Лекція 7. Годівля овець та коней

Вівці – жуйні тварини. У їх передшлунках, особливо в рубці, знаходяться численні і різноманітні мікроорганізми (бактерії, грибки, дріжджі, інфузорії та ін.), які піддають суттєвим змінам поживні речовини корму.

Вівці відрізняються від інших сільськогосподарських тварин великою різноманітністю продукції, але основною продукцією овець є вовна. Основною складовою вовни є білок – кератин, який містить 4–5 % сірки. Дефіцит сірки призводить до зниження вовнової продуктивності. Натуральні корми в основному забезпечують потребу овець у сірці.

Вівці за своєю природою пасовищні тварини. У літній період кращий корм для них є різноманітна дрібностебельна рослинність суходольних пасовищ. Випасання овець на низинних зволожених пасовищах може призводити до зараження їх гельмінтами та мокрецем.

У стійловий період до складу раціонів овець вводять сіно, силос, сінаж, заготовлені із природних угідь, а також коренеплоди та концентровані корми. Сіно, силос та сінаж приготовлені із одного виду трав гірше споживаються. Зимові та літні раціони овець можуть бути дефіцитні за мінеральними речовинами (фосфором, сіркою, натрієм, цинком, міддю, кобальтом та іншими), тому до концентрованих кормів додають кухонну та глауберову сіль, фосфорні добавки та солі мікроелементів, а у стійловий період вводять препарати вітамінів, А, D, Е.

Годівля баранів.Потреби баранів у поживних речовинах залежить від живої маси, періоду використання (парувальний, не парувальний) та напрямку продуктивності (вовнова, вовново-м'ясна та ін.).

У парувальний період барани повинні робити до трьох садок за добу. При збільшенні кількості садок норми годівлі збільшують на 8–10 %.

Дорослі барани-плідники протягом року повинні мати заводську вгодованість і добре здоров'я, нормальну статеву активність, що забезпечується повноцінною годівлею і активним моціоном. Незбалансована годівля призводить до виснаження чи ожиріння, знижує статеву активність, зменшує кількість і погіршує якість сперми, що в свою чергу позначається на заплідненості вівцематок.

Повноцінність годівлі баранів оцінюють за живою масою, статевою активністю та якістю сперми.

У залежності від використання, барани споживають 2–2,5 кг сухої речовини на 100 кг живої маси. Загальна поживність 1 кг сухої речовини становить 0,8–0,9 кормових одиниць (10–10,5 МДж обмінної енергії), а вміст перетравного протеїну –80–100 г. У парувальний період барани споживають більше сухої речовини і концентрація енергії та протеїну у ній повинні бути вищими. Вміст кальцію у 1 кг сухої речовини повинно становити 5–6 г, фосфору – 3–4 г, сірки – 3–3,5 г, кухонної солі – 6–7 г, каротину – 10–15 мг, вітаміну D – 300–400 МО, вітаміну Е –30–35 мг.

У пасовищний період потреба баранів у поживних речовинах забезпечується повністю при випасанні їх на пасовищах і підгодівлі концкормами. У цей період вони споживають 6–10 кг зелених кормів та 0,5–0,8 кг концентрованих на 1 ц живої маси. У структурі раціону літнього періоду на частку зелених кормів приходиться 60–70 %, а концентрованих – 30–40 %. Тривале перебування на свіжому повітрі, активний моціон і повноцінна годівля сприяють поліпшенню обміну речовин і одержанню високих настригів вовни, а також підтриманню статевої активності баранів.

Парувальний сезон овець на Україні проходить в основному у липні–серпні, тому баранів необхідно посилено годувати в червні–вересні. За 1,5–2 місяці до початку парування баранів поступово переводять на раціон парувального періоду, рівень годівлі посилюють, а об'єм раціону зменшують за рахунок зниження даванки зелених і соковитих кормів та збільшують в 1,5 рази кількість концентратів. У раціони цього періоду вводять високобілкові корми рослинного та тваринного походження (трав'яне борошно люцерни, макуху, шроти, збиране молоко, сир, яйця, м'ясо-кісткове борошно), а також дріжджі, мінеральні добавки.

