Тема 5. Європейська система перезарахування кредитів - ECTS.

Характерні особливості ЕCTS.

Базові елементи системи: інформація, взаємна угода (між закладами-партнерами і студентом), використання кредитів ECTS).

Основні документи ECTS: інформаційний пакет, навчальний контракт, перелік оцінок дисциплін.

Загальні умови користування ECTS. Зобов’язання з боку навчального закладу.

Кредити ECTS: структура, призначення, зв’язок з академічним навантаженням студента. Особливості призначення і присвоєння кредитів ECTS.

Координатори ECTS: університетський координатор, факультет­ський координатор.

Зміст та структура інформаційного пакету навчального закладу, факультету, навчальної дисципліни, змістового кредиту.

Структура курсу з присвоєння ступенів (структурно-логічна схема, навчальний план). Опис предмета курсу. Опис дисципліни курсу.

Шкала оцінювання ECTS. Європейська система «полегшеної шкали оцінювання» навчальних досягнень студента. Сумісність різних систем оцінювання зі шкалою ECTS.

Література: [10,13,14,16,23,29,39,46,60]

ЄВРОПЕЙСЬКА СИСТЕМА НАКОПИЧЕННЯ І ПЕРЕЗАРАХУВАННЯ КРЕДИТІВ (ECTS-ЄСПК)

Позитивно, що країни Європи ведуть активний пошук основних механізмів для міжуніверситетськоі' кооперації і співпраці та взаємно­го визнання підготовки фахівців у вищих закладах освіти.

Така взаємодія не лише збагачуватиме вищу школу у кожній євро­пейській державі, а й вирівнюватиме якість вищої освіти, слугуватиме засобом кращого порозуміння між народами різних країн, зміцнення добросусідських взаємовідносин, ствердженню миролюбності на кон­тиненті.

Уніфікація підходів до розвитку вищої школи в європейських країнах допускається до такого рівня, щоб не загострювати супереч­ностей між усталеними традиціями університетської освіти у тій чи іншій країні і пропонованими інтеграційними заходами, між національними особливостями у змісті освіти, методах і методиках викладання, намаганням об'єднати навчальні заклади єдиною систе­мою ECTS. Працюючи над удосконаленням ECTS, намагаючись пе­ретворити її у всеєвропейську систему накопичення і зарахування кредитів, європейське співтовариство вважає, що «вона повинна бути неагресивною, захищати місцеву і національну автономії...» [9, с.54].

Таким чином, країни-учасниці Болонського процесу поставили перед собою нелегке завдання: об'єднати в єдиному освітньому про­сторі навчальні системи країн Європи, зберігати 'їхню національну са­мобутність, історичні традиції та автономію.

Система ECTS включає такі основні елементи:

• інформаційний пакет;

• угоду про навчання;

• систему оцінювання.

Наявність названих трьох основних документів забезпечує про­зорість і відкритість систем вищої освіти європейських країн, створює освітньо-правове поле ддя їхнього зближення і взаємозбагачення, а відтак і для інтегративної взаємодії. Створюючи єдину зону вищої освіти, європейське співтовариство ставить перед собою тактичні і стратегічні цілі.

До тактичних, на наш погляд, можна віднести:

• об'єднання зусиль для удосконалення власних навчальних сис­тем, пошук можливостей для уніфікації освітніх компонентів і ство­рення всеєвропейської системи навчання;

• поширення і розвиток демократичних ідей в освітньому про­сторі Європи;

• підвищення якості вищої освіти, підтягування результативності підготовки фахівців до рівня кращих європейських університетів;

• забезпечення мобільності студентів і викладачів, випускників вищих закладів освіти, взаємовизнання дипломів про вищу освіту;

• створення умов для кращого працевлаштування фахівців з ви­щою освітою.

Основні стратегічні цілі:

• досягнення більшого порозуміння, мирного співіснування і тіснішої співпраці між молодіжними організаціями, студентськими колективами й європейськими країнами загалом;

• підготовка майбутнього для зміцнення економічної могутності країн Європейського Союзу;

• досягнення вищого ступеня конкурентоспроможності з однією із наймогутніших світових країн, якою є США.

