Несвідомі механізми свідомих дій
Несвідомі психічні явища є зворотною стороною свідомості людини.
Усі неусвідомлювані психічні процеси можна розділити на три класи:
1) неусвідомлювані механізми свідомих дій;
2) неусвідомлювані чинники свідомих дій;
3) “надсвідомі” процеси (рис.6.1.).
До неусвідомлюваних механізмів належать:
1.1. Неусвідомлювані автоматизми – дії чи акти, які відбуваються без участі свідомості.
Аналіз автоматизмів виявляє їх двояке походження: деякі ніколи не усвідомлювалися (первинні автоматизми чи автоматичні дії), інші пройшли через свідомість й перестали усвідомлюватися (вторинні автоматизми або автоматизовані дії – навички).
До первинних автоматизмів належать уроджені акти або ті, які формуються дуже рано, часто протягом першого року життя дитини: смоктальні рухи, моргання, схоплювання предметів, ходьба, конвергенція очей тощо.
Група навичок особливо широка й цікава. Завдяки навичці:
– дія починає здійснюватися швидко й точно;
– свідомість вивільнюється й може бути спрямована на освоєння більш складної дії.
Рис. 6.1. Неусвідомлені форми психічної діяльності людини
Поле свідомості неоднорідне й містить: фокус, периферію, границю, за якою починається сфера неусвідомлюваного. Ця неоднорідна картина свідомості нібито накладається на ієрархічну систему складної дії. Найвищі поверхи системи – найбільш пізні і складні компоненти дії – виявляються у фокусі свідомості; наступні поверхи потрапляють на периферію свідомості; найнижчі й найбільш відпрацьовані – виходять за межі свідомості.
Відношення різних компонентів дії до свідомості нестабільне: у полі свідомості з’являється той чи інший “шар” ієрархічної системи актів, які складають дану дію: добре засвоєні компоненти дії ідуть з фокуса свідомості на його периферію, і звідти – в область неусвідомлюваного; деякі компоненти навички повертаються у свідомість у разі виникнення труднощів, стомлення, емоційної напруги. Це повернення у свідомість може бути результатом свідомого наміру.
Первинні автоматизми не усвідомлюються й не піддаються усвідомленню. Більш того, спроби їх усвідомлення звичайно руйнують дію.
1.2. Неусвідомлена установка – готовність організму або суб'єкта до здійснення певної дії чи до реагування певним чином.
Підготовка руки дитиною під форму предмета, який вона хоче взяти, – це приклад моторної установки. Якщо в темній кімнаті чекаєте чогось страшного і дійсно починаєте це бачити – це перцептивна установка. Можливе існування розумової установки, яка виявляється в схильності справлятися із завданням тільки звичним способом.
Установка, тобто готовність до певної дії, дає можливість здійснювати її більш ефективно.
1.3. Неусвідомлене супроводження свідомих дій не реалізує дію, як автоматизми, і не підготовляє її, як установка, а саме супроводжує. До нього відносять: мимовільні рухи, тонічні напруги, міміка й пантоміміка, а також вегетативні реакції, які супроводжують дії і стани людини.
Ці процеси включені в спілкування між людьми і служать найважливішими додатковими засобами комунікації. Вони можуть бути використані як об'єктивні показники різних психологічних станів людини – її намірів, відносин, прихованих бажань тощо. Найлегше людині вдається контролювати зовнішні дії, важче – м'язову тоніку (позу, міміку, інтонацію), найважче – вегетативні компоненти дій: сльози, тремтіння, зміну зіниці.
2. Несвідомі чинники свідомих дій
Уперше конкретно-психологічне вивчення несвідомих чинників свідомих дій розпочав З. Фройд (1856–1939). Він визначив напрямок розвитку всієї світової психологічної науки ХХ ст., помістив психологію в центр людської культури. Це стало можливим завдяки тому, що він створив теорію нового типу – психоаналіз.
1. Психічні процеси самі по собі несвідомі, свідомі лише окремі акти й сторони душевного життя.
2. Тіло – єдине джерело душевного досвіду.
3. У душевному житті немає перерв і непослідовності. Кожна думка, яка виникає, спогад, почуття або дія мають свою причину, але можуть “здаватися” такими, що виникли спонтанно.
4. Потяги, які можна назвати сексуальними у вузькому й широкому значенні, відіграють неймовірно велику роль у виникненні нервових захворювань. Більш того, ці ж сексуальні потяги беруть участь у створенні вищих культурних, художніх і соціальних цінностей людського духу.
Структура психіки, за Фройдом, мала такий вигляд:
1. Свідомість.
