Угорщина. Угорщина вже на початку 80-х років минулого століття робила спроби налагодити відносини з ЄС

Угорщина вже на початку 80-х років минулого століття робила спроби налагодити відносини з ЄС. Конкретні ж переговори з ЄС по суті почалися за ініціативою угорської сторони в червні 1987 р., а 26 вересня 1988 р. сторони підписали Угоду про торгову і економічну співпрацю, яка набула чинності 1 грудня 1988 р. В системі зав’язків ЄС це була абсолютно нова конструкція: така Угода була укладена ЄС вперше саме з Угорщиною. Надалі подібні угоди були укладені і з низкою інших соціалістичних країн. Головним змістом Угоди про торгову і економічну співпрацю між Угорщиною і ЄС стало взяте на себе Євросоюзом зобов'язання відмінити ті дискримінаційні «спеціальні» кількісні обмеження, що застосовувалися відносно Угорщини. Спочатку планувалося здійснити це поступово - в три етапи: з 1 січня 1989 р., з 1 січня 1993 р. і завершити до 31 грудня 1995 р. Про взаємне зниження митних зборів в цій угоді не йшлося. ЄС, таким чином, зобов'язався лише поширити на Угорщину як учасницю ГАТТ режим найбільшого сприяння повною мірою, припинивши відносно неї дискримінаційну практику. [236]

З 1989 р. під впливом корінних змін в економічній і громадянській системах Угорщини нормалізація стосунків із Заходом прискорилася. На зустрічі у верхах 14-16 липня 1989 р. в Парижі провідні промислові держави (G7) прийняли рішення про відкриття програми «PHARE» (Poland - Hungary Aid for Reconstruction of the Economy), схвалене потім усіма країнами-членами ОЕСР (т. з. «G24»). Координацію і управління програмою здійснювала Комісія ЄС, згодом і сама програма поступово цілком перейшла в компетенцію ЄС.

Програма «PHARE» включала також пакет торгово-політичних заходів, у рамках якого ЄС надав Угорщині режим найбільшого сприяння і ліквідовував дискримінаційні квоти вже з 1 січня 1990 р. (замість 31 грудня 1995 р. відповідно до Угоди про торгову і економічну співпрацю від 1988 р.). Крім того, на деякі товари Угорщини була надана загальна система преференцій (GSP). У цьому кроці назустріч Угорщині виразилося визнання західними державами успіху угорських політичних і економічних реформ.

Ідея створення системи асоційованого членства країн ЦСЄ виникла в ЄС ще восени 1989 р. Офіційно ж можливість асоційованого членства була надана країнам ЦСЄ на основі §238 Римського договору Радою ЄС (Радою Міністрів) на Дублінській зустрічі у верхах в квітні 1990 р. Пропозиція асоційованого членства на той момент робилася «усім країнам Центральної і Східної Європи». Згодом внаслідок глибоких відмінностей в моделі і успішності трансформацій економічних, політичних і інституціональних систем між країнами регіону коло країн, які могли бути охоплені асоціацією, Євросоюз звузив до Угорщини, Польщі і Чехословаччини. Директиви, що застосовуються до асоційованого членства цих країн і які започаткували формальні переговори про асоційоване членство, були прийняті Радою Міністрів ЄС 19 грудня 1990 р.

Був впроваджений термін «Europe Agreements» («Європейські Угоди»), за допомогою якого ЄС мав намір підкреслити особливу історичну значущість інституту асоційованого членства країн ЦСЄ в ЄС, причому не стільки для ЄС, скільки для країн ЦСЄ. Переговори закінчилися в листопаді 1991 р., і 16 грудня 1991 р. були підписані три Європейські Угоди.

Глави цих Угод, що охоплюють коло питань торгової політики, іноді іменовані «Interim Agreement» («Тимчасові/Проміжні Угоди»), вступили в дію вже з 1 березня 1992 р. Інші глави Європейських Угод — відносно Угорщини (а також Польщі) — набули чинності після закінчення процесу ратифікації — з 1 лютого 1994 р.