Розуміючи, що система ECTS повинна притягувати, а не відштов­хувати інші країни, її укладачі пропонують надзвичайно демократичні умови: ECTS жодним чином не регулює зміст, структуру чи еквіва­лентність навчальних програм [9, с.23].

В експериментальному режимі можна погодитися з такою умо­вою. Однак, якщо навчальні плани, а потім і навчальні програми, суттєво відрізнятимуться, то за допомогою яких механізмів забезпечу­ватиметься мобільність студентів? Уявімо собі, шо студент, закінчив­ши два курси в Україні, вирішив продовжити навчання у Берлінсько­му університеті, в якому навчальний план на 60% інший. З одного боку, студент, подолавши в Україні 120 кредитів, виконав норму системи ECTS і має право претендувати на III курс навчання у Берліні за тим же напрямом. З іншого боку, для продовження навчання в Берліні йому потрібно доздати 60 % навчальних дисциплін, які не вивчалися в Україні, що не є посильним.

Кредити ECTS дають змогу порівнювати обсяг навчального на­вантаження (трудомісткість навчального процесу) і жодним чином не визначають якісних показників (змісту навчального плану і навчальних програм). Тому для повнішого забезпечення мобільності студентів потрібно, удосконалюючи ECTS, визначити інваріантну частину на­вчальних планів країн-учасниць Болонського процесу. З цією метою доцільно провести наукові дослідження, щоб визначитися, наскільки це реально і можливо. Наступним кроком у наближенні навчальних систем європейських країн могло б бути узгодження навчальних про­грам, хоча б з коефіцієнтом кореляції 0,7—0,8. Лише за таких умов кредити ECTS можуть стати «числовим еквівалентом оцінки» [9, с.23] і відносною мірою навчального навантаження студента [9, с.25].

Система ECTS делегує повноваження навчальному закладу прий­няти (і на яких засадах, з перезарахуванням чи доздачею екзаменів з тих чи інших дисциплін) чи не прийняти студента з іншого вищого за­кладу освіти. Проте, ця система повинна дати чітку правову основу для полегшення процедури зарахування студента в інший навчальний заклад. Це станеться лише тоді, коли навчальні плани і програми бу­дуть співвимірними, тобто корелювати з коефіцієнтом 0,7—0,8.

Оптимальна інтеграція навчальних планів і програм вищих на­вчальних закладів країн Болонського процесу з кожним роком все більше актуалізуватиметься. Свідченням того є подальший розвиток системи ECTS і перетворення її у всеоб'єднувальну всеевропейську систему накопичення і зарахування кредитів (ЄСПК). Вирішальним у створенні такої системи є «узгодженість національних освітніх струк­тур, вивчення подібностей між навчальними предметами» і досягнен­ня шляхом дослідження спільних результатів навчання з п'яти ака­демічних дисциплін [9, с54].

Таким чином, завдання оптимальної уніфікації навчальних планів і програм необхідно вирішувати в експериментальному плані.

Першочергово слід узгодити кількісні кредитні показники, щоб не вводити коефіцієнта переходу від української до європейської кредитних систем. Оскільки в системі ECTS на один кредит припадає 25—30 годин повного навчального навантаження (60 кредитів на рік), а в Україні — 54 години (35 кредитів на рік), то коефіцієнт переходу зарахування кредитів від української до системи ECTS дорівнюватиме k • (60:35)= 12:7. Однак в Україні тривалість повного навчального навантаження студента завищена (7560 годин на бакалавраті, в європейських країнах 6000—7200 годин). Під час визначення кількості годин, що припадає на 1 кредит, вважалося, що студенти навчатимуться 6 днів протягом тижня по 9 годин щодня. Такий підхід досить дис­кримінаційний. В європейських країнах робочий час студента до­рівнює робочому тижню робітника. Тобто в наших умовах при 30-го-динному і 5-денному робочому тижневі загальний обсяг аудиторного

навчального навантаження студента міг би становити при:

• 36-тижневих (протягом року) академічних заняттях: 36 • 30 • 4 = 4320 годин для бакалаврату;

• 32-тижневих (протягом року) академічних заняттях: 32 • 30 • 4 = 3840 годин для бакалаврату.

