Вивчення типів речень за метою висловлювання й за інтонацією

Під час опрацювання речення великої ваги набуває робота над його інтонаційним оформленням, граматичною паузою, що на письмі позначається розділо­вими знаками. Важливо з перших же кроків засвоєння грамоти привчати школярів «читати» розділові знаки, від­творювати тривалість пауз, які позначаються на письмі комою, крапкою та іншими розділовими знаками, відтворю­вати речення з розповідною, питальною, неокличною та окличною інтонаціями. Для цього є всі умови, бо на сто­рінках «Букваря» даються тексти з різними розділовими знаками. Завдання вчителя — скористатися з цього.

У 2 класі учні засвоюють, що за метою висловлюван­ня є речення розповідні, питальні і спонукальні. Важли­во, щоб діти навчились їх розпізнавати не тільки за роз­діловими знаками та інтонацією, а й за способами вира­ження розповіді, питання, спонукання. Тому велике зна­чення мають вдало дібрані виразні приклади (наявність у питальному реченні питальних слів х т о? д е? куди? коли? і т. п., звертань, у спонукальному — звертань, наказової форми дієслів). Саме на фоні питальних і спону­кальних речень другокласники засвоюють практично клич­ну форму іменників, що виступає у ролі звертань, і форми наказового способу дієслів у спонукальних реченнях.

Особливості інтонації найкраще ілюструвати на одному і тому самому реченні, зміст якого змінюється залеж­но від мети висловлювання. Так, розповідне речення Брат працює трактористом стане питальним, якщо його вимовити з питальною інтонацією (Брат працює тракто­ристом?), змінивши форми слів, утворимо спонукальне — «Брате, працюй трактористом». Кожне з цих речень може стати окличним, якщо його вимовити а більшою силою го­лосу.

Слуховий і руховий аналізатори особливо активно пра­цюють тоді, коли учні самостійно складають або перебудо­вують речення, компонують невеличкі зв'язні висловлю­вання, вводячи у них різні за метою й за інтонацією ре­чення, а до них — звертання. Можна запропонувати такі, наприклад, вправи:

1. Склади розповідне, питальне і спонукальне речення. Для цього використай такі слова: хлопчик, другий клас, навчатися, який добре. Змінюй їх відповідно до змісту. Зв'язуючи слова за змістом висловлювання, учні одер­жать кілька варіантів речень: Хлопчик навчається у дру­гому класі. Хлопчик навчається у другому класі? У якому класі навчається хлопчик? Який хлопчик навчається у дру­гому класі? Хлопчику, добре вчися у другому класі! і т. п.

2.Подані речення перебудуй так, щоб вони стали спону­кальними.

Сергійко відвідає музей. Подруга прийде до мене в гості. Оленка виконує завдання. Бабуся розповідає казку.

3. Передай усно або на письмі розмову між двома друзями. Кожне речення-запитання і речення-відповідь пиши з нового рядка.

Зразок:

—Петрику, чим ти займаєшся у вільний час?

—У вільний час я люблю читати книжки.

—А які книжки ти читаєш?

4. Склади зв'язну розповідь про прогулянку в ліс. Ви­користай у ній неокличні та окличні речення.

Пропонуючи будь-яку з вправ, учитель повинен подати зразок виконання.

Під час роботи над інтонуванням різних за метою ви­словлювання речень учні привчаються застосовувати ло­гічний наголос. Без цього не може бути виразного читан­ня. Доцільно дібрати таке речення, кожне слово якого можна виділити голосом як у питальному реченні, так і в реченні, що є відповіддю на поставлене питання. На­приклад, речення У цьому році учні нашого класу побували в Ленінграді може стати відповіддю на різні питання: Коли побували учні вашого класу в Ленінграді? (У цьому році.) Учні якого класу побували в Ленінграді в цьому році? (Учні нашого класу.) Де побували в цьому році учні вашого класу? (...в Ленінграді.) Чи побували учні вашого класу в цьому році в Ленінграді? (...побували.) Відповідаючи на запитання, учні мають з більшою силою голосу вимовляти ті слова, які є відповіддю на запитання (вони ставляться в кінці речень-відповідей). Логічний наголос учні засвоюють прак­тично, без використання терміна.

Працюючи над реченням, учні вчаться давати повні й короткі відповіді на запитання. Вчитель повинен вчити школярів давати повні відповіді, але не завжди треба їх вимагати. Повна відповідь потрібна тоді, коли є необхід­ність точно сформулювати думку, описати малюнок, пере­казати зміст прочитаного. Під час живого спілкування, при діалогічному мовленні можна задовольнятись неповними (короткими) відповідями, що є цілком природним для такого типу мовлення.

