Формування в учнів фонетичного слуху

Важливим завданням підготовчого періоду є вироблення в учнів фонетичногослуху, удосконалення їхньої звуковимови. Відомо, що слова сприймаються до­шкільниками як єдиний неподільний звуковий комплекс без усвідомлення складових частин — звуків. Водночас уже в переддошкільному віці у дітей виявляється посилений інтерес до звукової сторони мовлення. Вони починають помічати однакові звуки і склади в словах, чути, яким зву­ком починається або закінчується слово, який звук най­частіше вимовляється у певній фразі, наприклад у скоромовці. Завдання вчителя — підтримати і цілеспрямовано розвивати цю природну зацікавленість дітей мовою вза­галі та її звуковою стороною зокрема.

Враховуючи складність звукових спостережень і розу­мових дій аналізу, синтезу, порівняння, класифікації із звуками мовлення, цю роботу в добукварний період слід організувати так, щоб вона протікала в ігровій формі, не призводила до перевтоми.

Уся навчально-виховна робота з рідної мови з дітьми-шестилітками, як підкреслювала Н. К. Крупська, має ґрунтуватися на принципах гри-навчання, гри-виховання, оскільки в цьому віці гра для дітей — серйозна форма ді­яльності. Заняття, на яких діти оволодівають звуковою системою рідної мови, як ніякі інші, можна перетворити на цікаві вправи ігрового характеру. «Ніде гра не злива­ється так близько з ділом і трудом, як саме в фонетиці»,— стверджував відомий російський методист О. М. Пєшковський.

У формуванні фонетичного слуху важливо не тільки зважати на слухові відчуття дітей, а й забезпечувати усвідомлення їх взаємозв'язку з мовленнєворуховими, так званими кінестетичними відчуттями. Важливо, щоб у роботі над важко засвоюваними звуками учні спиралися на еле­ментарні знання про спосіб артикулювання цього звука. Тому в період навчання грамоти, крім прийому насліду­вання вимови, слід активно вдаватися до спостережень за артикулюванням окремих звуків. Звуки мовлення — це матеріал, який так само піддається спостереженням, як і інші явища навколишньої дійсності.

Особлива необхідність у спостереженнях за способом вимовляння тих чи інших звуків з опорою на артикуля­ційні відчуття, які учні одержують від роботи мовленнє­вих органів, виявляється з тими дітьми, мовлення яких формувалося у діалектному оточенні. Складність перехо­ду на орфоепічне правильне вимовляння звуків поясню­ється трудністю для дитини почути різницю між особисто вимовленим звуком і одержаним зразком, які в більшості випадків є близькими за місцем і способом творення. На­приклад, дзвінкий [д]і його «оглушений» варіант [т]в умовах західних говорів («літ» замість лід), м'який звук [ц’] і стверділий [ц],який вимовляється в кінці слів носі­ями північних говорів («хлопец»).

Спостереження за роботою мовленнєвих органів під час вимовляння близьких за артикуляцією та акустичними властивостями звуків сприяють більш свідомому й активно­му засвоєнню фонетичної системи рідної мови, дають мож­ливість не тільки чути ці звуки, а й контролювати їх тво­рення, удосконалювати звуковимову, загострювати фоне­тичний слух. Застосування прийому спостережень за ар­тикулюванням звуків помітно підсилює розвивальний характер процесу навчання грамоти.

Для проведення таких спостережень уже в добукварний період слід ознайомити учнів з найголовнішими мов­леннєвими органами; губами, зубами, язиком (передньою, середньою і задньою частинами язика), твердим піднебін­ням. Приклавши до шиї кінчики пальців (пучки), учні можуть відчути дрижання голосових зв'язок під час ви­мовляння голосних і дзвінких приголосних, а також від­сутність такого дрижання під час вимовляння глухих приголосних звуків.

Виконуючи вправи на звукові спостереження, звукови­мову та аналіз, необхідно забезпечити, щоб предметом ди­тячої діяльності були не тільки найпоширеніші звуки, а й такі, що є менш частотними в українському мовленні, наприклад: [ц], [ц’], [г], [дз], [дз'], [дж], [ф], [х].