Європейські Угоди за своєю суттю і за змістом основних положень багато в чому схожі, хоча - в силу специфіки проблем кожної з країн ЦСЄ окремо - є і деякі відмінності. Однією з цілей асоціації було вибудовування зони вільної торгівлі, а на далеку перспективу - досягнення «чотирьох свобод»: вільного обігу усередині спільної зони товарів, послуг, капіталу і робочої сили. В якості найближчого завдання Угоди намічали забезпечення свободи переміщення лише для товарів і капіталу (відносно яких були розроблені конкретні програми і зобов'язання сторін), тоді як лібералізація торгівлі послугами і міграції робочої сили була лише віддаленою метою.

Щодо Угорщини зону вільної торгівлі промисловими товарами передбачалося створити до 31 грудня 2000 р. Це означає вільний рух товарів усередині зони, звільнення їх від обкладення митними і іншими зборами, а також від яких-небудь кількісних обмежень. Тимчасовий виняток становили лише «чутливі» галузі промисловості, що традиційно є в ЄС об'єктом особливого регулювання, такі, як сталеливарна і текстильна промисловість.

У рамках Європейських Угод лібералізація зовнішньої торгівлі здійснювалася на взаємній основі, проте асоційованим членам надавався 10-річний перехідний період, що складався з двох періодів терміном по 5 років кожен. При цьому у рамках зони вільної торгівлі, що створювалася, асоційовані члени отримували асиметричні переваги.

Так, на промислові товари, що складали приблизно 55% угорського експорту в ЄС, кількісні обмеження були скасовані вже в день набуття чинності торгово-політичної глави Європейської Угоди, тобто з 1 березня 1992 р., тоді як скасування митних зборів на промислові товари проходило поступово і завершилося тільки 1 січня 1995 р. При цьому лібералізацію імпорту так званих «чутливих» товарів з Угорщини Євросоюз вводив «із запізненням». Так, відносно товарів із сталі, що складали 5% угорського експорту в ЄС, усі кількісні обмеження були негайно припинені, тоді як митні збори знижували поступово і остаточно відмінили з 1 січня 1996 р. Кількісні обмеження, що зачіпали експорт продукції текстильної промисловості, що складала 15% угорського експорту в ЄС, були скасовані лише з 1 січня 1998 р. [237]

Для Угорщини «асиметрична» лібералізація означала те, що вона отримала 4-5-річну відстрочку на усунення торгових бар'єрів в торгівлі з країнами ЄС. За Угодою, вона повинна була розпочати відміну кількісних обмежень (тобто поступово збільшувати квоти, що виділяються для країн ЄС) тільки з 1 січня 1995 р., а повністю скасувати - до 31 грудня 2000 р. Пониження митних зборів на велику частину промислового імпорту з ЄС почалося 1 січня 1995 р. і проходило у декілька етапів аж до 1 січня 2001 р., коли вони були повністю скасовані.

У сфері торгівлі аграрною продукцією Угода про асоціацію Угорщини з ЄС не передбачала введення режиму вільної торгівлі, а лише фіксувала взаємне надання митних пільг, причому також з вигідним для Угорщини асиметричним графіком їх введення. В результаті до початку 2000 р. угорські сільгосптовари отримували в країнах ЄС, як правило, 80%-ні митні знижки, а аграрна продукція, що імпортується Угорщиною з ЄС, користувалася в Угорщині 30%-ними знижками з митних зборів, встановлених для торгівлі в режимі найбільшого сприяння. Крім того, в режимі вільної (безмитної) торгівлі Євросоюз здійснював 24% свого аграрного імпорту з Угорщини, а Угорщина - 10% свого імпорту сільгосппродуктів з ЄС.

В середині квітня 2000 р. сторони уклали угоду про подальшу лібералізацію взаємної торгівлі аграрною продукцією, відповідно до якої з 1 липня 2000 р. вже 72% угорських постачань сільгосптоварів поступали в ЄС безмитно, а Угорщина, у свою чергу, розповсюдила безмитний режим на 54% свого аграрного імпорту з Євросоюзу. [238]

У грудні 2000 р. сторони парафували нову угоду в цій сфері, завдяки якій з 1 січня 2001 р. вже 82% угорських аграрних постачань в ЄС стали ввозитися туди на безмитній основі.

Угорщині, за Європейською Угодою, до 31 грудня 2000 р. було надано право на захист нових галузей промисловості, що зароджуються, або що знаходяться в процесі структурної перебудови, а також у разі громадської напруженості або в силу бюджетних міркувань за допомогою заходів по захисту ринку (зокрема, у формі підвищення митного збору). Ці заходи, проте, не могли зачіпати більш ніж 15% її імпорту з ЄС, при цьому було виключено застосування митних зборів, що перевищують рівень в 25%. Асоційоване членство також давало Угорщині можливість застосовувати антидемпінгове регулювання, але про це необхідно було кожного разу повідомляти Раду з асоціації.

