Вивчення прислівника

Молодші школярі знайомляться з прислівником як ча­стиною мови тільки в 4 класі. Вони дістають перше уявлен­ня про специфічні особливості цієї частини мови, вчаться розпізнавати прислівники в тексті, знайомляться з прислів­никами, близькими і протилежними за значенням, практич­но засвоюють правопис найчастіше вживаних прислів­ників.

Завдання вчителя під час формування поняття «прислів­ник» полягає в тому, щоб:

досягти практичного усвідомлення прислівника як лек­сико-граматичної групи слів;

навчити розпізнавати прислівники серед відомих дітям частин мови;

формувати вміння вживати цю групу слів у практиці усного й писемного мовлення;

домогтися, щоб учні практично оволоділи навичками правопису найпоширеніших груп прислівників, передба­чених програмою.

Формування граматичного поняття «прислівник» почи­нається з виявлення, в цій частині мови трьох, ознак: питан­ня, на які відповідає прислівник, його незмінність і зв'я­зок з дієсловами.

З цією метою вчитель організовує спостереження дітей за лексико-граматичними ознаками слів тихесенький і тихесенько у таких, наприклад, реченнях: Тихесенький вечір на землю спадає (В. Самійленко) і Тихесенько вітер вів (Т. Шевченко). Учні виписують словосполучення з цими словами і визначають, якою частиною мови вони є.

Якщо приналежність слова тихесенький до розряду прикметників учням встановити легко, то визначення слова тихесенько як частини мови викликає у них певні труднощі. Виникає питання: Якою ж частиною мови є слово тихесень­ко? Так створюється проблемна ситуація. Вихід з неї буде знайдено в ході евристичної бесіди:

— У чому схожість і відмінність слів тихесенький і тихесенько? (Обидва слова називають ознаку, але відповіда­ють на різні питання: який? — тихесенький, як? — ти­хесенько.)

— З якими словами пов'язані ці слова у виписаних вами словосполученнях? (Вечір, віє.)

— Які ознаки показують ці слова? (Ознаку предмета і дії.)

— Що станеться із словом тихесенький, коли змінити слово вечір? А із словом тихесенько, якщо змінити слово віє? (Слово тихесенький змінюється, а тихесенько — ні.)

Отже, роблять учні висновок, є слова, які показують ознаку дії і є незмінними. Учитель вводить термін на по­значення слів такого типу — прислівник.

У ході подальшої роботи розширюється уявлення дітей про прислівник. Внаслідок виділення прислівників у тек­сті чи окремих реченнях учні усвідомлюють, що прислів­ники відповідають ще й на питання де? куди? к о л и? пояснюють дієслова, у реченні є другорядними чле­нами.

Закріплення одержаних відомостей про прислівник від­бувається під час виконання учнями різних тренувальних вправ, таких як:

— виписування з тексту дієслів з прислівниками (на які питання відповідають виписані прислівники?);

— утворення від іменників однокореневих прикметни­ків, а потім прислівників (усно складіть з ними речення чи словосполучення);

— замініть однокореневими прислівниками слова, по­дані в дужках (веселий, радісний) і под.

Виконання різноманітних лексичних вправ сприяє не тільки розвиткові мовлення дітей, а й закріпленню в них навичок у розпізнаванні і правильному написанні прислів­ників.