Враховуючи національно-обрядову специфіку календаря, Міні­стерству освіти і науки України потрібно затвердити для всіх ВНЗ єдині схеми навчального року:

• 36 навчальних тижнів: 1 вересня – 30 грудня («17,5 тижнів), 10 лютого – 15 червня («17,5 тижнів);

• 32 навчальних тижнів: 1 вересня - 21 грудня (16 тижнів); 7 лю­того - 31 травня (16 тижнів), кращою (враховуючи обрядово-кален­дарні свята, спеку у червні тощо), на наш погляд, є друга. Тоді для ба­калаврату аудиторне навчальне навантаження складатиме 3840 годин. а повне – 60 • 27 • 4 = 6480 годин, тобто час аудиторного навчання зменшиться на 480 годин і становитиме 26-27 годин на тиждень прк нинішньому 36-тижневому навчальному році.

Таким чином, щоб не вводити коефіцієнта переходу від ук­раїнської системи до системи ECTS, не планувати навчання студентів у суботні дні та не виходити за межі 8-годинного робочого тижня, Міністерству освіти і науки України потрібно:

• затвердити єдину кількість аудиторних навчальних тижнів (на­приклад, 32) і єдині терміни навчання: 1.06-21.12 і 7.02 -31.05;

• зменшити вдвічі тривалість кредиту (1 кредит = 27 годин);

• затвердити повне навчальне навантаження студента у таких розмірах:

6480 годин – бакалаврат, 1620 годин – магістерська підготовка, з них відповідно 3840 і 960 годин аудиторного навчання. Тобто для що­денної самостійної роботи студентів, підготовки і складання екза­менів, захисту курсових робіт і різних видів практик залишається 2640 годин для бакалаврату і 660 годин — для магістерської підготовки.

Затвердження цих нормативів дасть змогу, з одного боку, без пе­ревідних коефіцієнтів працювати в освітньо-правовому полі ECTS, а з іншого – довести повне навчальне навантаження студента до євро­пейських вимог. Уніфікація термінів академічного навчання сту­дентів, введення інших пропозицій полегшать мобільність студентів в Україні, що дає можливість, створивши всеукраїнську модель, макси­мально підготуватися до входження у європейський освітній простір.

Для забезпечення мобільності студентів і викладачів в Європі не­обхідно добре знати хоча б одну іноземну мову. Нинішні ор­ганізаційно-педагогічні і науково-методичні основи вивчення інозем­них мов у ВНЗ не створюють необхідних можливостей для оволодіння іноземними мовами хоча б для половини випускників. Пояснення та­кого становища можна знайти у попередніх середніх навчальних за­кладах. Однак, і для студентів, які навчалися у спеціалізованих шко­лах, не створені всі умови у ВНЗ, щоб протягом п'яти років навчання поглиблювати знання іноземних мов. В умовах європейської інтег­рації рівень володіння випускниками хоча б однією іноземною мовою входить до якісних показників вищої освіти в Україні. І чим більше відсотків випускників університету знатиме іноземні мови, тим ви­щим буде його рейтинг.

Для досягнення цієї вимоги вищі навчальні заклади повинні, з од­ного боку, прикладати чималі зусилля для поліпшення вивчення іно­земних мов у школах (пропонувати інноваційні високоефективні ме­тодики навчання, залучати до своєї структури якомога більше гімназій, ліцеїв, спеціалізованих шкіл, повністю забезпечувати потреби шкіл у вчителях іноземних мов тощо), а з іншого – докорінно змінити організаційно-педагогічні засади вивчення іноземних мов: по-перше, потрібно для усіх студентів, які бажають поглиблювати знання іноземних мов і мають для цього підстави, ввести на III-V кур­сах у вибіркову частину навчального плану хоча б 4 тижневі години для іноземної мови.

По-друге, в межах виділених кредитів перерозподілити час на аудиторне вивчення іноземної мови і самостійну роботу студента таким чином, щоб на І-II курсах виділялося 4 аудиторні тижневі години на іноземну мову.

По-третє, враховуючи, що за тим чим іншим напрямом підготов­ки навчається 3-6 груп і на І-II курсах вони можуть навчатися за єдиними планами, можна формувати диференційовано гомогенні групи за рівнем знання іноземної мови. Диференційоване вивчення іноземної мови протягом двох років уможливить не лише організува­ти навчання з сильними підгрупами в оптимальному темпі, а й дасть змогу краще навчати й слабших, особливо тих, які відстають з об'єктивних причин.