У сфері взаємної торгівлі послугами сторони поставили мету її лібералізувати, але завдання ухвалення необхідних конкретних рішень було покладене на Раду з асоціації. Можливі сценарії лібералізації сфери послуг були розроблені «Білою Книгою» у виданні 1995 р.

Вирішення питання лібералізації ринку робочої сили було покладене на двосторонні угоди між асоційованими членами і дійсними членами ЄС. Угорщина мала в розпорядженні такі двосторонні угоди лише з Німеччиною і Австрією. Практичне вирішення питання вільного руху робочої сили було відкладене на віддалену перспективу, причому було очевидно, що від Євросоюзу до тих пір, поки йому не вдасться істотно скоротити високий (близько 10%) рівень безробіття, навряд чи варто чекати відкриття свого ринку праці. В той же час, Європейські Угоди забезпечували працівникам країн-асоційованих членів ЄС право на соцзабезпечення.

Інститут асоційованого членства передбачав також гармонізацію національної правової бази в різноманітних сферах громадського і господарського життя з правовими нормами Європейського союзу, які були сформульовані в «Білій книзі», схваленій главами держав і урядів країн-членів ЄС в червні 1995 р. на Канській зустрічі і рекомендованою ними для виконання асоційованим членам, що бажають приєднатися до ЄС на умовах повноправного членства. «Біла книга», озаглавлена як «Підготовка асоційованих країн ЦСЄ до інтеграції у внутрішній ринок Союзу», складалася з 23 глав, в ній було зібрано 780 нормативних актів ЄС. Вона носила необов'язковий характер, проте на переговорах про вступ в ЄС, природно, враховувалася правова готовність країни-кандидата, відповідність її законодавства вимогам, викладеним в «Білій книзі».

У 1994 р. в УР був ухвалений закон № 1 про ратифікацію Угоди про асоційоване членство Угорщини в ЄС, в 68-ій статті якого зафіксовано зобов'язання Угорщини по гармонізації свого законодавства з правовими нормами ЄС. Проте вже починаючи з 1990 р., з приходом до влади нових політичних сил жоден новий закон в Угорщині не ухвалювався без того, щоб не пройти правову експертизу на його відповідність принципам законодавства ЄС. Планомірна гармонізація угорської законодавчої бази з нормативами ЄС стала основним змістом законотворчої діяльності в Угорщині в 90-і роки. В результаті до моменту видання «Білої книги» приблизно половина чинних угорських нормативних актів вже більш-менш відповідала вимогам ЄС. Важливо відмітити у зв'язку з цим, що угорський уряд не форсував процеси гармонізації, а прагнув проводити їх багатоетапно, у міру готовності до них угорського суспільства і економіки.

У 1995 р. було прийнято постанову Уряду УР про конкретні завдання на майбутній 5-річний період по гармонізації правових норм країни зважаючи на її майбутнє приєднання до ЄС в якості повноправного члена. У цій постанові передбачалося забезпечення впродовж найближчого п'ятирічного періоду гармонізацію угорських правових норм із західноєвропейськими нормами в наступних галузях: митне законодавство, технічні норми, окремі норми господарського права, бухгалтерського обліку і оподаткування, національний захист робочих місць, розвиток добросовісної конкуренції, захист життя і здоров'я людей, тварин і рослин, охорона здоров'я, правила торгівлі і виробництва продовольства, захист прав споживачів, перевезення вантажів, охорона довкілля, захист права інтелектуальної власності, система державних субсидій.

Проте задовго до закінчення наміченого 5-річного терміну вже 30 вересня 1998 р. було прийнято нове рішення Уряду УР № 2212, в додатку до якого містилася нова скоректована Програма правової гармонізації, розрахована на період з другого півріччя 1998 р. по 31 грудня 2001 р., тобто до запланованої спочатку дати вступу Угорщини в повноправні члени ЄС. Нова програма правової гармонізації була класифікована вже по 31 темі - відповідно до намічених до обговорення на переговорах про приєднання Угорщини до ЄС блоків питань. Одночасно у рамках Міжвідомчої комісії з європейської інтеграції при Уряді УР була створена відповідно до цих тем 31 робоча група.

