Тип Саркомастігофори

Тип Саркомастігофори об'єднує тварин, органелами руху яких можуть бути або тимчасові вирости цитоплазми - псевдоніжки або джгутики.

Тип поділяється на два підтипи:

1. Саркодові

2. Джгутикові (Бичоносці)

До підтипу Саркодові належать три класи:

1. Корененіжки

2. Променяки

3. Сонцевики

Розглянемо клас Корененіжки.

В типових випадках тіло корененіжок голе і не має щільної оболонки. Воно вкрите тонкою мембраною плазмалемою. Для цитоплазми характерна наявність двох шарів: зовнішнього, більш щільного, однорідного - ектоплазми та внутрішнього, рідкого, зернистого - ендоплазми. Корененіжки - одноядерні організми, але деякі з них (форамініфери) мають велику кількість ядер.

Клас корененіжок об'єднує такі ряди:

1. Амеби.

2. Черепашкові амеби.

3. Форамініфери.

Ряд Амеби. Типовим представником корененіжок є амеба протей. Розмір тіла цієї амеби 0,5 мм, що дозволяє бачити її неозброєним оком. Поширена вона у ставках, канавах та інших водоймах зі стоячою водою та мулистим дном. Вона не має сталої форми тіла. Цитоплазма амеб диференційована на два шари: світлий, в'язкий, однорідний зовнішній шар (ектодерма) та внутрішній, зернис­тий, більш рідкий, містить органели та ядро (ендоплазма). Між екто- та ендоплазмою не має чіткого розмежування. На ту ділянку тіла, де утворюється псевдоподія, спрямовується потік рідкої ендоплазми. Пере-ферійні частки її желатинуються і переходять в ектоплазму. На протилежному кінці тіла спостерігається зворотній процес - розріджен­ня ектоплазми і часткове перетворення її в ендоплазму. Утворення псевдоподій сприяє своєрідному руху амеб, що носить назву амебоїдного.

За допомогою псевдоподій амеба захоплює їжу, утворюючи травні вакуолі. Коли вона наштовхується на поживні частинки (одноклітинні водорості, бактерії) її псевдоподії нібито обтікають об'єкт живлення з усіх боків. Таким чином утворюються травна вакуоля, в якій їжа перетравлюється за допомогою травних соків, що виділяються з цитоплазми. Для амеб характерна наявність ферментів, які здатні розщеплювати білки, вуглеводи, ліпіди Перетравлена їжа надходить через оболонку вакуолі в цитоплазму, а вакуоля з неперетравленими рештками переміщується до поверхні тіла і викидається назовні.

Крім травної вакуолі, в організмі амеб знаходиться скоротлива, або пульсуюча вакуоля. Вона мас вигляд наповненої водянистою рідиною міхурця, який поступово збільшується в розмірах, а досягнувши певного об'єму лопається, викидаючи свій вміст назовні, скоротлива вакуоля виконує осморегуляторну функцію та функцію виділення. Певну роль відіграє скоротлива вакуоля і в процесі дихання, тому, що вода, яка надходить в цитоплазму в результаті осмосу містить розчинний кисень.

В цитоплазмі амеб містяться запасні поживні речовини у вигляді включень. Амеба має одне велике ядро.

Розмножується амеба нестатевим способом. Розпочинається цей процес з мітотичного поділу ядра, після завершення якого новоутворені ядра розходяться до протилежних полюсів клітини, клітина перешнуровується на дві половинки, з яких формуються дочірні клітини. Скоротлива вакуоля залишається в одній із двох виниклих клітин, а в іншій клітині утворюється нова вакуоля.

З настанням несприятливих умов (пересихання водойм, відсутність їжі) амеби інцистуються. Для амеби характерний негативний хемотаксис.

Крім амеби протей існує дизентерійна амеба, яка знахо­диться у просвіті кишечника людини і живиться мікрофлорою (бакте­ріями, які є у кишечнику і сприяють його нормальній діяльності), не спричиняючи захворювань. Але часто може проникати у стінки кишеч­ника та руйнувати слизову оболонку і капіляри, тим самим призводячи до виразки в кишках і кривавого поносу. При цьому дизентерійна амеба живиться еритроцитами крові. Потрапляти до організму людини вона може з сирою водою, немитими овочами у вигляді цист, які виводяться з калом хворого. Значна кількість амеб з виразок знову потрапляють у порожнину кишки, де вони перестають живитися кров'ю і перетворю­ються в просвітку форму. Люди, що перехворіли дизентерією, можуть тривалий час зберігати просвітну форму дизентерії і бути джерелом розповсюдження хвороби.

Ряд Черепашкові амеби. До цього ряду належать тварини, що мешкають виключно в прісних водоймах. На відміну від представників попереднього ряду, тіло черепашкових амеб зовні покрите захисною черепашкою. Б черепашці є отвір (устя), через який висуваються назовні псевдоподії. Черепашка може мати плоску форму, бути грушоподібною, нагадувати шапочку, мішечок, трубочку (Мал. 4).