2. Передсвідомість – частина несвідомого, але така його частина, що легко може стати свідомою.
3. Несвідоме – первинний психічний процес, вихідний момент душевного життя, справжня психічна реальність.
Якщо якісь думки або почуття здаються не пов'язаними з попередніми думками або почуттями, зв'язок слід шукати в несвідомому. Якщо він виявляється, удавана незв'язність руйнується.
До несвідомого належать інстинктивні елементи, які ніколи не були свідомими й узагалі недоступні свідомості. Крім того, у несвідомому міститься матеріал, який відділений від свідомості, підданий цензурі і “подавлений”. Цей матеріал не забутий і не загублений, але він не допускається до свідомості. Думка або спогад діє на свідомість, але опосередковано.
Несвідомий матеріал має життєвість і безпосередність. Через кілька десятиліть спогади, знову допущені у свідомість, не втрачають своєї емоційної сили.
У несвідомому знаходяться основні детермінанти особистості, джерела психічної енергії, спонукання й інстинкти.
Інстинкти – це ті напруги, що направляють організм до певних цілей. Інстинкт для Фройда – це причина будь-якої діяльності.
Фізичний аспект інстинктів – потреби, психологічний – бажання.
До основних інстинктів належать:
– сексуальний (підтримуючий життя);
– агресивний (закликаючий до смерті).
Обидві ці сили діють разом – і в цьому полягає фундаментальний біологічний конфлікт людини.
З сексуальним інстинктом пов’язаний особливий вид енергії – лібідо (від лат. – бажання), це енергія життя, доступна кількісному виміру. Лібідо рухливе, може переходити з однієї сфери в іншу.
Крім інстинктів, несвідоме містить витиснутий матеріал. Витісняються ті бажання, з якими наша соціалізована свідомість не може примиритися, тому що вони не відповідають соціальним нормам.
Несвідоме виявляється:
– у сновидіннях;
– помилкових діях;
– невротичній симптоматиці;
– гуморі.
Прихований зміст сновидінь – бажання, у яких ми не хочемо собі зізнатися, тому що вони неприйнятні для нас, але вони виражаються в символіці сновидінь. Описки, обмовки, втрата речей – не випадкові й виражають імпульси і наміри, що відсторонені й повинні бути сховані від свідомості. Через них людина видає свої таємниці. Жарти, каламбури, гостроти – замаскований намір щось сказати не прямо, натяком. Невротичні симптоми – заступник витиснутого в несвідоме бажання.
В остаточному варіанті психічна сфера була розділена на три частини: Его (Я), Ід (воно) і супер-Его (над-Я).
Карл Густав Юнг (1875–1961) розвивав інше уявлення про динаміку несвідомого. Він розглядав психіку як взаємодію свідомих і несвідомих компонентів при безупинному обміні енергією між ними. Для нього несвідоме не було смітником відірваних інстинктивних тенденцій, витиснутих спогадів і підсвідомо асимільованих заборон. Він вважав його творчим, розумним принципом, що пов'язує індивіда з усім людством, із природою і Космосом.
На думку Юнга, психіка складається з декількох диференційованих, але взаємозалежних систем:
Его – свідомий розум. Воно будується зі свідомих перцепцій, спогадів, думок і почуттів. Его відповідає за почуття ідентичності й безперервності і з погляду індивідуальної людини розглядається як центр свідомості.
Особисте несвідоме – регіон, що прилягає до Его. Складається з переживань, що колись були усвідомленими, але пізніше були витиснуті, і з переживань, що при своїй появі були занадто слабкі, щоб досягти свідомості. Зміст особистого несвідомого, подібно до матеріалу передсвідомості у Фройда, доступний свідомості; між особистим несвідомим і Его йде сильний двосторонній рух. Структурні одиниці особистого несвідомого – комплекси. Комплекси – організована група почуттів, думок, перцепцій, спогадів, що існують в особистому несвідомому. Кожний комплекс має ядро, яке притягає різні переживання.
Колективне несвідоме (трансперсональне) – сховище прихованих спогадів, успадкованих від предків; уроджена, расова основа всієї структури особистості. На ньому виростають Его, особисте несвідоме й інші індивідуальні набутки. Структурний компонент колективного несвідомого – архетипи. Архетип – універсальна розумова форма (ідея), що містить значний емоційний елемент. Архетип – постійний “осад” переживань, що стабільно повторюються протягом багатьох поколінь.
Основні архетипи: народження, відродження, смерті, влади, чарівництва, цілісності, героя, дитини, Бога, мудрого старця, матері-землі, тварини.
Дата добавления: 2015-08-26; просмотров: 1671;