Сімейна структура населення

Ця структура відображає розподіл населення за його становищем відносно інституту шлюбу і сім'ї.

Сім'я в демографії визначається як група людей, об'єднаних родинними зв'язками, спільним мешканням та бюджетом.

Таке визначення обумовлене специфікою спостереження сім'ї в демографічній статистиці. Головним джерелом відомостей про кількість і структуру сімей у демографії є переписи населення, які можуть фіксувати лише достатньо прості, однаково зрозумілі опитуваним громадянам ознаки. Тому в демографічне визначення сім'ї не входить, зокрема, один з атрибутів, який використовується в соціологічному визначенні сім'ї, а саме – взаємна відповідальність її членів один за одного. У процесі перепису населення саму наявність і ступінь такої відповідальності неможливо встановити однаково для всіх опитуваних. З тієї ж причини поняття сім'ї в демографії не враховує зв'язку між спорідненими сім'ями, які проживають окремо та мають власні окремі господарства, а також із членами сім'ї, які з різних причин проживають окремо від неї протягом тривалого часу. Спроби вирішити цю проблему шляхом урахування категорії так званих “членів сім'ї, що проживають окремо”, не дали позитивного результату. Дані декількох переписів населення, у яких використовувалася ця категорія, були досить невизначеними. Останнім часом вчені схиляються більше до іншої думки, тобто до того, щоб розглядати людей, які тривалий час проживають далеко від сім'ї, як несімейних. Сім'я в демографії – це переписна сім'я. Ця обставина збіднює знання про соціальний інститут сім'ї, її структуру, реальні взаємини з родичами, що проживають окремо, і про її зміни. Але тут вже нічого не можна виправити, окрім як змінити систему джерел інформації про сім'ю. Поки що наша держава не виявляє в цьому напрямі (у напрямі вдосконалення інформації про сім'ю, її склад і зміни) зацікавленості й не робить практичних кроків.

Сім'я – один з основних соціальних інститутів у суспільстві і основний демографічний осередок. Вона виконує безліч соціальних функцій, з них до демографічних відносяться: 1) народження і виховання дітей; 2) створення умов, які сприяють поліпшенню здоров'я й тривалості життя членів сім'ї; 3) забезпечення власної стабільності (це важлива функція, оскільки стабільність інституту сім'ї і стабільність суспільства багато в чому взаємообумовлені). Без великого перебільшення можна сказати, що відтворення населення майже цілковито відбувається в сім'ї.

Сім'ї в демографії групуються за розмірами, шлюбним станом, за структурою і типами.

Середній розмір сім'ї для деякої групи населення визначається шляхом ділення чисельності людей, що проживають спільно із сім'єю, на кількість сімей.

За шлюбним станомрозрізняють сім'ї повні і неповні, залежновіднаявності у складі сім'ї подружньої пари. Повна сім'я має усвоєму складі хоча б одну подружню пару, відповідно неповна сім'яне має у своєму складі жодної подружньої пари (матір або батько з дітьми, сім'ї, що складаються з братів, сестер, інших родичів).

За структурою розрізняють сім'ї прості та складні. Проста(або нуклеарна) сім'я складається з однієї шлюбної пари з дітьми або без дітей, без інших родичів або одного з батьків з дітьми (дитиною). Складнасім'я може складатися з найрізноманітніших комбінацій двох або декількох подружніх пар і родичів.

Довготривала тенденція зміни сім'ї в Україні (так само, як і в інших індустріальних країнах) – зменшення її розмірів і спрощення структури. Процес зменшення розмірів сім'ї – дуже повільний, але неухильний. За 20 років, з 1988 р. до 2009 р., середній розмір сім'ї скоротився з 3,63 до 3,06 людини, при цьому в міських поселеннях – з 3,45 до 3,01, в сільських – з 3,75 до 3,08.

Потім, у першій половині 2000-х рр. (2000 – 2004 рр.), за даними мікроперепису населення, середній розмір сім'ї несподівано для всіх фахівців дещо збільшився, на 0,05 людини. На думку деяких із них, це мізерне відхилення від колишньої тенденції може бути пояснене тим, що в першій половині 2000-х рр. (2000 – 2004 рр.) посилилися труднощі в придбанні житла молодими сім'ями. На жаль, перевірити ці припущення на сьогодні емпіричними методами неможливо, оскільки на польові дослідження фактично не виділяється ні засобів, ні кадрів.