У стійловій період до раціонів баранів включають сіно, соковиті і концентровані корми. У розрахунку на 100 кг живої маси кількість сіна повинна становити 1,5–2 кг, соковитих кормів – 2–4 кг, концентрованих – 0,6–0,8 кг. За загальною поживністю у раціонах цього періоду сіно становить 35–40 %, соковиті –20–25 % і концентровані корми – 40–45 %.

Годують баранів у непарувальний період 2–3 рази, а в період парування – 3–4 рази на добу. Тварини повинні мати вільний доступ до води (найкраще до автонапувалок).

У жаркі дні плідників необхідно утримувати в приміщеннях або під навісами, тому що висока температура негативно впливає на статеву активність баранів.

Годівля вівцематок.Потреба вівцематок у поживних речовинах залежить від живої маси, продуктивності та фізіологічного стану. Повноцінність годівлі вівцематок оцінюють за їх живою масою, живою масою ягнят при народженні та молочністю маток. У вівцематок розрізняють три періоди їх фізіологічного стану: холостий, кітний та лактуючий.

Холості і вівцематки першої половини кітності (перші 12–13 тижнів) рівні за потребою у поживних речовинах. Потреба холостих та кітних вівцематок на 100 кг живої маси у сухій речовині становить 3–3,5 кг. Концентрація енергії та поживних речовин в 1 кг сухого залишку раціону цих вівцематок складає: 0,6–0,7 кормових одиниць (7,5–9 МДж обмінної енергії), 50–70 г перетравного протеїну, 3–5 г кальцію, 2,5–3,0 г фосфору, 2–2,5 г сірки, 5–7 г кухонної солі, близько 10 мг каротину та 400–500 МО вітаміну D.

Практичний досвід показує, що необхідною умовою успішного запліднення, підвищення плодючості є вгодованість вівцематок. Тому за 1,5–2 місяці до початку осіменіння їх посилено годують для досягнення ними середньої вгодованості. Для молодих вівцематок та нижче середньої вгодованості норми годівлі збільшують на 15–20 % (0,2–0,3 к. од.), а високопродуктивних з настригом чистої вовни 3 кг і більше – на 10–15 %.

В період підготовки і проведення парування маток велике значення має забезпечення потреби їх в енергії, перетравному протеїні, мінеральних та біологічно активних речовинах. У зв'язку з цим, крім зеленої маси вівцематкам згодовують по 0,2–0,3 кг концентрованих кормів, а при недостачі трави – до 1,5–2 кг на голову за добу силосу чи буряків.

В період кітності потреба маток в поживних речовинах поступово збільшується і в останню третину кітності в зв'язку з інтенсивним розвитком плода досягає максимуму. Кітність вівцематок триває близько 150 днів.

У першу половину кітності абсолютний приріст маси ембріона становить 5–7 % маси ягняти, а в останні 2 місяці кітності 85 %. Крім цього, в цей період поживні речовини повинні відкладатися про запас для забезпечення високої майбутньої молочності.

Кітних вівцематок потрібно годувати так, щоб перед окотом вони збільшили живу масу на 15 %, мали добру вгодованість, що сприяє народженню нормально розвинених ягнят і доброму росту вовни.

Перший період кітності вівцематок припадає на осінні місяці. У цей час необхідно максимально використовувати траву пожнивних та післяукісних посівів, а також відходи рільництва і овочівництва. При відсутності пасовищ повноцінну годівлю овець забезпечують згодовуванням їм сіна, силосу і концкормів. Питома маса сіна у раціонах кітних вівцематок може становити 15–20 %. Частину сіна можна замінювати соломою ярих культур, зокрема ячменю, проса, гороху і вівса.

Друга половина кітності овець припадає на зимовий період. У цей час питому масу сіна у раціонах збільшують, а соломи – зменшують. Вівцематкам краще згодовувати сіно природних угідь, або сіяних злаково-бобових культур. Рівень грубих кормів у структурі раціону повинен становити 20–30 %, соковитих 45–55 і концентратів 20–30 %. На одну вівцематку на добу згодовують 1,2–1,5 кг сіна, в тому числі 0,8–1 кг бобового, 3–4 кг силосу, 0,5–1 кг кормових буряків, 0,3–0,5 кг – концкормів. Вранці вівцематкам краще згодовувати сіно, в обід – силос і концкорми, а у вечері – солому. У зимовий період добову норму силосу розділяють на 2 даванки. В добру погоду їх годують на кормових майданчиках. Окоти у вівцематок проходять у грудні–січні.

