РОЗУМОВА ПРАЦЕЗДАТНІСТЬ І СТОМЛЕННЯ

Раціональна організація життєдіяльності є система життя даної конкретної людини, що з обліком необхідних і можливих умов забезпечує йому високий рівень здоров'я й благополуччя в сферах соціального, професійного, сімейного й культурного буття. Важливо в такий спосіб організувати життєдіяльність, щоб вона враховувала, з одного боку, необхідність включення в неї всіх компонентів здорового способу життя, а з іншого боку - особистість даної людини у всьому різноманітті його гено- і фенотипічних особливостей, соціально-економічного, сімейно-побутового й професійного буття.

Облік професійних факторів при формуванні раціональної життєдіяльності припускає, що виконання людиною своїх професійних функцій часто сполучена:

· с певним тимчасовим режимом роботи;

· с тривалою підтримкою високого рівня психоемоційної напруги;

· с необхідністю виконання одноманітних рухів або підтримки статичних, несприятливих для здоров'я поз;

· с збільшенням навантаження на мозок при зниженні рухової активності (гіподинамії) і т.д.

Завданнями раціональної організації життєдіяльності відносно професійного статусу людини повинні бути, по-перше, забезпечення високого рівня професійної працездатності, а по-друге - мінімізація несприятливих факторів професійної діяльності, що впливають на здоров'я людини.

Праця педагога пов'язаний з високою щільністю міжособистісних контактів і можливістю конфліктів при необхідності виконання запланованого обсягу роботи в жорстко регламентований період часу; праця учнів і студентів - з освоєнням нових знань, що вимагають підтримки високого рівня уваги, пам'яті й т.д. протягом тривалого часу. Умови праці педагога характеризуються такими рівнями шкідливих факторів, які викликають стійкі функціональні зміни, що приводять у більшості випадків до збільшення виробничо обумовленої захворюваності (що проявляється підвищенням рівня захворюваності з тимчасовою втратою працездатності й, у першу чергу, тими хворобами, які відбивають стан найбільш уразливих органів і систем для даних шкідливих факторів), появі початкових ознак або легенів (без втрати професійної працездатності) форм професійної патології, що виникають після тривалої експозиції.

Інтелектуальна праця в процесі еволюції виник набагато пізніше м'язового й притаманна лише людині. Наступаюче розумове стомлення на відміну від м'язового не приводить до припинення роботи, а, триваючи, веде до перенапруження й невротизації. Накопичуючись у часі й заглиблюючись, ці зрушення ведуть надалі вужеві до перевтоми зі стійким зниженням працездатності й до розвитку багатьох соматичних захворювань, що виражаються в хронічній патології різних функціональних систем організму. Самим серйозним негативним для здоров'я фактором розумової діяльності є гіподинамія. Ступінь впливу розумової праці на працівника визначається багатьма факторами, сумарна дія яких в остаточному підсумку визначається ефективністю адаптації його організму до самої роботи, тобто рівнем його працездатності. Остання, у свою чергу, залежить від:

· індивідуальних особливостей працівника - гено- і фенотипічних, полових, вікових, тобто тих, які від нього самого не залежать, але повинні обов'язково враховуватися в його професійній діяльності;

· способу життя працівника, що визначає поточний стан його здоров'я;

· фізичного розвитку й фізичної підготовленості працівника;

· ступеня освоєння працівником навичок професійної діяльності;

· організації й фізичних характеристик умов трудової діяльності: освітлення, температури й вологості повітря, шуму й ін.;

· психо-соціальних факторів: настрою, самопочуття, мотивації й ін.

Працездатність працівника розумової праці характеризується закономірною динамікою протягом робочого дня. Її вихідне значення, як правило, виявляється низьким. Уже в процесі роботи починається впрацювання, що припускає поступове підвищення працездатності до оптимального рівня, фаза стійкої працездатності, коли людина працює найбільше продуктивно і якісно. Поступово в процесі роботи починає розвиватися стомлення. Під стомленням розуміється тимчасове зниження працездатності, обумовлене виконаною роботою. У біологічному відношенні стомлення являє собою захисну реакцію, що фізіологічно пов'язана з розвитком у ЦНС так називаного позамежного гальмування.

Слід зазначити, що якщо стомлення відбиває об'єктивні зміни в організмі, що наступають у результаті виконаної роботи, то утома є суб'єктивним відбиттям відносини самого працівника до виконуваної роботи. Особливої розмови заслуговує роль рухової активності в життєдіяльності людини, що займається розумовою працею. Розумова діяльність у своїй основі має стрес, причому тим більше виражений, чим складніше й емоційніше завдання. Однак варто знати, що в біологічному плані кінцевою ланкою стресу є рух, у процесі якого, зокрема , руйнуються гормони стресу (вироблювані гіпофізом, наднирниками, щитовидною залозою й ін.). От чому рухова активність під час перерв у роботі сприяє попередженню настання передчасного розумового стомлення, а після роботи - дозволяє зняти застійну "робочу" домінанту й усунути надмірно, що нагромадилися гормони, стресу.

