Власність

Відносини власності виникають між людьми з приводу привласнення матеріальних чи духовних благ, що означає відношення людей до певних речей, як до своїх. Відносини власності є предметом дослідження двох груп спеціальностей – це юридичні та економічні науки. З точки зору юриспруденції, відносини власності – це певні правила, які приймає суспільство, закріпляючи можливості людей володіти певними речами, це можна уявити як відносини типа «людина – річ». Економічний вміст відносин характеризують відносинами типу «людина – людина», як і характер становища людей на різних етапах суспільного виробництва. Економічно відносини власності реалізуються, коли приносять дохід її власнику( підприємницький дохід, позиковий відсоток, рента та т. ін..). За історію людства склалися два основні типи власності: суспільна і приватна. Всі інші види є породженням основних.

Приватна власність – це такі відносини власності, при яких відокремлений робітник незалежно від інших здійснює функції розпорядження та присвоєння і всі права власника сконцентровані в його руках.

Суспільній власності притаманне спільне привласнення засобів виробництва і виробленого продукту. Її можна представити у двох основних видах: як власність народу в цілому і як власність окремих колективів.

Прогресивний економічний розвиток передбачає взаємодію двох типів власності. Водночас не заперечує того, що один з них може бути переважаючим в окремі періоди і етапи розвитку людського суспільства.

В межах цих двох типів власності існують різні форми власності. Основним критерієм форми власності є суб'єкт власності. Розрізняють власність:

· загальнодержавну;

· комунальну, муніципальну (адміністративно-територіальних одиниць);

· орендну;

· трудових колективів;

· громадсько-політичних та релігійних організацій;

· кооперативну;

· корпоративну;

· господарських асоціацій (об'єднань);

· індивідуальну;

· сімейну;

- селянського та особистого підсобного господарства та ін.
Економічний рух історії — це рух від приватної до суспільної

власності. Критерієм розвиненості продуктивних сил є рівень усуспільнення виробництва.

Усуспільнення виробництва— це посилення суспільного характеру виробництва на основі поглиблення спеціалізації і кооперування праці. Тобто засоби виробництва, продукти праці, інформація стають результатом спільних зусиль багатьох суб'єктів

господарювання (схема 3.4).

Технологічний спосіб виробництва.За 5 століть існування капіталістичного способу виробництва в його межах відбулися три революційні зміни в технологічному способі виробництва. І як результат відбулися зміни у відносинах власності, соціальній структурі суспільства та інших інститутах.

У відповідності до трьох етапів розвитку техніки (продуктивних сил) виділяють технологічні способи виробництва, які базуються на:

· ручній праці;

· машинній праці;

· автоматизованій праці.

До початку XIX ст., коли відбулася промислова революція, пануючим був технологічний спосіб виробництва, який ґрунтувався на ручній праці. Промислова революція ознаменувала початок технологічного способу виробництва, який ґрунтувався на машинній праці. Він проіснував до середини 50-х років XX століття. З цього часу, тобто після розгортання НТР, переважаючим стає технологічний спосіб виробництва, що ґрунтується на автоматизованій праці. З середини 70-х років XX століття НТР вступає у новий етап, пов'язаний з електронною автоматизацією виробництва і комунікацій, науково-технічною творчістю. З цього часу у найбільш розвинутих країнах Заходу все більшу роль відіграє інформація, що веде до появи нового типу суспільства — інформаційного, складовою частиною якого є інформаційна економіка