Потреба лактуючих вівцематоку поживних речовинах залежить від періоду лактації, породи, живої маси та кількості ягнят. Поживні речовини корму лактуючими вівцематками витрачаються на утворення молока, ріст вовни, підтримання життєвих процесів та вгодованості тварин.

Лактуючі вівцематки споживають 3,5–4 кг сухої речовини на 100 кг живої маси. Концентрація енергії та поживних речовин в 1 кг сухого залишку раціону цих вівцематок складає: 0,7–0,9 к. од. (9–11 МДж обмінної енергії), 80–100 г перетравного протеїну, 7–9 г кухонної солі, 5–6 г кальцію, 3–4 г фосфору, 2,5–3,5 г сірки, 10–15 мг каротину та 400–500 МО вітаміну D.

Підсисний період триває як правило 4 місяці. У перший місяць лактації вівцематки дають 40 % всього надою, в другий – 30, в третій – 20, в четвертий – 10 %. Молочність мериносових вівцематок з одним ягням в перші 2 місяці лактації складає 1,2–1,9 кг молока на добу, а в наступні 0,7– 1 кг, у тих, що мають двійнят, вона на 20–28 % вища. Молочність вівцематок визначають приростами живої маси ягнят у перші 3–4 тижні життя. На 1 кг приросту живої маси ягнята витрачають 5–6 кг молока в залежності від його хімічного складу.Для виробництва 1 кг молока вівцематка витрачає залежно від місяця лактації 0,7–1 кормову одиницю. Молоко овець містить в середньому 5,5 % білка, 6,7 % жиру, 5,7 % молочного цукру.

У перші 2–3 дні після окоту вівцематкам дають бобово-злакове сіно доброї якості до схочу, а потім поступово вводять концкорми, зокрема висівки пшеничні, дерть вівсяну, ячмінну, пшеничну та кукурудзяну, а також макуху чи шрот соняшниковий. Поступово починають згодовувати сінаж, силос і коренеплоди.

Через 1–1,5 тижні після окоту добові раціони підсисних вівцематок включають 1–2 кг злаково-бобового сіна, 3–5 кг соковитих кормів та 0,4–0,7 кг концентратів. Концентрати краще згодовувати у вигляді комбікормів з використанням білково-мінеральних та вітамінних добавок.

У структурі раціонів лактуючих вівцематок частка грубих кормів повинна становити 20–30 %, соковитих – 40–50 % та концентрованих – 25–40 %.

Годівля молодняку овець. Вирощування молодняку овець умовно поділяють на молочний (перші 3–4 місяці життя) та післямолочний періоди (від відбивки до 18 місяців). У молочний період, який припадає на зимово-весняні місяці (грудень–квітень) ягнята знаходяться з вівцематками. У перші дні життя основним кормом ягнят є молоко матері. Через 20–40 хвилин після народження вони повинні отримати молозиво, яке забезпечує пасивну імунізацію новонародженого організму.

Ягнят з багатоплідних окотів при недостатній молочності маток та ягнят-сиріт підсаджують до матерів, які мають одне ягня, але здатні прогодувати більше.

Підгодівлю ягнят починають з 7–10-денного віку, використовують при цьому високоякісне злаково-бобове сіно та концентровані корми у вигляді сумішей або спеціальний корм, у складі якого є всі мінеральні і біологічно активні речовини. Із 15–20-денного віку ягнят привчають до споживання коренеплодів (морква, буряки), а з 25–30-денного – силосованих кормів.Підгодівлю ягнят проводять за схемами, які вказують на рівні згодовування різних кормів за місяцями молочного періоду. У перший місяць життя ягнятам згодовують досхочу сіно та по 40–50 г на голову за добу концентратів і коренеплодів; у другий – 100–200 г сіна, 100–150 г – концкормів, 100–300 г силосу, 200–300 г коренеплодів; у третій – відповідно 200–400 г, 150–300 г, 400–800 г, 300–350 г; у четвертий – 350–400, 250–300, 500–1000, 350–600 г.