Основними чинниками зменшення розмірів сімей є скорочення кількості дітей в сім'ях, дроблення складних сімей на прості (головним чином, за рахунок відділення молодих сімей від батьківських) і, таким чином, спрощення сімейної структури населення.

Поступово змінюється і розподіл сімей за типами. Збільшується частка простих сімей та скорочується частка складних сімей. Так, за 20 років між переписами 1988 і 2009 рр. частка повних нуклеарних сімей у загальній кількості сімей збільшилася з 63,3 до 70,5 %, а неповних – з 12,5 до 13,9 %. У сумі частка повних і неповних нуклеарних сімей зросла за вказаний період з 75,8 до 80,3 %. Таким чином, процес нуклеаризації сім'ї в Україні став майже всеосяжним. Навряд чи його можна розцінювати виключно як позитивний, хоча він, безумовно, дає певні переваги для його учасників.

Дроблення сімей, зростання кількості простих неповних сімей відбувається найчастіше поступово, спочатку територіально, тоді як дружні й матеріальні взаємини між сім'ями, що розділилися, можуть зберігатися. Такі утворення отримали назву сімейних груп. Сімейна група – це дві або більше сімей, члени яких споріднені особливими якостями, проживають спільно або окремо, зв'язані спільністю матеріальних інтересів, морально-психологічних і емоційних відносин, зацікавленістю у взаємній допомозі, інформації і спілкуванні, але ведуть окремі господарства. Дослідники сімейних груп вважають, що така форма міжсімейної кооперації може з'явитися компромісним способом підтримки соціального інституту сім'ї, поєднуючи в собі переваги життя у великій складній сім'ї з її взаємодопомогою і контролем, з перевагами життя в малій нуклеарній сім'ї з її відносною свободою поведінки.

Нижче наведено чинники зміни середнього розміру і структури сім'ї.

1. Тенденції рівня шлюбності та народжуваності. Чим більше шлюбів, чим вищий рівень шлюбності, тим більше сімей і вища частка людей у структурі населення, що проживає у сім'ях. Оскільки більшість дітей народжуються в сім'ї, то чим більше сімей (і додамо: чим вони міцніші), тим, за інших сприятливих умов, сім'ї мають більше дітей і, відповідно, тим більші самі сім'ї.

2. Тенденції рівня смертності, особливо дитячої. Чим нижча смертність дорослих, тим нижчий рівень овдовіння, тим більша тривалість життя в шлюбі, і бажання подружжя мати дітей, їх (тобто дітей) буде більше і, відповідно, буде більшим розмір сім'ї.

3. Зміна традицій сімейного життя (простими або складними сім'ями). Розвиток суспільств після промислової революції відбувається в напрямі поступової ліквідації посередницької функції сім'ї, яку вона виконувала тисячі років і яка поступово переходить від сім'ї до держави та інших соціальних інститутів. Тому поступово життя в сім'ї втрачає свою привабливість і люди, особливо молодь, більше не хочуть платити своєю свободою за той захист від зовнішнього світу, який давала сім'я своїм членам протягом багатьох сторіч. Тому саме молодь, ледве одружившись і створивши свою сім'ю, поспішає відокремитися від батьків, звільнитися від підпорядкування їм. У результаті сімей стає все більше, але розміри їх зменшуються, а структура спрощується.

4. Житлова забезпеченість. Цей чинник діє найбільш суперечливо. Не треба заглиблюватися в науку, щоб зрозуміти, що для створення сім'ї і народження дітей потрібно мати житло. Чим більше дітей, чим більша сім'я, тим, цілком очевидно, більших розмірів потрібне житло (про решту зручностей житла зараз говорити не будемо, хоча зрозуміло, що вони теж необхідні).

Парадокс полягає в тому, що для того, щоб розлучитися і залишити сім'ю, теж потрібне житло, кудись треба переїхати. І таким чином житлова недостатність, з одного боку, стримує зростання шлюбності й народжуваності, а з іншого – утримує від розлучень (це зовсім не означає, що автор вітає нашу одвічну житлову недостатність як панацею від розлучень).