Блюдцеподібна черепашка арцели має органічну природу, до її складу входять хітин. Забарвлення черепашки арцели коричневе.

Грушовидна черепашка дифлюгії, на відміну від арцели, побудована з піщинок, якими інкрустована основа.

В водоймах торфовищ мешкають еугліфи. їх черепашки побудовані з безбарвних кремнієвих пластинок, які утворюються в цитоплазмі, а потім виносяться на поверхню. Псевдоподії довгі та загострені на кінцях, віялом розходяться навколо устя.

Значна кількість видів черепашкових амео зустрічаються в ґрунті, де вони спостерігаються у водних плівках, що оточують окремі грунтові часточки.

Ряд Форамініфери. Форамініфери - це корененіжки, що мають багатокамерну черепашку. В більшості випадків черепашка складається з органічної речовини, просякнутої вуглекислим вапном і частково кремнеземом. Більшість їх входять до складу бентосу.

У деяких планктонних форамініфер на черепашці утворюється велика кількість голок, що допомагає тварині утримуватися в товщі води в завислому стані.

Форамініфери розмножуються як нестатевим (шизогонія) так і статевим способом (копуляція). При цьому спостерігається чергування поколінь.

Значну роль відіграють форамініфери в утворенні відкладів крейди та вапняку.

Клас Променяки або Радіолярії.

На відміну від форамініфер променяки входять до складу планктону. Більшість з них має внутрішньоклітинний кремнеземний скелет складної будови. Він може мати вигляд радіально розташованих голок, які сполучаються в центрі клітини, дірчастих куль, вставлених одна в одну, корон із довгими відростками.

Характерною особливістю будови радіолярій є наявність в їх організмах особливої центральної капсули, що складається з органічної речовини і оточує центральну частину цитоплазми з розташованим в ній ядром.

Центральна капсула ділить цитоплазму на дві частини - внутрішню капсулярну і позакапсулярну, які з'єднуються між собою через пори, що є в стінках капсули. Внутрішньокапсулярна плазма має більш щільну, гомогенну консистенцію і, крім ядра, містить жирові краплини. Як і у форамініфери, у радіолярій тоненькі псевдоподії утворюють навколо клітини уловлювальну сітку, за допомогою якої захоплюється здобич. Скоротливих вакуолей у променяків немає. Більшість променяків мають мінеральний скелет, побудований з оксиду кремнію або сірчанокислого стронцію. Легкий та в той же час міцний скелет виконує подвійну функцію - захищає організм тварини та сприяє зависанню у воді внаслідок збільшення поверхні через утворення великої кількості голок. Часто скелет набуває правильних геометричних форм, витонченість і завершеність яких іноді вражає неповторною красою. З черепашок радіолярій утворюється порода трепел, яка використовується для полірування металевих виробів. З них також утворилися родовища таких мінералів як яшма, опали тощо.

Клас Сонцевики.

Клас нараховує лише декілька десятків видів, що належать як до прісноводної, так і до морської фауни найпростіших. Характерна ознака сонцевиків - кулькоподібне тіло, від якого в радіальних напрямках відходять тонесенькі псевдоподії, що починаються в ендоплазмі. Тварини мають одне або декілька ядер, в ендоплазмі є скоротливі вакуолі, мінеральний скелет не характерний для них. Лише окремі морські сонцевики мають решітковий сферичний скелет з кремнезему. Розмноження відбувається нестатевим способом.

Підтип Джгутикові, або Бичоносці.

Джгутикові - численна і різноманітна група одноклітинних поши­рена в прісних водоймах, у морях, зустрічаються паразитичні форми.

Характерна ознака цих тварин - переміщення за допомогою джгутиків, яких буває від одного до кількох десятків і навіть сотень. Клітина вкрита щільною пелікулою, тому джгутикові мають сталу форму тіла. Розмножуються повздовжнім поділом, зрідка трапляється статевий процес - копуляція.

Підтип Джгутикові поділяються на два класи: Рослинні джгутикові і Тваринні джгутикові.

Клас Рослинні джгутикові.

Клас Рослинні джгутикові містять 3 ряди: ряд Евгленові, ряд Панцирні джгутикові, ряд Фітомонадові.

Ряд Евгленові. Представником цього ряду є евглена зелена. Клітина евглени зеленої вкрита пелікулою, завдяки чому її форма змінюється тільки у певних межах. Розміри евглени зеленої дрібніші, ніж у амеби (0,05-0,06 мм). Пересувається евглена зелена за допомогою джгутика, який розташований на дні заглиблення на передньому кінці клітини. Поблизу базального ядра джгутика розташовується яскраво-червоне вічко (стігма). До складу вічка входять особливі барвники (пігменти). Вічко бере участь у реакції евглени на світло. Їй притаманний позитивний фототаксис.