Корми згодовують ягнятам у їдальнях, які відгороджені спеціальними щитами з лазами, що закриваються. В їдальнях встановлені комбіновані годівниці з фронтом годівлі 20 см на 1 голову. Це дає можливість ізолювати ягнят від матерів і підпускати їх до них в перші дні через кожні 3 години, а з 30-денного віку – через 4 години. Застосування такого режиму підгодівлі ягнят дає змогу швидко привчити до поїдання кормів у ранньому віці, що сприяє інтенсивному приросту маси тіла. Ягнят не менше 2 разів на добу потрібно напувати водою, температура якої повинна бути +15–20 °С .

З метою збереження приплоду та підвищення рентабельності вівчарства застосовують штучне вирощування рано відлучених ягнят на замінниках овечого молока (ЗОМ). Вирощувати ягнят на заміннику овечого молока або спеціальних комбікормах починають з 2–3-денного віку, і продовжують 30–45 днів, а потім переводять на годівлю сухими кормосумішами.

У сухому заміннику, розробленому в Інституті «Асканія-Нова» міститься: протеїну 25,5 %, жиру – 24,7 %, лактози – 35,38 %, золи – 5,3 %. При розведені перевареною водою, охолодженою до 50–55 °С у співвідношенні 1:5 суміш за складом і якістю майже відповідає овечому молоку.

Ягнят ранньої відлучки розміщують у групові оцарки по 10 голів. Вперше їх годують після 4-годинної голодної витримки, що сприяє активнішому відшукуванню ягням соска. Температура замінника молока повинна становити 36–38 °С. Випоюють його через кожні 3 години в кількості по 120–125 г при нормі 720–810 г на голову за добу. З часом кратність випоювань поступово зменшується до 4-х разів на добу, а разову кількість замінника доводять у 25–30-денному віці до 400–450 г. Після 35–40-денного віку ягнят переводять на годівлю спеціальними повнораціонними сухими розсипчастими або гранульованими кормовими сумішами.

Годівлю ягнят організовують так, щоб жива маса молодняку у місячному віці становила 12–13 кг, у 2-місячному – 18–19 кг, у 3-місячному –24–26 кг, у 4-місячному –30–32 кг.

Вирощування ягнят з 4 до 8–місячного віку припадає на пасовищний період.Перед вигоном овець на пасовище проводять відлучення ягнят від вівцематок. Відлучення є сильним стресовим фактором і щоб зменшити його вплив, необхідно формувати отари, при змозі, однорідним молодняком. Баранчиків, ярочок та валушків формують в окремі отари, а слабких і відсталих утримують окремо і годують краще. У молодняку до 8–9-місячного віку висока енергія росту. Добові прирости їх живої маси в цьому віці становлять 150–200 г у середніх і до 350–400 г у кращих тварин. У цей період на 100 кг живої маси молодняк овець потребує 3,0–3,5 кг сухої речовини. Концентрація енергії і поживних речовин у 1 кг сухої речовини повинна бути 0,75–0,8 к. од (8,5–9,0 МДж обмінної енергії), 90–100 г перетравного протеїну, 9–10 г солі, 4–5 г кальцію, 3,0–3,5 г фосфору, 2,5–3,0 г сірки, 8–10 мг каротину, 400–450 МО вітаміну D.

У літній період ягнят випасають на пасовищах і підгодовують концентрованими кормами, в межах 0,2–0,3 кг на голову за добу із введенням до складу їх мінеральних добавок.

Вирощування ягнят 8–12-місячного віку співпадає із стійловим утриманням. Середньодобовий приріст ягнят у цьому віці при добрих умовах годівлі і утримання становить 100–120 г. На 100 кг живої маси молодняк цього віку потребує 3,0–3,5 кг сухої речовини. Орієнтовний вміст енергії і поживних речовин у 1 кг сухої речовини становить: 0,7–0,8 к. од (8,9 МДж обмінної енергії), 85–95 г перетравного протеїну, 8–9 г кухонної солі, 4–5 г кальцію, 3–3,5 г фосфору, 2,5–3 г сірки, 8–10 мг каротину, 350–400 МО вітаміну D.