По-четверте, доцільно найважливіші навчальні дисципліни з цик­лу професійної підготовки вивчати вдруге, у стислій формі, інозем­ною мовою.

По-п'яте, варто широко практикувати спільні з іноземними сту­дентами табори літнього відпочинку зі спілкуванням іноземною мо­вою. І, насамкінець, потрібно розгорнути широкомасштабні дослід­ження з напрацювання і впровадження інтерактивних методик навчання іноземної мови.

Безумовно, розв'язання окреслених завдань дасть змогу піднести на вищий рівень знання іноземної мови майбутніми фахівцями і най­краще сприятиме мобільності студентів і викладачів.

У системі ECTS важливо правильно визначити кількість кредитів (повного навчального навантаження студента) з кожної навчальної дисципліни, затвердивши систему об'єктивних критеріїв. У поло­женні про європейську систему перезарахування кредитів рекомен­дується дотримуватися таких вимог під час присвоєння кредитів на­вчальним дисциплінам:

• кредити ECTS розподіляти за принципом «від найбільшого до найменшого»;

• уникати використання дробових чисел за винятком 0,5;

• забезпечити цілісний підхід до розподілення кредитів між схо­жими програмами навчання;

• кредити призначаються дисциплінам інваріантної і варіативної частин плану, екзаменам, курсовим і дипломним роботам, різним ви­дам практик;

• між кредитами ECTS й складністю навчального курсу (дис­ципліни) немає жодного зв'язку;

• кредити ECTS взаємопов'язані з кількістю аудиторних годин, проте не впливають на розподіл аудиторних годин на лекційні і прак­тичні (семінарські) заняття;

• одна і та ж навчальна дисципліна залежно від напряму підготов­ки фахівця може мати різну кількість кредитів;

• кредити ECTS потрібно розподіляти, виходячи з офіційної три­валості навчання (наприклад, в Україні для бакалаврату - 7560 годин);

• кредити ECTS присвоюються лише студентам, які одержали по­зитивну оцінку під час складання екзамену (письмово чи усно) або модульного оцінювання;

• загальна кількість кредитів на один курс фіксована і однакова для всіх студентів;

• для консультування студентів щодо системи ECTS признача­ються координатори від навчального закладу і кожного факультету [9, с.24-29].

З нашої точки зору не з усіма вимогами до призначення кредитів навчальним дисциплінам можна погодитися. Зокрема, існує взаємо­зв'язок між складністю навчальної дисципліни і кількістю кредитів повного навчального навантаження, що їй присвоюється. Цей зв'язок не лише існує, а й має характер прямої пропорційності (к > 1), причо­му більш складні навчальні дисципліни потребують більшої кількості кредитів для організації їх засвоєння, а також більшого співвідношен­ня між годинами аудиторного навчання і самостійної роботи сту­дентів. Очевидно, що кількість кредитів навчальної дисципліни зале­жатиме і від її місця у навчальному плані підготовки фахівця (складає ядро професійної підготовки, слугує загальнокультурним чи національно-патріотичним цілям тощо).

Стосовно ж взаємозв'язку між кредитами ECTS і аудиторними го­динами, то на ньому можна й не акцентувати увагу, оскільки для практики навчання він не суттєвий. Більш важливою для організації ефективного навчального процесу є взаємодія між годинами са­мостійної роботи студента і аудиторного навчання в межах виділених кредитів для навчальної дисципліни. У цій взаємодії можна простежи­ти педагогічну закономірність під час укладання робочих навчальних планів: із збільшенням складності і трудності навчальної дисципліни зменшується співвідношення між часом самостійної роботи студента і аудиторного навчання в сукупності повного навчального наванта­ження і збільшується повне навчальне навантаження студента.