Робота над засвоєнням понять «основа речення», «головні члени речення»

Найважливішим і найскладнішим для засвоєння під час опрацюван­ня речення є поняття «основа ре­чення» — його головні члени (підмет і присудок). Процес за­своєння цих понять тривалий і тому потребує пильної уваги. Як і під час засвоєння будь-яких граматичних понять, учням треба абстрагуватись від конкретного, усвідомити узагальнюючий характер понять «підмет» і «присудок» як граматичної основи речення. Тому потрібне поетапне засвоєння цих понять. На першому ета­пі (1—2 класи) формується уявлення про центр речення. На цьому етапі, як уже зазначалось, здійснюється смис­ловий аналіз речення, який дозволяє визначити, про кого або про що говориться (повідомляється чи запитується) в реченні і що говориться про передане повідомлення. От­же, спочатку застосовуються смислові запитання. В міру ознайомлення з частинами мови (іменником і дієсловом) уч­ні вчаться ставити і граматичні питання — хто? що? що робить? що зробить? Таким чином, ознайомлення з основою речення відбувається практично, без опрацювання елементів теорії.

На другому етапі, який збігається з навчанням у 3 кла­сі, відбувається засвоєння граматичних понять — «основа речення», «члени речення», «головні члени» — «підмет» і «присудок» — у процесі вивчення елементів теорії. Учні повинні засвоїти, що слова, які відповідають на певні пи­тання, є членами речення. Член речення, який вказує, про кого або про що говориться у реченні, і відповідає на питан­ня хто? що?, називається підметом, а член речення, який вказує, що говориться про підмет, і відповідає на питання що робити?, називається присудком. Підмет і присудок є головними членами речення, його основою.

Щоб з самого початку сформувати в учнів правильні уяв­лення про головні члени речення, уникнути ототожнюван­ня підмета з іменником, а присудка з дієсловом, третьо­класників ознайомлюють і з іншими, але доступними для їхнього розуміння, способами вираження головних членів. Найчастіше вживаними і найдоступнішими для учнів є під­мети, виражені особовими займенниками, а присудки — іменниками і прикметниками. Під час аналізу речень (на­приклад: Я вчуся у третьому класі. Мій друг теж третьо­класник. Він щирий) учні дізнаються, що присудок може від­повідати і на питання хто він такий? (третьокласник), який він є? (щирий). Такі речення варто аналізувати лише під керівництвом учителя, а для самостійного аналі­зу слід пропонувати речення, в яких присудок виражений особовими формами дієслова.

Дуже важливо навчити учнів правильно ставити питан­ня до присудків, виражених різними особовими, часовими, видовими формами дієслова. Зіставлення форм дієслова-присудка і запитань допоможе дітям зрозуміти, як пов'я­зується підмет з присудком. На уроці вивчення головних членів речення можна використати таку, наприклад, табли­цю:

 

Підмет Питання до присудка Присудок
Учень (що робить?) читає, малює, пише
  (що зробить?) прочитає, намалює, напише
  (що робив?) читав, малював, писав
  (що зробив?) прочитав, намалював, написав
Учениця (що зробила?) прочитала, намалювала, написала
Учні (що роблять?) читають, малюють, пишуть
  (що зроблять?) прочитають, намалюють, напишуть

Учні мають засвоїти, що підмет і присудок є рівноправ­ними членами, тому аналіз речення можна починати як від підмета постановкою питання до присудка, так і від при­судка постановкою питання до підмета. Встановлення двостороннього зв'язку між головними членами допоможе пра­вильно визначити граматичну основу речення, особливо в тих випадках, коли у реченні є кілька іменників. Так, у ре­ченні типу У бібліотеці діти читають цікаві книжки про рідний край визначається насамперед присудок (читають), а потім з'ясовується, хто або що може виконувати цю дію (читають (х т о?) діти). Питання до присудка переконає учнів, що вони правильно визначили основу речення (діти (що роблять?) читають), бо інші іменники (книжки, край) виконувати цю дію не можуть.

У 3 класі учні дізнаються, що в реченні, крім головних, є другорядні члени (без поділу на види), які вказують на найрізноманітніші ознаки предметів, обставини дії, а то­му дуже важливі для розкриття думки. Щоб діти перекона­лися в цьому, потрібно порівнювати непоширені і пошире­ні речення (Прийшла весна. Вже прийшла до нас довго­ждана квітуча весна), вказуючи на переваги останніх, бо вони несуть більше інформації, є образними, емоційними.

Щоб в учнів сформувалися стійкі знання, потрібно здо­буті теоретичні відомості постійно закріплювати під час виконання різноманітних тренувальних вправ як аналі­тичних, так і синтетичних.

У 4 класі учні не одержують нових знань про головні і другорядні члени, однак повинні систематично повторю­вати і закріплювати вивчене у 3 класі, застосовувати набуті знання на практиці.








Дата добавления: 2015-08-26; просмотров: 1381;


Поиск по сайту:

При помощи поиска вы сможете найти нужную вам информацию.

Поделитесь с друзьями:

Если вам перенёс пользу информационный материал, или помог в учебе – поделитесь этим сайтом с друзьями и знакомыми.
helpiks.org - Хелпикс.Орг - 2014-2024 год. Материал сайта представляется для ознакомительного и учебного использования. | Поддержка
Генерация страницы за: 0.006 сек.