При цьому раціон молодняку повинен включати високоякісне сіно (0,8–1,0 кг), силос або сінаж (1–2,5 кг) і концентровані корми (0,2–0,3 кг для ярок і 0,4–0,5 для племінних баранчиків). За структурою від загальної поживності раціони ремонтного молодняку мають містити 20–30 % грубих кормів, 40–60– соковитих та 20–30 % концентратів. Кількість концентратів у раціонах баранчиків повинна становити 40–50 %.Солому для годівлі молодняку овець використовувати не бажано, тому що без попередньої підготовки він споживає її дуже мало. Найкраще солому згодовувати ремонтному молодняку у складі брикетів чи гранул, які готують з 40 % соломи, 18 % сіна люцерни чи трав'яного борошна, 25 % сіна злакових, 15 % комбікорму і по 1 % кухонної солі та монокальційфосфату. Один кілограм такого корму містить 0,45 к. од., 59 г перетравного протеїну, 6,7 г кальцію, 4,2 г фосфору і 15 мг каротину. Його згодовують ремонтному молодняку у кількості 1,0–1,5 кг на голову за добу в поєднанні з 2–2,5 кг силосу.

Овець починають випасати, коли рослини знаходяться у фазі кущіння. Зрошувані пасовища та пасовища лісової зони стравлюють за 4–5 циклів, лісостепової – за 3–4, степової – за 2–3 цикли. На кращих і близько розташованих пасовищах випасають маток, а на більш віддалених – валухів.

Відгодівля овець. Розрізняють такі види відгодівлі овець:

1)інтенсивну відгодівлю ягнят до 5–6 місячного віку і досягнення живої маси 40–45 кг для отримання молодої баранини;

2) помірну відгодівлю молодняку до 8–11 місячного віку і досягнення живої маси 50–55 кг для отримання зрілої соковитої баранини;

3) відгодівлю дорослих овець для отримання жирної баранини.

Для інтенсивної відгодівлі використовують ягнят осінньо-зимового окоту, добре підгодовують у підсисний період, відбивають від матерів у 4 місяці і інтенсивно відгодовують на сіні, соковитих та концентрованих кормах. Кількість концентратів доводять до 0,6–0,7 кг на голову за добу.

Для помірної відгодівлі використовують ягнят зимового окоту, яких підбивають в 4 місяці. Відгодівлю ведуть з використанням пасовищ (нагул) з добавкою концентратів.

Потреба молодняку овець на відгодівлі у поживних речовинах залежить від живої маси, віку, породних особливостей та середньодобових приростів живої маси. Молодняку овець на відгодівлі необхідно 3,8–4,0 кг сухої речовини на 100 кг живої маси. Кількість енергії і поживних речовин у 1 кг сухої речовини становить: 0,8–0,9 к. од (9–10 МДж обмінної енергії), 90–110 г перетравного протеїну, 5–7 г кухонної солі, 5–6 г кальцію, 3,0–3,5 фосфору, 2,5–3,0 г сірки, 5–8 мг каротину та 250–350 МО вітаміну D.

Дорослих овець відгодовують упродовж 2–4 місяців на дешевих пасовищних кормах (нагул) з підгодівлею концентратами. Потреба дорослих овець на відгодівлі у поживних речовинах залежить від живої маси, породних особливостей та середньодобових приростів. На 100 кг живої маси дорослі вівці на відгодівлі споживають 3,8–4,0 кг сухої речовини, орієнтовний вміст енергії та поживних речовин у якій становить: 0,6–0,8 к. од. (6–8 МДж обмінної енергії), 50–70 г перетравного протеїну, 6–9 г кухонної солі, 3–5 г кальцію, 2–3 г фосфору, 5–6 мг каротину та 250–350 МО вітаміну D.

Нагул вважається на достатньому рівні, коли жива маса вівці за 2 місяці збільшується на 6 кг і більше.

Високої ефективності можна досягти при згодовуванні вівцям на відгодівлі, що утримуються в стійлах, повнораціонних гранульованих кормосумішей, збагачених азотистими, мінеральними та вітамінними добавками і повністю збалансованих за всіма поживними речовинами. Овець привчають до поїдання гранул упродовж 3–5 днів. Гранули згодовують вволю. При цьому тварини повинні мати вільний доступ до води.

