Тип Інфузорії, або Війчасті.

Тип інфузорії нараховує понад 7000 видів, що серед всіх одноклітинних відзначаються найвищою організацією. Характерною ознакою тварин є наявність таких органел руху, як війки, яких часто буває досить велика кількість. Друга важлива особливість інфузорій - наявність в їх організмі двох і більше ядер, що виконують річні функції.

Клас Війчасті інфузорії.

Спосіб життя та живлення війчастих інфузорій досить різноманітні. Одні з них активно плавають у воді, другі є бентосними тваринами, значна кількість видів перейшла до паразитизму або вступила в симбіотичні стосунки з іншими тваринами.

Розглянемо їх будову на прикладі інфузорії-туфельки, або парамеції. Таку назву цей вид отримав через характерну фор­му клітини, що нагадує слід ноги людини. Довжина тварини сягає 0,18-0,31 мм. Тіло інфузорій вкрите тоненькою пелікулою, що надає їм ста­лої форми. В ектоплазмі під пелікулою розташовані базальні тільця, від яких відходять війки. Завдяки їхній узгодженій роботі інфузорія досить швидко пересувається, обертаючись навколо своєї повздовжньої вісі. Між війками, трохи глибше розміщуються трихоцисти: пухирці, заповнені отрутою. При подразненні війки з трихоцисти викидається тоненька цівочка рідини. У воді ця рідина згущується в тонкі пружні нитки, які вражають хижаків або ж паралізують здобич. Замість використаних, в цитоплазмі постійно утворюються нові трихоцисти.

У окремих видів інфузорій в ектоплазмі знаходяться також гнучкі волоконця - скелетні нитки та скоротливі волоконця - міонеми, завдяки яким інфузорії можуть швидко змінювати форму свого тіла.

Інфузорії мають порівняно складні органоїди травлення: клітинний рот (цитостом), що розміщується на дні перистому - ротової заглибини, оточеної війками; клітинну глотку, у кінці якої при надходженні їжі утворюється травна вакуоля. Досягнувши певного розміру, вакуоля відривається від глотки і захоплюється коловим рухом цитоплазми. Пересуваючись у цитоплазмі близько однієї години, травна вакуоля перетравлює їжу і розносить поживні речовини по тілу інфузорії. В ендоплазмі частина їжі нагромаджується у вигляді запасних речовин, зокрема глікогену. Неперетравлені рештки виходять назовні крізь особливий отвір у цитоплазмі порошицю.

На межі між екто- і ендоплазмою розташовані дві пульсуючі вакуолі складної будови. Вони складаються зцентрального пухирця та привідних канальців, що оточують центральний пухирець у вигляді зірки. Спочатку рідина накопичується у привідних канальцях, при скорочені яких потрапляє у центральний резервуар. Від останнього відходить тонкий виносний канал, який порою відкривається в навколишнє середовище.

У інфузорії є два ядра: макронуклеус, або вегетативне ядро і мікронуклеус, або генеративне ядро. Вегетативне ядро поліплоїдне, а генеративне - диплоїдне і зберігає спадкову інформацію. Дихає всією поверхнею тіла. При несприятливих умовах утворює цисту, яка зберігає життєздатність до 7 років.

Нестатеве розмноження відбувається шляхом поперечного поділу їх тіла на дві дочірні клітини. Статеве розмноження інфузорій носить назву кон'югації. На початку кон'югації дві інфузорії з'єднуються черевними частинами тіла. В місцях з'єднання пелікула зникає і між кон'югатами утворюються цитоплазматичні містки. Макронуклеуси обох інфузорій розчиняються, мікронуклеуси діляться редукційно, утворюючи чотири гаплоїдних ядра. Три з них розчиняються, а четверте ділиться мітотично ще раз. В результаті утворюються два однакових гаплоїдних ядра. Одне з них нерухоме, його називають стаціонарним (жіночим), друге може рухатись і його називають мігруючим (чоловічим). Кон'югати обмінюються між собою мігруючими ядрами і вони зливаються з стаціонарними, формуючи нове диплоїдне ядро. Після цього інфузорії розходяться.

Таким чином, внаслідок кон'югації не відбувається збільшення кількості особин, а відбувається обмін спадковою інформацією між двома організмами, що веде до збагачення спадкової мінливості, а це в свою чергу сприяє підвищенню пристосувальних властивостей організму до умов навколишнього середовища.

На сьогоднішній день систематика інфузорій не має завершального характеру. Існує декілька запропонованих різними авторами систем, в яких є багато розбіжностей.

У прісних водоймах нашої країни поширена інфузорія стилоніхія, яка має великі видозмінені війки лише на черевному боці і за їх допомогою повзає по субстрату. Сувійки, трубачі, кархезії ведуть прикріплений до субстрату спосіб життя.

Трубачі мають одну характерну особливість: при найменшому подразненні їх тіло миттєво скорочується, набуваючи вигляду кульки, а потім повільно відновлює свою форму. Ця здатність обумовлена наявністю в тілі особливих скоротливих волоконець. Серед трубачів є види з різноманітним забарвленням. В одних випадках це пояснюється наявністю в тілі пігментів, в інших - симбіозом з водоростями.

На дні прісних водойм, іноді на водяних рослинах, зустрічається досить велика за розмірами (0,3 мм) інфузорія стилоніхія. На відміну від трубачів у стилоніхії немає суцільного війчастого покриву. На спинній стороні стилоніхії розміщена невелика кількість нерухомих війок. Допускають, що ці війки виконують чутливу функцію. Війки, яким властиві функції руху та захоплення їжі, зібрані у стилохінії на черевній стороні і за допомогою їх інфузорія швидко бігає по субстрату.

Цікавий зовнішній вигляд сувійок (Мал. 15). Вони подібні до квіток конвалії, що сидять на тоненькому стебельці. Стебельце може швидко скорочуватися, закручуватись в спіраль. При цьому скорочується також і все тіло сувійок. Врозселенні та розмноженні цих сидячих форм є ряд особливостей. Ці процеси здійснюються через утворення особливих плаваючих особин –б р о д я ж о к.

У кишковому тракті копитних тварин існують симбіотичні інфузорії, які допомагають розчіплювати клітковину.

В організмі людини паразитує один вид інфузорій, викликає балантидну дизентерію (балантидіоз).