Примітки. 1) В згаданім листі до короля, писанім в день відкриття сойму, в дорозі з Київа, з Білгородки, 5 грудня (про нього вище с

¹) В згаданім листі до короля, писанім в день відкриття сойму, в дорозі з Київа, з Білгородки, 5 грудня (про нього вище с. 158, і ще нижче с. 161), Кисіль радить королеві, як має написати гетьманові, що то він, король затримав Кисіля в його дорозі на сойм: a ze tesz у to relatum est w k. m. р. m. m ze iechaniem moim z Kiiowa obywatele wszyscy ruszyli się, co czyni wątpliwosc pokoiu, tedy isz w. k. m. y mnie z drogi warszawskiey, gdziekolwiek poczta potka, zliecic-ies raczył powrocic do Kiiowa y uniwersały wysłac, aby obywatele wszyscy nie ruszali się z domow swoich — Oc. 225 л. 343 об. А в пізнішім листі, з 12 грудня, він повідомляє, що не маючи часу прибути на сойм посилає на руки підканцлєра свій меморіял — нічим не натякаючи, ніби то король йому велів зістатися на місці й не їхати на сойм.

²) Жерела XVI с. 97-8.

³) Збірка Краків. акад. N 367 л. 35.

⁴) "Виїзжаю в Київа і виїзжаю з жалем, що так легко приходиться кидати — відзискане з таким трудом і риском. Вся шляхта кидає гнізда свої приведена мною — зі мною виходить Плєбс — за Дніпром уже схильний до підданства, а до Дніпра приведений до повного послуху, став знову непокірним (Plebs za Dnieprzem do poddanstwa disposita, a pod Dnieprz doskonale possessa — iak znowu recrudescit). Стражниця Річипосполитої, задля котрої я тут цілий рік зіставався, незважаючи на всякі інціденти, і підтримував спокій, і ваша кор. мил. мав єси звідси всякі відомости й остороги, — тепер покидається. Всі ми знову як душа з тілом розстаємося з нашими маєтками. Вся Україна, повна жалю, покинена своїми власними обивателями, переходить до того пана і присних його, що в їx руках була раніш. Стільки недогоди і страти приносить мій виїзд з Київа! — хоч одні мене представляли непотрібним і бездіяльним резідентом, инші — безкористним для Річипосполитої, треті — що я тут в своїх інтересах, а не для Річипосполитої коштами і здоровєм своїм рискую.

“Кінець вінчає діло! Як перед тим я писав до в. кор. мил., що то дуже важно було для Річипосполитої, щоб я затримував се місце, і при мині шляхта затримувала своє володіннє принаймні по беріг Дніпра, — а Річпосп. і ваша кор. мил. з станами коронними аби щасливо соймували, і на тім соймі нас забезпечили і цілу Річпосп. заспокоїли, — так тепер вислід річей показує, що Річпосп. чи не пожалує такого рішення. Бо замісць забезпечення на всіх впала така небезпека, що перше вороги, ніж громадяне довідалися про зміну в намірах що до згоди. Гетьман запорозький се мині виткнув в своїх листах.

⁵) Plebs у teraz wielkimi tłumami ruit za linią zewsząd, a chorągwie po pasiekach blukaiąc się, iako od kilku wiadomosc miałem, nie maią czym zywic koni. В якім напрямі за лінію? очевидно на козацьку територію.

⁶) Осол. 225 л. 341 об.

⁷) Памятники II с. 583: Кисіль пише королеві, що посилає на руки канцлєра оден “концепт” з звідомленнєм про свою цілорічну службу Річипосполитій і з своїми гадками про нинішнє становище, а другий — “концепт способів як пункт супліки”. В тім меморіялі, що містять Теки Нарушевича № 141 с. 1095 (з помітою “з королівського архиву”) обговорюються обидві теми: мабуть Кисіль передумавши виложив їх разом і післав свою записку в дійсности не 12 грудня, а дещо пізніше.

⁸) Наведу його арґументацію в сій дражливій справі:

“Треба вважати, що одно — ревнувати реліґії, а инше — кождому його право віддавати. Руські права і привілєґії належать Руси такій, як вона приступила до Річипосполитої, з своїми катедрами — такій якою вона під той час була (не-уніятська), а не такій, якою вона під той час не була; і (належать) всьому народові, а не якимсь одиницям.

“Коли можна було відступити три части владицтв (підчас безкоролівя), так можна поступити і з четвертою частиною, і тут не може бути скрупулу.