Годівля коней.Коні відносяться до травоїдних тварин з однокамерним шлунком і тому травлення у них більш подібне до свиней, ніж до жуйних. У коней дуже чутливі і рухомі губи, розвинутий нюх, вони здатні вибирати з годівниці їстівні частини, залишаючи непридатні для поїдання рештки (грудочки землі, насіння отруйних рослин). Вони мають міцні зуби та добре розвинені жувальні м'язи, що забезпечує швидке пережовування грубих, зернових та інших кормів, у них відносно невеликий за об'ємом шлунок, тому їх слід часто годувати (4–8 разів за добу). Основна роль в перетравленні поживних речовин належить тонкому відділу кишечнику, де перетравлюються легкоперетравні вуглеводи, протеїн та жири. Клітковина перетравлюється, в основному, в товстому відділі кишечнику, який має значний об'єм (до 100 л), але рівень її перетравності нижчий, ніж у худоби. Тому потреба коней у клітковині менша і не повинна перевищувати 16 % від сухої речовини раціону. У товстому відділі кишечнику відбувається синтез водорозчинних вітамінів та вітаміну К. Проте рівень синтезу вітамінів групи В не забезпечує потреби коней у них. Тривалість проходження кормових мас через травний канал становить біля 100 годин. У зв'язку з особливостями будови та функціонування органів травлення у раціонах коней поряд із загальною, протеїновою, мінеральною поживністю, нормують якість протеїну за лізином та вітамінами групи В.

Основною (особливою) продукцією коней є виконувана робота, яка вимагає відповідних енергетичних затрат.

Коні дуже чутливі до якості кормів. Вони не їдять затхлі, кислі чи цвілі корми, їм згодовують різноманітні грубі, соковиті та концентровані корми. Із грубих кормів кращим є сіно лучне та сіяних злаково-бобових однорічних і багаторічних трав. Може також використовуватись подрібнена солома ярих злакових культур (ячмінна, просяна, вівсяна та інші). Із соковитих кращими є коренеплоди у натуральному чи подрібненому вигляді. Проте можна згодовувати сінаж і силос доброї якості. Із концентрованих кормів для годівлі коней використовують переважно зерно злакових (овес, ячмінь, кукурудзу).Жито та зерно бобових коням використовують обережно, так як перше гірше інших перетравлюється, набрякає у шлунку, і може викликати кольки, а бобові можуть спричиняти запори і здуття.

У літній період основними кормами для коней є зелена маса (краще пасовищ) та концентрати. Для балансування раціонів за мінеральними та біологічно активними речовинами коням доцільно згодовувати комбікорми-концентрати. У нашій країні найбільш поширеними є концентратно-силосно-коренеплідний (у зимовий період) та трав'яно-концентратний (у літній період) типи годівлі коней.

Годівля робочих коней.Потреба робочих коней у поживних речовинах залежить від живої маси, виконуваної роботи, віку, вгодованості, фізіологічного стану (кобил), породи.При нижче середньої вгодованості коней, норму їм збільшують на 3–4 к. од. з вмістом на кожну 150 г перетравного протеїну та відповідною кількістю інших поживних речовин.Коні у залежності від виконуваної роботи споживають на 100 кг живої маси від 1,3 кг сухої речовини – без роботи до 3 кг – при важкій роботі. Рівень енергії та поживних речовин у 1 кг сухого залишку раціону коней без роботи та при важкій роботі становить відповідно: 0,6 і 0,9 к. од. (6,3 і 9,8 МДж обмінної енергії), 60 і 80 г перетравного протеїну, 18 і 16 % сирої клітковини, 2,5 і 3,0 г кухонної солі, 2 і 4 г кальцію, 1,5 і 30 г фосфору, 30 і 40 мг заліза, 7,0 і 8,5 мг міді, 25 і 32 мг цинку, 0,5 і 0,6 мг кобальту, 0,35 і 0,45 мг йоду та 5 і 12 мг каротину.

Коням без роботи можна згодовувати лише об'ємисті корми – 50–80 % грубих та 20–50 % соковитих. При легкій роботі коням згодовують 20–30 % концентратів, 40–60 % грубих та 10–40 % соковитих кормів. При середній роботі концентратів – 35–45 %, грубих – 35–50 % і соковитих 5–30 %, а при важкій роботі, відповідно 50–55 %, 25–40 % та 5–25 %. У літній період єдиним об'ємистим кормом є зелена маса. Техніка годівлі коней повинна враховувати їх фізіологічні особливості.

В зв'язку з тим, що коні їдять дуже повільно, ретельно пережовуючи корм, важливе значення має підбір кормів, кратність і послідовність їх згодовування і напування.