Удосконалюючи систему ECTS, країни-учасниці Болонського процесу поглиблюють розуміння кредиту. Зокрема, є намагання розрізняти різні рівні кредитів, які вказують на «складність, творчість і глибину навчання», а також на «зв'язок з навчальними стандартами». Зазначається, що «пояснення кредитів (використовуючи контекст на­вчальної програми: рівні, результати навчання, загальний час, систе­му оцінювання) сприяє точному поясненню і підтвердженню стан­дартів. Без таких визначень і зв'язків кредити залишаються необгрунтованими твердженнями про обсяг навчання» [9, с.57].

Таким чином, потребує ґрунтовного дослідження проблема взаємозв'язку між державними стандартами і процедурою призначен­ня кредитів. За допомогою логічних міркувань можна стверджувати, що державний стандарт визначатиме обсяг навчальної дисципліни (кількість елементів знань, їхню якісну характеристику), а обсяг на­вчальної дисципліни впливатиме на кількість призначених кредитів.

Система ЄСПК поглиблює поняття кредиту з врахуванням рівнів та типів навчальних дисциплін. Розрізняються такі рівні:

• «базовий рівень (вступ до курсу);

• середній рівень (спрямований на поглиблення базових знань);

• рівень підвищеної складності (спрямований на подальше роз­ширення досвіду);

• рівень спеціалізації (спрямований на розвиток знань та вмінь у певній галузі)» [9, с.67].

Визначаються такі типи навчальних дисциплін:

• «базові дисципліни (основна частина програм за спеціаль­ністю);

• допоміжні дисципліни (спрямовані на підтримку базових дис­циплін);

• додаткові дисципліни (курси за вибором та факультативи)» [9, с.67].

Українські освітньо-професійні програми поділяють навчальні дисципліни також на три цикли, проте дещо за іншим принципом (гу­манітарної, природничо-наукової і загальноекономічної, професійної підготовки), які в свою чергу заповнюються інваріантними і вибірко­вими дисциплінами. Поділ дисциплін за їхнім місцем і роллю у підго­товці фахівця, очевидно, не менш корисний. Саме такий поділ (ба­зові, допоміжні, додаткові) дає змогу краще визначати повне навчальне навантаження студента з тієї чи іншої дисципліни.

На наш погляд, доцільно розглядати різні рівні навчальних дис­циплін, які складають «ядро» підготовки фахівця. Залежно від освітньо-кваліфікаційного рівня підготовки можна вивчати дис­ципліну за базовим рівнем (бакалавр), за рівнем підвищеної складності (магістр), за рівнем спеціалізації (аспірант). Тому у системі ЄСПК про­понується поглибити поняття кредиту, ввівши його різні рівні.

Заслуговує на увагу і запозичення система оцінювання ECTS хоча б з двох причин:

• не витримує критики з точки зору педагогічної науки збільшен­ня шкали оцінок до 12 у середній школі і залишення без змін шкали оцінок у вищій школі (за педагогічною закономірністю збільшення шкали оцінок залежить від співвідношення між освітнім і розвиваль-ним компонентами у навчанні, від посилення освітніх і введення кваліфікаційних цілей (підготовка фахівця чи лише загальноосвітня підготовка), а також від потреби більш точного оцінювання);

• введення семибальної шкали ECTS (А — «відмінно», В — «дуже добре», С — «добре», D — «задовільно», Е — «достатньо», FX — «неза­довільно» (потрібно попрацювати перед тим, як отримати залік), F — «незадовільно» (необхідна серйозна подальша робота)) дасть змогу не лише збільшити точність оцінювання, а й спростить оформлення відповідних документів і процедуру переходу від однієї системи оціню­вання до іншої, а буквене оцінювання не ототожнюватиме оцінку з ви­ставленими балами за виконані завдання контрольної роботи.

Кредитна система значно ускладнюється, якщо доповнити її мо­дульною технологією навчання у широкому розумінні цього поняття.

Модульна навчальна технологія передбачає заміну семестрового екза­менаційного контролю модульним (за станом засвоєння логічно за­вершених частин навчального матеріалу), організацію засвоєння виз­начених знань з дотриманням психолого-педагогічних і кібер­нетичних вимог [23, с.46-47]. Якщо кредитна частина навчальної сис­теми забезпечує їй відкритість, прозорість, гнучкість і демокра­тичність, то модульність — створює студентам найбільш сприятливе поле для успішного і вчасного засвоєння обраних навчальних дис­циплін у кредитних вимірах.