Рішенням Уряду УР №2140 від 23 червня 2000 р. в Програму правової гармонізації були внесені подальші зміни, а її термін продовжений до 31 грудня 2002 р. При цьому 2001 року надавалося вирішальне значення в забезпеченні завершення підготовки країни до членства в ЄС до кінця 2002 р. Парламенту УР впродовж 2001 р. належало прийняти декілька десятків законодавчих актів, у тому числі закони про електричну енергію, водне господарство, а також модифікувати закони про Угорський національний банк, держбюджет, в'їзд і перебування іноземців на територія країни.

В порівнянні з досвідом попередніх асоціацій, ініційованих ЄС (Ломейські конвенції або Середземноморські угоди), Європейські Угоди характеризувалися багатьма новаторськими рішеннями, привнесли до інституту асоційованого членства нові елементи. Новизну представляло те, що між ЄС і асоційованими членами було вирішено проводити інтенсивні політичні консультації і співпрацю. Політичний діалог і співпраця ґрунтувалися на взаємно визнаних цінностях і пріоритетах, таких як інтеграція в співтовариство демократичних держав, посилення безпеки і стабільності в Європі. Це зачіпало широкі сфери угорської економіки, політики, громадського і культурного життя, сприяло глибшій інтеграції Угорщини в Євросоюз.

Для ЄС було важливо закріпити політичні перетворення в асоційованих країнах ЦСЄ, їх прихильність принципам демократії і правової держави: дотримання прав і свобод людини, забезпечення вільних і демократичних виборів на основі багатопартійної системи, формування ринкової економіки і забезпечення соціальної справедливості.

Угода про асоціацію не містила також і конкретних фінансових зобов'язань ЄС, за винятком фінансової підтримки забезпечення конвертованості національної валюти УР. У текст Угоди було лише включено відсилання до програми «PHARE».

Асоційоване членство в ЄС у багатьох відношеннях мало позитивну дію на розвиток угорської економіки, сприяло її перетворенню і модернізації. Угода, безумовно, стала потужним чинником для мобілізації припливу іноземного капіталу в угорську економіку. Саме іноземний капітал адаптував нові сучасні технології, заснував нові для Угорщини галузі промисловості і тим самим зіграв ключову роль в структурній модернізації економіки країни.

Європейська Угода підкреслювала важливість допомоги з боку ЄС перебудовним процесам в Угорщині, які, - багато в чому завдяки асоційованому членству в ЄС - протікали досить динамічно і успішно як в сфері приватизації, так і формування інших ринкових інститутів. На саміті ЄС в Копенгагені в червні 1993 м. Євросоюз офіційно зобов'язався прийняти в повноправні члени ЄС країни, що підписали Європейські Угоди, уперше сформулювавши при цьому конкретні критерії, що пред'являються до кандидатів. Створення дієздатного ринкового господарства, яке в змозі витримати жорстку конкуренцію в умовах єдиного ринку Євросоюзу, стало одним з найважливіших копенгагенських критеріїв для отримання повноправного членства в Євросоюзі.

Заявку на приєднання до Європейського Союзу в якості повноправного члена Угорщина подала ще 1 квітня 1994 р. Проте до конкретних переговорів з цього питання сторони приступили лише 31 березня 1998 р., після того, як 13 грудня 1997 р. на саміті ЄС в Люксембурзі було прийнято відповідне рішення. Такий істотний розрив в термінах пояснюється неготовністю не лише Угорщини, але і самого ЄС до прийому країн-кандидатів (остання вимога була одним з копенгагенських критеріїв). В силу цього процеси реалізації Європейської Угоди про асоціацію і підготовки країни до вступу в ЄС на основі копенгагенських критеріїв практично співпали за часом і склали єдиний процес. Політичне керівництво Угорщини також розглядало ці процеси як єдиний процес, оскільки здійснення цілей і зобов'язань, сформульованих в Європейській Угоді, одночасно являлося і необхідною умовою для вступу країни в ЄС. [239]

10 листопада 1998 р. відбувся перший раунд міжурядових переговорів, головним змістом яких стала проблематика надання Угорщині т. з. «дерогацій» (тимчасових послаблень або відстрочок) - звільнення її від виконання деяких юридичних приписів ЄС в перехідний період.