Годівля коней, передусім, залежить від їх роботи. Розрізняють 4 варіанти фізичного навантаження: відпочинок (без роботи), легка, середня та важка робота.

Чим важча виконувана робота, тим менше згодовують грубих кормів і більше – концентратів.

Від інтенсивності роботи залежить кратність годівлі. При виконанні важких і середніх робіт рекомендується годувати коней 8–6 разів, а легких і без роботи – 3–4 рази.

Згодовувати корм і напувати коней слід у такій послідовності: спочатку грубий корм, потім – соковитий, напування, а через 1–2 години – концентрати.

Половину добової даванки грубих кормів згодовують на ніч, а решту 25 % – вранці за 2–3 години до роботи та в полудень. Концентровані та соковиті корми згодовують 2–3 рази на день.

Напувають коней після даванки грубого корму перед згодовуванням зернових кормів.

Така послідовність годівлі і напування обумовлена тим, що кормова маса в шлунку коня розміщується шарами, в порядку надходження, поступово перетравлюється, переміщується до пілорусу і виходу в кишечник. Якщо напувати коня після згодовування концентратів, то вода і рідкий корм, стікаючи по стінках шлунку змивають значну частину кормових мас, які не піддавались достатній дії соків шлунку. Це призводить до порушення перетравності і викликає важкі хвороби травного каналу.

При виконанні важких робіт, особливо у літній період, кінь дуже потіє, виділяє значну кількість води через шкіру і дихання. Тому необхідно його своєчасно напувати, так як втрата 10 % вологи призводить до значного зниження працездатності, а при витраті 20 % вологи, кінь гине.

Влітку коня треба напувати не менше 3–х разів на добу, випоюючи 40–50 літрів, а в спеку – до 60 л води.

Спітнілих від роботи коней поїти не можна, так як це викликає застуду та ревматичне запалення копит (опій).

Годівля жеребцівповинна забезпечувати заводську вгодованість, високу статеву активність і тривале їх використання. Потреба жеребців у поживних речовинах залежить від живої маси, статевого навантаження (непарувальний, передпарувальний і парувальний періоди) та породи.На 100 кг живої маси жеребцям необхідно 2,2–2,5 кг сухої речовини. Концентрація енергії та поживних речовин в 1 кг сухого залишку корму раціонів жеребців у непарувальний і парувальний періоди повинна становити відповідно: 0,7 і 0,8 к. од. (7,5 і 8,4 МДж обмінної енергії), 70 і 95 г перетравного протеїну, 18 і 16 % клітковини, 2,0–2,5 г кухонної солі, 4 і 5 г кальцію, 3 і 4 г фосфору, 1 г магнію, 80 мг заліза, 0,5 мг міді, 32 мг цинку, 30 і 40 мг марганцю, по 0,2 і 0,5 мг кобальту та йоду, 8 і 10 мг каротину та вітамінів: D – 360 і 380 МО, Е – 30 і 35 мг, В₁ та В₂ – по 2,5 і 3,5 мг, В₃ –5 мг, В₄ – 150 і 160 мг, В₅ – 7 і 8 мг, В₆ – 1,5 і 2,5 мг, В_с – 1,4 мг, В₁₂ – 5,0 і 5,5 мкг. У непарувальний період раціони жеребців повинні містити 40–45 % концентратів, 40–45 % грубих та 5–15 % соковитих кормів, а в парувальний період відповідно 50–65, 30–40 та 5–10 %. До складу раціонів жеребців у парувальний період вводять корми, які позитивно впливають на спермопродукцію – просо, ячмінь, овес, збиране молоко (5–7 кг), яйця курячі (3–5 шт.), м’ясо-кісткове борошно (0,2–0,3 кг) та інші. Годують жеребців 4–5 разів на добу. Напувають їх перед годівлею.