У цитоплазмі евглени знаходяться хроматофори. Згадаємо, чим вони відрізняються від хлоропластів? На світлі, внаслідок фотосинтезу, в евглени зеленої утворюється полісахарид п а р а м і л, який відкладається у вигляді зерняток у цитоплазмі. У темряві евглена зелена втрачає пігмент хлорофіл і переходить до гетеротрофного типу живлення, поглинаючи розчинені у воді органічні поживні речовини через мембрану клітини д и ф у з н о. Живе евглена зелена в забруднених ставках, калюжах. її використовують для каналізаційних відстійників.

Розмножується евглена нестатевим способом. При цьому клітина поділяється вздовж своєї вісі, починаючи з джгутика. Дихає евглена всією поверхнею тіла, як і амеба. Видільна система представлена скоротливою вакуолею, що розміщується біля базального ядра джгутика.

При несприятливих умовах утворюється циста.

Таким чином, евглена зелена займає проміжне положення між рослинами та тваринами.

Ряд Фітомонадові. до цього ряду відноситься родина вольвоксових. Вольвоксові часто розглядаються як приклад перехідних форм між одноклітинними та багатоклітинними організмами Вони дійсно мають окремі ознаки багатоклітинних: всі клітини колонії з'єднані між собою цитоплазматичними нитками, спостерігається початкова їх диференціація та координація між окремими клітинами. Так, рух колонії вольвокса відбувається внаслідок синхронного коливання джгутиків тисяч клітин.

Колонії вольвоксу можуть сягати 2 мм у діаметрі і складатися із значної кількості (до 20 тис.) клітин. Основну масу колонії утворює драглиста речовина, яка виникає внаслідок ослизнення оболонок частини клітин. Окремі клітини колонії утворюють один шар. Більшість із них не здатна до подальшого розмноження (вегетативні клітини). Ці клітини мають два джгутики, один хроматофор, ядро та дві скорої нині вакуолі. За рахунок клітин іншого типу відбувається нестатеве розмноження. Розміри цих клітин більші. Вони проник никають у порожнину колонії і внаслідок поділу дають початок дочірнім колоніям, які після загибелі материнської колонії переходять до самостійного життя.

Вольвокс здатний і до статевого розмноження. Всередині окремих клітин формуються чоловічі і жіночі гамети, які попарно зливаються із заплідненої яйцеклітини утворюється нова колонія.

Клас Тваринні джгутикові.

Живуть тваринні джгутикові в морських та прісних водоймах. В них немає хроматофорів. Кількість джгутиків може бути річною (від 1 -2 до багатьох десятків). Розмноження здійснюється як нестатевим, так і статевим способами. Значна частина цих одноклітинних адаптувалася до паразитичного способу життя. Це зокрема, трипаносоми, трихомонади, лейшманії, лямблії.

Трипаносоми паразитують у крові, лімфі та спинномозковій рідині хребетних тварин. У людини вони можуть спричиняти так звану сонну хворобу, поширену серед населення екваторіальної Африки. Зараження людини відбувається через укус кровосисної мухи це-це, яка переносить збудника хвороби від хворої людини до здорової. Захворювання супроводжується сонливим станом. За відсутності лікування хвора людина помирає.

Трихомонади паразитують у статевих шляхах людини та великої рогатої худоби і викликають безпліддя.

Лейшманії паразитують у клітинах людини, уражаючи шкіру або внутрішні органи (печінку, селезінку). Переносять лейшманій москіти. Джгутик у них відсутній, що пояснюється внутрішньоклітинним паразитизмом. Руйнуючи ендотеліальні клітини капілярів, вони викликають утворення виразок на руках та обличчі. З часом виразки заживають, але на їх місці залишаються рубці.

Лямблії паразитують у протоках печінки, тонкому кишечнику. Лямблії були відкриті у 1859 році професором Харківського університету Д.Д.Лямблем. Паразит має досить цікаву будову. Двобічносиметричне грушовидної форми тіло звужується на задньому кінці. Стиснуті в спинно-черевному напрямку воно має на передньому кінці з нижньої сторони особливе заглиблення - своєрідний присосок, з допомогою якого лямблії утримуються на стінках кишечника або в печінкових ходах. У них є чотири пари джгутиків. Зустрі­чаються лямблії переважно у дітей. Вони можуть проникати з двадцятипалої кишки у жовчний міхур, спричиняючи захворювання печінки типу холециститу. Накопичуючись у печінкових ходах затримують жовч і вона всмоктується у кров, викликаючи захворювання лямбліозна жовтуха. В нижніх відділеннях кишечника лямблії інцистуються і цисти виходять у зовнішнє середовище. Від хворої людини цисти при користуванні спільними речами можуть потрапити до здорової.