своїм військом, з Запорозькими козаками за ріку Дунай (!) против угорського короля, за тестя свого, волоського князя. Ходили з Тимофієм два полковники з козаками, та два кримські царевичі з кримськими й ногайськими людьми, і за городом Молдавою (!) вони побили богато угорських людей. А був у них бій з угорським королем тому, що угорський король хотів людей волоського князя привести в свою віру і йти в поміч польському королеві й Ляхам (против козаків, очевидно).-Там же с. 322. Ріжні недокладности сього оповідання треба покласти мабуть на рахунок не стільки козаків-солянників, скільки валуйських станичників, що були післані до них на розвіди і потім переповідали сю історію перед воєводою в Яблонові; оден з них був звісний уже нам отаман Сидір Забабурин.