Годівля кобил.Розрізняють три періоди фізіологічного стану кобили: холоста, жеребна, лактуюча. Холостих кобил годують за нормами робочих коней. Жеребні кобили значну кількість поживних речовин витрачають на ріст плода та створення запасів у організмі. Тому, починаючи з 9-го місяця жеребності кількість сухої речовини у їх раціонах збільшують до 2–3 кг. Годують цих кобил 4–5 разів на добу. У структурі їх раціонів концентрати займають 30–40 %, грубі – 50–55, соковиті – 5–15. За два місяці до вижеребки і 15 днів після, кобил не використовують на роботах. Особливу увагу в годівлі кобил приділяють у передродовий період. За два тижні до вижеребки не можна замінювати одні корми іншими, щоб не викликати розладів травлення. За 15–20 днів, кількість грубих кормів зменшують на половину, використовують лише сіно злакових, концентровані корми слід згодовувати у вигляді густої каші. За 2–3 дні до вижеребки добовий раціон зменшують на третину. Після вижеребки кобилі дають 2–3 л теплої води, а через 2–3 години її знову напувають і дають сіно (краще злакових), після цього включають концентрати у вигляді пійла (висівки чи суміш вівса, пшениці, макухи – 10–15 кг). На 2–3-й день після вижеребки кобилі згодовують досхочу сіно, 2–3 кг концентратів та поступово вводять до раціону коренеплоди. На повний раціон переводять на 7–8-й день після вижеребки.

Годівля лактуючих кобилмає бути спрямована на отримання високої молочності, яка забезпечує добрий ріст та розвиток лошати упродовж 5–6 місяців. Добова молочна продуктивність кобил залежить від багатьох факторів і за перші три місяці лактації може становити 10–20 кг. У наступні місяці продуктивність кобил поступово зменшується. Продуктивність кобил оцінюють за живою масою лошати. Якщо жива маса його у місячному віці подвоїлась, то молочність такої кобили добра. Для підтримання високої молочності та працездатності норму згодовування сухої речовини лактуючим кобилам збільшують на 4–6 кг на добу. Годують їх 4–5 разів, напувають досхочу перед годівлею. У структурі раціонів цих кобил концентрати становлять, 25–40 %, грубі – 40–45, соковиті – 15–35 %.

Годівля молодняку конейповинна забезпечити формування добрих робочих чи спортивних якостей цих тварин. У перший місяць життя основним кормом лошати є молозиво та молоко кобили. Дуже важливо, щоб лоша одержало якомога більше молозива, яке забезпечує його організм імунними тілами. Лошата ссуть кобилу дуже часто (60–40 разів на добу), тому при використанні кобил на роботах їм через кожну годину дають відпочинок (15–20 хв.) для годівлі лошат. Через 15–20 днів після народження лошат починають привчати до споживання рослинних кормів, їм згодовують сіно, плющений овес із висівками (0,5–0,7 кг на добу) потім дерть кукурудзи, ячменю, подрібнену макуху (шрот), мінеральні добавки. Краще, коли подрібнені концентровані корми згодовуються у вигляді сумішей. Кількість об'ємистих та концентрованих кормів поступово збільшують, відповідно до 5–8 та 3–4 кг на голову на добу у віці 5–6 місяців. Відлучення лошат від кобил проводять у віці 5–6 місяців. Норми годівлі молодняку коней після відлучання розроблені для таких вікових груп: 6–12 міс., 12–18 міс., 18–24 міс., і 24–36 міс. Основу раціонів молодняку коней становлять: сіно доброї якості, суміш концентратів, соковиті та зелені корми в літній період. Орієнтовна структура раціонів молодняку коней наступна: концентрати – 50–70 %, грубі – 25–35 %, соковиті – 5–15 %.

Відгодівля коней.Відгодовують молодняк до 1 року, віком 1–3 роки та дорослих коней. Молодняк до 1 року, що призначений для реалізації на м'ясо вирощують під кобилами до 7–9-місячного віку. Підгодівлю грубими, соковитими та концентрованими кормами розпочинають з 15–20-денного віку. У 2–3-місячному віці ці корми згодовують вволю. Середньодобові прирости молодняку при такій відгодівлі становлять 1000–1300 г. Реалізують такий молодняк на м'ясо зразу ж після відлучення.

Молодняк віком старше 1 року та дорослих коней в залежності від їх вгодованості відгодовують упродовж 50–90 днів. Годують їх за нормами робочих коней, що виконують середню роботу. Молодняку та дорослим коням нижчесередньої вгодованості кількість перетравного протеїну збільшують на 20 %. Економічно вигідною є відгодівля коней, що забезпечує 1000–1500 г приросту живої маси за добу. У господарствах з наявністю пасовищ коней відгодовують шляхом нагулу впродовж 3–5 місяців.