“Нарешті, бували такі часи в самій церковній республіці, що законні епископи за для заховання спокою уступалися з катедр своїх перед псевдо-епископами, а потім щасливо поверталося (до попереднього). Поготів в республіці політичній, коли стоїть питаннє про їх захованнє, краще пожертвувати частиною, ніж цілістю. Особливо ж в республіці свобідній, коли треба признати право тим, що їм воно належить, і затримати їх в послушенстві республіці — аніж тратити цілі провінції, а за тим — і саму республіку, так як то поучують нас жалісні сусідні приклади (мб. Німеччини Тридцятилітньої війни). Се аксіома і доґма теольоґічна: що від Бога, таки буде рости, а що не від Бога — пропаде. Завсіди божі пляни перемагають замисли людські. Сказав би виразніш — коли б не про сю саме реліґію, і не було б несправедливих підозрінь (на автора). Бо все що я як горожанин своєї вітчини і заприсяжений сенатор в добрій вірі в справах республіки говорю й пишу, все — здається упередженим людям — заносить рутенізмом (Ruthenismum), тому я стримую своє перо. Але мушу все таки згадати, яка то Русь приступила до Річипосполитої і які їй належать права. Прочитайте булю про унію у Баронія, а ще статут про литовських неофітів — про відступленнє від руської схизми, вистане сих двох свідоцтв”...

“Коли ми всі одностайно хочемо збільшити християнську любов, то всім відомо, що я її шукав і всею душею дбав про неї, і останнею краплею моєї крови готов се посвідчити. Що до признання прав - кожний обовязаний тою ж присягою (сенаторською) на правдиве голосованнє, погодиться зо мною, бо против прав і привілєґій голосувати не може. Мусимо просити Бога, щоб ми були одно — і з нас самих видобути любов. Але трудно її осягнути розливаючи кров! Скорше виростить їх рука божа, коли заспокоїться дух наш. Тоді й те чого ми подолати не можемо, вона все легко подолає і довершить”. - Теки Нарушевича 144 с. 1104-5 (покорочую деякі зайві місця, не всюди досить ясні в сій копії).

⁹) Рудавский с. 69.

¹⁰) Жерела XVI с. 101.

¹¹) Коховский с. 211.

¹²) Тамже — Коховский 211.

¹³) Жерела XVI с. 101.

¹⁴) Volum. legum c. 152.

¹⁵) Vol. legum IV c. 155, Коховский c. 212.

¹⁶) Архив Ю. З. Р. III. IV с. 541.

¹⁷) Міхалов. с. 604.

¹⁸) Посольське звідомленнє в Transsylvania І с. 129 дд.

¹⁹) Жерела XVI с. 102.

²⁰) Копії в ркп. 611 бібл. Чорторийських с. 741 і 753, також в московських “Польських справах” 1651 р. ст. № 1 б л. 262 (привезло мабуть посольство Вітовского). Дата одержання на двох копіях — одній московській, другій краківській 13 січня, на третій 3 січня, але очевидно вірна перша дата.

²¹) Лист в кодексі 31 збірки Русєцких, с. 121-2, дата: “в Микулинцах ян(варя)”, дня не видко: картка зігніла і місцями обпала.

²²) Бракує тут кілька слів.

²³) Конєцпольский.

²⁴) Він каже, що се стало ся “в сих днях”. Попередня депеша датована14 січня; може бути що він не знав тоді про нараду, тому що вона відбулася саме того дня, або й попереднього вечора, 13 січня, коли привезено кримські вісти.

²⁵) Дневник Освєнціма під днем 24 січня.

²⁶) Звістки Торреса про такі міркування під днями 24 грудня і 21 січня — Жерела XVI с. 104.

В середині січня немалого, видко, пополоху на королівськім дворі наробила фальшива, очевидно, вістка, що з-за кордону, з Німеччини, чи що, йде до Хмельницького наємне військо. В ґродських актах лишились королівські універсали до пограничних повітів, котрими він оповіщає їх, 17 січня, про донесені йому відомости, “начебто певний полк чужоземного люду йде до границь коронних і хоче перейти через державу нашу, щоб сполучитися з нашим неприятелем против Річипосполитої" -аби їx не перепускали.- Краківська ґродська книга 79 с. 156. І ще місяць пізніше оден з двірських пише до львівського підстарости, остерігаючи його з королівського наказу, що “Німці охотники” (Niemcy wolontariuszowie) йдуть до Хмельницького — розіслано універсали, аби їх всюди громити, думаю, що й у Львові їх задержать, — та на ґвалт їх бити, коли б були”, — збірка Русєцких кн. 31, “копія листу з Варшави від й. м. п. кухмістра коронного з 27 лютого”.

²⁷) Тамже, с. 104 (депеша з 21 січня).