По більшості тем і питань Угорщина погодилася на повне і безумовне виконання нормативів ЄС вже до дати офіційного вступу в Євросоюз. Це така група питань, до адаптації яких вона була практично готова і, крім того, виявляла велику цікавість і перейняла б їх, навіть якщо б і не планувала приєднатися до ЄС.

До другої категорії увійшли вимоги, для виконання яких Угорщина отримала перехідний період, оскільки вони були пов'язані або з чималими капітальними вкладеннями (як, наприклад, в сфері екології - забезпечення достатнього очищення стічних вод, якості питної води, утилізації вторинної сировини), або вимагали ще і певного часу (реконструкція, залізниць, забезпечення нормативу ЄС по мінімальному статутному капіталу ощадних кооперативів). Для надання перехідного періоду за такими вимогами, як пониження ставки ПДВ на послуги центрального опалювання або в системі громадського харчування, були взяті до уваги міркування соціальної політики. Крім того, Євросоюз визнав необхідність збереження угорських історичних традицій (наприклад, традиційної форми пляшок, що використовуються для токайських вин, і вміст в них деяких шкідливих домішок, максимального вмісту жиру в молоці, системи самогоноваріння, що склалася в країні).

Третю категорію утворили питання, на введенні перехідного періоду щодо яких наполягли старі члени ЄС. До таких тем відносяться питання обмеження міграції робочої сили з нових країн в старі країни-члени ЄС, а також істотно нижчі нормативи підтримки сільськогосподарських виробників з країн п'ятого «східного» (2004 р.) розширення ЄС в порівнянні з тим рівнем, який застосовується відносно старих країн-членів ЄС.

В ході попередніх консультацій навесні 1998 р. Угорщина заявила 90 вимог на надання їй послаблень або відстрочок. За станом на початок 2001 р. Угорщина наполягала на наданні їй вже тільки 40 дерогацій, що охоплюють приблизно 1% від усього пакету законодавчих нормативів Євросоюзу. За підсумками переговорів Угорщині були надані 34 дерогації, за кількістю яких вона зайняла третє місце після Польщі (44 дерогації) і Мальти (40 дерогацій). Всього 10 країнам п'ятого розширення ЄС була надана 281 дерогація, не рахуючи 2 особливі системи регулювання: в сфері регіональної політики, а також фінансових і бюджетних приписів, які отримали усі країни-кандидати. [240]

В 1999 р. Угорщина була визнана Європейською Комісією країною з діючою ринковою економікою, за здатністю протистояти конкуренції на єдиному ринку ЄС вона в 2000 р. отримала від Комісії лише «умовно позитивну» оцінку. Безумовного підтвердження відповідності цьому критерію в 2002 р. на грудневому засіданні Європейської Ради в Копенгагені, коли декілька країн ЦСЄ, і Угорщина у тому числі, отримали від ЄС запрошення на вступ в нього, не змогла отримати жодна з них.

У грудні 2002 р. на саміті Європейського Союзу в Копенгагені переговори про приєднання 10 країн-кандидатів, включаючи Угорщину (але за винятком Румунії і Болгарії), було завершено, оскільки умови їх вступу вдалося повністю обговорити і погодити. Таким чином, переговори про приєднання Угорщини до ЄС продовжилися майже 5 років, хоча сам процес адаптації почався набагато раніше: ще до зміни суспільно-економічного ладу політичне керівництво Угорщини свідомо намагалося переймати досягнення ЄС, завдяки чому країна майже непомітно вписалася в економічний простір Євросоюзу.

На початку 2003 р. роботи по перекладу і звірянню юридичних текстів мовами країн-кандидатів були завершені. Договір про приєднання був готовий до підписання, яке відбулося 16 квітня 2003 р. в Афінах. Держзбори Угорщини 15 грудня 2003 р. одноголосно ратифікували Договір про приєднання Угорщини до Євросоюзу.

У референдумі про приєднання до ЄС, що відбувся в Угорщині 12 квітня 2003 р., взяли участь найменша кількість виборців у порівнянні з іншими країнами-кандидатами –45,62%. З них за» проголосували 83,76%, «проти» – 16,24%.

З 1 травня 2004 м. Угорщина офіційно стала повноправним членом ЄС.