ПОЧАТОК КАМПАНІЇ, КОРОЛЬ ДАЄ НАКАЗ ГЕТЬМАНАМ, МАРШ КАЛІНОВСКОГО ПІД БАР В ЛЮТІМ 1651 Р.

Повертаюся до наведеної звістки нунція про наказ від короля гетьманам в середині січня. Не маємо підстави ні відкидати її ні підозрівати: вона йде з занадто доброго джерела, переказана досить виразно і конкретно, і супроти неясностей і баламуцтва инших джерел доста авторитетно і ясно пояснює, звідки і як почала ся кампанія: з чого то прийшло до голови польному гетьманові Каліновскому повести наступ на козаків, не чекаючи скомплєктування війська. Коли комісія ще сиділа у Варшаві, і навіть редакція інструкцій не була доведена до кінця (як писав 13 січня канцлєр воєводі Кисілю), давати таке роспорядженнє гетьманам, котрі не були комісарами і мали одинокий спосіб кінчати з козаками — збройним наступом, посилати такий королівський наказ, як його переказує Торрес, значило одно — наступити так щоб справа була скінчена не далі початків березня. Мотив ясний: весна, на переконаннє польських кругів, мала принести наступ з'єднаних козацьких, татарських, турецьких і незнати ще яких сил, коли тому не запобігти. З другої сторони щоб дістати можливість трактувати про субсідії Польщі на війну з Турками, треба було приборкати козаків. Але цінно те, що коли Коховский висловлюється в формі обережного сумніву — чи Каліновский на козаків наступив не з наказу короля ¹), а инші старі історики представляють справу так, що Каліновський був спровокований козацьким військом — його переходом за лінію і нападом на Бар, і тільки відповів походом на поход ²), — ми тепер можемо з усякою певністю сказати, що гетьмани польські — Потоцкий і Каліновский були приневолені розпочати наступ на козаків передчасно — перед скомплєктованнєм війська, наказом короля, що прагнув як найскоршого погрому козаків, для того щоб обернути їх против Турків і на тій підставі одержати постійні кредити Венеці.

Процитую небезінтересні з сього погляду вказівки у згаданім уже листі кухмістра коронного з 27 лютого: “Писав королеві й. м. сам воєвода браславський (Ст. Лянцкороньский, оден з головніших учасників кампанії), що козаки Шаргород зайняли й уфортифікували. Король й. м. дуже дивується такій необережности п. польного гетьмана, що він не захопив його і не забезпечив. Мусять там конче дати по лобі, так розуміє король й. м., а сам хоче рушити за три тижні. Але сей замисл відмінить рада панів сенаторів — бо на погибіль би рушив посполите рушеннє. І то не до Львова, а до Володимира і до Олики має йти; одначе на се не треба покладатись, бо його голові з змінами не трудно”. Як бачимо ніяк не Каліновский був ініціятором наступу, се король підганяв його і сам рвався в похід.

Все се стверджують і реляції обох гетьманів — Каліновского і Потоцкого, вислані зараз в початках кампанії. Ні оден ні другий не вважають потрібним чим небудь мотивувати свій наступ, як то роблять пізніші оповідання: нема тут мови про якусь провокацію з козацького наступу, перехід за лінію, наступ на Бар, бунтованнє козаків і т. д. Оден і другий пишуть так, як писали б до людей, які твердо знають, що гетьмани не були ініціяторами сього наступу, а дістали наказ і його виконують. Потоцкий, повідомляючи про перші успіхи кампанії, пускається в міркування, де йому тепер умістити базу дальших операцій: “вибравши осідок війни, спокійно виглядати місця для дальших безсмертних тріумфів кор. маєстату”. “Ближче від Винниці я його (такого місця) не бачу — там, при тім місці прийдеться мині стати за військом і чекати того русько-скитського звіря — він не дальше від нашого війська як 12 миль. А чей найвищий пан то дасть, що і він з прибраними собі до помочи монстрами за високим щастєм й. кор. мил. упаде, а імя божого помазанця зістанеться славне будучим вікам і страшне гордому потомству”. Але висловлюючи таку свою готовість він нагадує, що з своїми силами він того всього не потрапить доказати, і йому треба прислати свіжі військові контінґенти.

Так само і Каліновский, розповівши як він погромив Нечая, говорить як про річ самозрозумілу, що по сім погромі він збиравсь і збирається до дальшого походу на Україну, але нагадує, що в поміч Нечаєвому полкові сунуть нові козацькі сили, і за ним сам Хмельницький, тому коронне військо повинне дістати підмогу і в людях і в артілєрії. Се знов, очевидно, треба розуміти так: наказ виконую, але ви ж нас не видайте, не зіставте без обіцяної підмоги ³).