Зміст і сутність рішення.

Вирішення спору по суті у суді першої інстанції повинно закінчуватися винесенням судового акта, який називається рішенням.

Постановленням судового рішення закінчується діяльність суду по розгляду справи і вирішенню спору. Результат вирішення справи по суті знаходить офіційне закріплення в судовому рішенні, яке містить державно-владний та індивідуально конкретний припис і ґрунтується на нормі права, що застосована судом.

На підставі статті 124 Конституції України, частини першої статті 84 ГПК судові рішення ухвалюються іменем України і є обов'язковими до виконання на всій її території.

Рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення має бути викладено чітко, зрозуміло, грамотно (тобто не містити граматичних і стилістичних помилок, виправлень).

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого:

- чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь

у процесі, та якими доказами вони підтверджуються;

- чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин,

що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на

підтвердження цих обставин;

- яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

З огляду на вимоги частини першої статті 4 ГПК господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

Рішення може прийматися тільки тим суддею (суддями), який брав участь у розгляді справи з його початку. В разі необхідності заміни судді в процесі розгляду справи або додаткового введення судді (суддів) до складу суду розгляд справи з огляду на встановлений пунктом 3 частини четвертої статті 47 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" принцип незмінності судді слід починати спочатку. При цьому заново розпочинається й перебіг передбачених статтею 69 ГПК строків вирішення спору, а його подальше продовження новим (зміненим) складом суду здійснюється у випадках і в порядку, передбачених частиною третьою цієї статті.

Рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на увазі, що згідно зі статтею 43 ГПК наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Частина 2 статті 82 ГПК встановлює вимоги до форми судового рішення. Рішення господарського суду повинно бути викладене письмово. Воно підписується суддею, який розглянув справу. Якщо справу розглянуто в колегіальному складі суду, рішення підписується всіма суддями, що розглядали справу в складі колегії суддів.

Якщо суддя, який брав участь у розгляді справи колегією суддів, не згоден із рішенням суду, він зобов'язаний викласти окрему думку письмово. Окрема думка судді приєднується до справи.

Прийняте господарським судом рішення підписується всіма суддями, які брали участь у засіданні. Отже, жодний із суддів за результатами вирішення спору не може, незважаючи на будь-які обставини, відмовитись від підписання рішення.

Згідно з цією ж нормою ГПК у разі розгляду справи трьома суддями суддя, не згодний з рішенням, зобов'язаний викласти у письмовій формі свою окрему думку, що приєднується до справи. Проте даних про наявність окремої думки судді рішення (ухвала, постанова) містити не повинне. Відповідний документ, який складається у довільній письмовій формі, під час оформлення матеріалів справи господарського суду вміщується працівником канцелярії в окремий конверт, що прикріплюється до внутрішнього боку обкладинки відповідної справи. Конверт опечатується і на ньому робиться позначка: "Окрема думка судді (прізвище, ініціали)". До опису матеріалів справи вносяться відповідні дані.

Цей конверт може бути відкрито лише суддями, які переглядають рішення (ухвалу, постанову) в апеляційному чи у касаційному порядку. Після здійснення такого перегляду документ, що містить окрему думку судді, знову законвертовується у тому ж порядку.

Судді, які беруть участь у розгляді справи у першій, апеляційній або касаційних інстанціях та працівник канцелярії, який оформлює матеріали справи, не вправі у будь-якій формі доводити до відома інших осіб, у тому числі учасників судового процесу, відомості про наявність окремої думки та її зміст.

Відповідно до статті 82¹ ГПК України під час ухвалення судового рішення ніхто не має права перебувати в нарадчій кімнаті, крім складу суду, який розглядає справу. Під час перебування в нарадчій кімнаті суддя не має права розглядати інші судові справи. Судді не мають права розголошувати хід обговорення та ухвалення рішення у нарадчій кімнаті.

На підставі статті 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право:

1) визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству;

2) виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони;

3) зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання;

4) стягувати в доход Державного бюджету України з винної сторони штраф у розмірі до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за ухилення від вчинення дій, покладених господарським судом на сторону;

5) відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Судове рішення є найважливішим актом правосуддя, покликаним забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини, правопорядку та здійснення проголошеного Конституцією принципу верховенства права.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Рішення має таку структуру:

- вступна частина;

- описова частина;

- мотивувальна частина;

- резолютивна частина.

У вступній частині вказуються:

а) найменування господарського суду - повна назва господарського суду, який ухвалив судове рішення;

б) номер справи.

в) дата прийняття рішення - дата оголошення рішення відповідно до ст. 85 ГПК;

г) найменування сторін - найменування позивача й відповідача згідно з установчими документами (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я, по батькові (для фізичних осіб) так, як вони були зазначені у позовній заяві. Якщо під час розгляду справи відбулася зміна найменування юридичної особи, про це повинно бути зазначено у вступній частині рішення;

д) ціна позову - визначається у випадку, коли позовна вимога підлягає грошовій оцінці (майнова вимога), на підставі ст. 55 ГПК;

е) прізвище судді (суддів) - склад суду, який розглядав справу;

є) прізвище представників сторін, прокурора та інших осіб, які брали участь у засіданні, посади цих осіб, зокрема, експерта та перекладача;

Описова частина рішення має містити:

а) стислий виклад вимог позивача - прохання позивача до суду та його обґрунтування;

б) стислий виклад відзиву на позовну заяву - прохання відповідача до суду та його обґрунтування;

в) стислий виклад заяв, пояснень і клопотань сторін та їх представників, інших учасників судового процесу;

г) опис дій, виконаних господарським судом (огляд та дослідження доказів і ознайомлення з матеріалами безпосередньо в місці їх знаходження).

Якщо під час розгляду справи позивач відповідно до ст. 22 ГПК змінив підставу або предмет позову, збільшив чи зменшив розмір позовних вимог, про це має бути зазначено в описовій частині рішення.

У мотивувальній частині рішення вказуються:

а) обставини справи, встановлені господарським судом;

б) причини виникнення спору;

в) докази, на підставі яких прийнято рішення;

г) зміст письмової угоди сторін, якщо її досягнуто. Слід зазначити, що цей припис не узгоджується зі ст. 78 ГПК, відповідно до якої про затвердження мирової угоди виноситься ухвала, а не рішення;

д) доводи, за якими господарський суд відхилив клопотання і докази сторін, їх пропозиції щодо умов договору або угоди сторін;

е) законодавство, яким господарський суд керувався, приймаючи рішення, - посилання на норми матеріального права, на підставі яких вирішено спір;

є) обґрунтування відстрочки або розстрочки виконання рішення - у випадку, коли відповідно до ст. ст. 83, 121 ГПК суд відстрочив чи розстрочив виконання рішення.

Резолютивна частина рішення має містити висновок про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної із заявлених вимог.

Висновок не може залежати від настання або ненастання якихось обставин (умовне рішення).