З урахуванням особливостей своєї ритміки працівникові, зайнятому в сфері розумової праці, якщо є така можливість, треба в такий спосіб розподіляти навантаження, щоб рішення найбільш складних завдань доводилося на періоди найвищої працездатності, період же зниження останньої варто використати для виконання - менш складної праці або навіть відпочинку. При п'ятиденному режимі роботи максимум її доводиться на вівторок - четвер, при шестиденної - на середовище - четвер, і, як це не здається незвичайним, деякий підйом працездатності відзначається в суботу.

Одним з істотних факторів забезпечення й підтримки високої працездатності для працівника розумової праці, професійна діяльність якого проходить, як правило, у приміщенні, є стан повітряно-теплового режиму в ньому. При його оцінці варто виходити з основних показників повітря - його складу, температури й вологості.

У приміщеннях, особливо в навчальних закладах, для регулювання параметрів повітря можливе використання системи цілеспрямованих мір, які можуть включати:

· відкриті фрамуги, які на відміну від кватирок і стулок вікон не створюють значного руху повітря (протягів), у потоках якого можуть виявитися люди, що особливо небезпечно в холодну погоду;

· при перервах у роботі - створення протягів відкритими вікнами й дверима, що забезпечує швидку зміну повітря;

· забезпечення ефективного повітрообміну в неробочий час.

Для працівника розумової праці особливо важливо забезпечити оптимальні умови для функціонування зорового апарата.

Освітлення в приміщенні незалежно від його характеру - природне, штучне або змішане - повинне відповідати ряду вимог. Забезпечення нормального освітлення вимагає вживання певних заходів, до яких варто віднести:

· раціональне змішане освітлення, що забезпечує нормальні його характеристики в сутінковий час доби, і в похмурі дні, і в будь-яких умовах недостатності освітлення;

· підтримка поверхні стекол вікон у чистому стані;

· фарбування поверхонь столів (парт), стін, підлог у кольори й відтінки, що забезпечують рівномірність і комфортність освітлення й відсутність блесткості. Крім того, тут має місце напруга так званих ціліарних м'язів, від яких залежить гарне бачення предметів на різних відстанях. От чому при роботі, що вимагає читання, листа, "спілкування" з комп'ютером, ці м'язи в перебігу тривалого часу виявляються розслабленими, що поступово може привести до їхньої атрофії й розвитку міопії (короткозорості). У зв'язку із цим можна рекомендувати:

· розташовуватися в такий спосіб (або розташовувати предмети), щоб відстань від очей до робочої поверхні становило не менш 30 - 35 див (більшу відстань цілком припустимо,

але за умови, що робота не викликає напруги й почуття дискомфорту, коли постійно доводиться укорочувати цю відстань);

· періодично - хоча б через кожні 20-30 хвилин - робити короткі (на 10 - 20 секунд) перерви, протягом яких виконувати кілька вправ, основною суттю яких є періодичне скорочення й розслаблення міліарних м'язів і включення в роботу тих м'язів, які не беруть участь безпосередньо у виробничій активності (зокрема , зовнішні й внутрішні, косі м'язи ока й т.д.).

Шум, що стає все більшою проблемою міст, має безсумнівна дія на організм. Так, у дітей він знижує здатність до концентрації уваги, а в дорослих викликає порушення сну, що, у свою чергу, веде до розвитку дратівливості, неврозів й інших несприятливих змін. Небезпечним уважається постійний рівень шуму понад 80 децибел (дб). Безсумнівний уплив на настрій і працездатність людини має і колір стін у приміщенні, де здійснюється розумова діяльність. Так, дослідження показали наступну закономірність їхньої залежності від кольору:

· рожевий колір звичайно викликає відчуття тепла й комфорту, придатні для домашніх умов, але для робочої обстановки не підходящі;

· червоний колір, як і рожевий, теплий, придатний для приміщень, орієнтованих на північ, але може сприйматися і як агресивна, зухвала напруга, що неприпустимо для установ й організацій, особливо там, де часті міжособистісні контакти;

· жовтогарячий - теплий і приємно збудливий, але разом з тим на окремих людей (або при деяких станах) може діяти подавляюче;

· блідо-рожевий уважається заспокійливої, а яскраво-зелений - гарний і радісний стимулятор, - саме останній може бути рекомендований для класів, кабінетів й аудиторій навчальних закладів;

· блідо-голубий з і створює відчуття більше просторого приміщення, такий колір застосуємо для приміщень із високою скупченістю працівників;

· фіолетовий і блідо-ліловий кольори діють заспокійливе й можуть бути рекомендовані для установ, де особливо висока тривожність відвідувачів (суди, прийомні в начальників і т.д.);

· коричневий колір - теплий і спокійний, більше підходить для віталень і кімнат для прийомів;

· чорний придушує, але сірий сприймається як прохолодний і свіжий, тому особливо важливий для приміщень, орієнтованих на південь;

· білий колір створює відчуття простору, але більші білі приміщення викликають спогаду про лікарню.

Таким чином, раціональна організація життєдіяльності працівника розумової праці визначається багатьма факторами, зв'язаними не тільки з умовами, у яких безпосередньо здійснюється його професійна діяльність, але й в усі періоди його життєдіяльності поза робочим режимом.