ТЕМА 14. РОЗВИТОК СИСТЕМИ ДЕРЖАВНОГО ТА РЕ управління

Сьогодні проблема взаємовідносин між гілками державної влади в Україні є однією з найбільш актуальних. Це певною мірою зумовлено тим, що, закріпивши принцип поділу державної влади, Конституція України 1996 р. залишила недостатньо врегульованим, відкритим питання про взаємодію і співпрацю між окремими структурними елементами влади як вкрай необхідну умову забезпечення стабільності та ефективності влади в цілому.

Проблеми поділу влади виникають у сфері відносин з приводу поділу владних повноважень. Проблема поділу влад - це завжди проблема поділу базових функцій, повноважень, специфічних форм діяльності. У здійсненні своїх повноважень кожна з гілок влади відносно самостійна, кожна прагне бути незалежною від впливу інших. Проте надто велика концентрація влади в однієї з гілок за відсутності або неефективності контролю кожної влади з боку інших об’єктивно може стати причиною виникнення суперечностей між ними і, за певних умов, навіть призводити до диктату однієї гілки влади. Протиріччя та суперечності у здійсненні державної влади за принципом її поділу між трьома гілками продовжують існувати й після прийняття Конституції України. Залишається конфліктогенною проблема реалізації гілками влади обсягу конституційних повноважень.

Необхідність реформування системи державного та регіонального управління

Реформування центральних органів виконавчої влади

Концептуальною основою реформування уряду має бути законодавче визначення таких основоположних напрямів його діяльності, як:

вироблення стратегічного курсу виконавчої влади щодо здійснення внутрішньої та зовнішньої політики держави, спрямованої на розвиток громадянського суспільства;

розроблення проектів законодавчих актів та підзаконної нормативно- правової бази на виконання Конституції і законів України, актів Президента України;

ефективне управління державними фінансами та державним майном і контроль за їх використанням;

спрямування і координація діяльності органів виконавчої влади та її орієнтація переважно на забезпечення прав і свобод громадян та надання їм державних (управлінських) послуг. (Управлінські послуги визначаються як послуги з боку органів виконавчої влади, що є необхідною умовою реалізації прав і свобод громадян — зокрема реєстрація, ліцензування, сертифікація і т. ін.) [29].

Зміни в організації роботи Кабінету Міністрів зумовлюють необхідність реорганізації його апарату, завданням якого є організаційне, інформаційно- аналітичне, правове, матеріально-технічне і інше обслуговування Кабінету Міністрів, урядових комітетів.

Реформування міністерств та інших центральних органів виконавчої влади має спрямовуватися на: перегляд їхнього статусу та кількісного складу, а також уточнення їхніх функцій; забезпечення провідної ролі міністерств як головних суб’єктів розробки політики у відповідних секторах державного управління; підвищення ролі міністрів як державних політичних діячів.

Необхідно здійснити розмежування політичного та адміністративного керівництва у міністерствах.

Одним із ключових питань у реформуванні міністерств має стати зміна підходів до територіальної організації виконавчої влади. За загальним правилом більшість міністерств не потребуватимуть територіальної мережі власних підрозділів (органів), оскільки їхнім основним завданням як політичного органу є забезпечення діяльності міністра: розробка державної політики, проектів нормативних актів тощо.

Метою реформування місцевих органів виконавчої влади є

— підвищення ефективності здійснення державної політики уряду на територіальному рівні;

— спрямування їх діяльності на забезпечення реалізації прав і свобод громадян, розширення видів державних (управлінських) послуг та підвищення їх якості;

— гармонійне поєднання загальнодержавних та місцевих інтересів з урахуванням особливостей територіального розвитку;

— сприяння становленню та розвиткові місцевого самоврядування на основі його чіткого функціонального розмежування з повноваженнями виконавчої влади [13, с.238].

Основна мета реформування місцевого самоврядування - реальне забезпечення права громадян на участь у вирішенні питань суспільного життя, в управлінні державою, подальша демократизація суспільства.

Сутність реформування у цій сфері має полягати: у розширенні права територіальної громади щодо вирішення питань місцевого значення; у розширенні економічної самостійності громад; в оптимізації розподілу повноважень між місцевими органами державної влади й органами місцевого самоврядування; надання належних адміністративних послуг громадянам. Серед ключових проблем, що заважають належному функціонуванню інституту місцевого самоврядування, слід відзначити такі: недостатня фінансово-економічна самостійність територіальних громад; надмірна концентрація владних повноважень у центральних та місцевих органів виконавчої влади, обмеженість повноважень та ресурсів в органів місцевого самоврядування щодо забезпечення життєдіяльності територіальних громад; недостатня правова урегульованість економіко-фінансових аспектів діяльності громад; недостатня взаємодія органів місцевого самоврядування і структур громадянського суспільства, брак контролю за діяльністю органів місцевого самоврядування з боку громад та ін.

З огляду на необхідність вирішення цих проблем потребує розширення і оновлення законодавча база місцевого самоврядування. Це стосується чіткого розмежування повноважень між місцевими органами виконавчої влади та місцевого самоврядування, а також фінансово-економічних питань. Розподіл повноважень між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, а також між органами місцевого самоврядування різних рівнів має здійснюватися виходячи з принципу субсидіарності. Ті функції і повноваження, які об’єктивно не можуть виконувати громади, передаються на рівень районів, далі - на рівень областей, а від них - центральним органам державної влади. Але основою розподілу повноважень має бути добровільне бажання територіальної громади щодо їх делегування.

Законодавчого врегулювання потребує також проблема стимулювання участі членів громади у діяльності органів місцевого самоврядування, а саме: механізми відповідальності органів місцевого самоврядування, сільських, селищних та міських голів перед громадами, що їх обрали; розширення можливостей громадських організацій щодо реальної участі у місцевому самоврядуванні; порядок діяльності будинкових, вуличних, квартальних та інших органів самоорганізації населення, делегування їм органами місцевого самоврядування частини власної компетенції, фінансів, майна.

У сфері місцевого самоврядування адміністративна реформа передбачає створення нового більш вдосконаленого адміністративно- територіального устрою. Одним з основних недоліків сучасного устрою є те, що на обласному і районному рівні управління, де функціонують одночасно

органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, через відсутність належної правової бази щодо розмежування повноважень цих органів виникає небезпека конкуренції їх компетенції.

Трансформація територіального устрою та системи місцевого самоврядування має спиратися на національний досвід, а також на світову, практику. При цьому процес перетворень доцільно здійснювати у три етапи з урахуванням: конституційних і законодавчих засад організації та функціонування держави; унітарної форми державного устрою, яка забезпечує збереження соборності України; сучасних тенденцій інтеграційних процесів з огляду на необхідність проведення політики об'єднання невеликих територіальних громад, укрупнення самоврядних адміністративно- територіальних одиниць, утворення агломерацій населених пунктів, економічного районування; подолання негативних тенденцій дезінтеграції територіальних громад; одночасного функціонування органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування на регіональному рівні управління; об'єктивної потреби у децентралізації державного управління, делегуванні та передачі функцій і повноважень щодо надання державних та громадських послуг [30].

Державне та регіональне управління в контексті трансформаційних та глобалізацій них процесів

Процеси глобалізації породжують дві форми викликів національної безпеки: зовнішні (пов’язуються зі спробами світових держав підпорядкувати собі окрему національну державу) та внутрішні (зумовлені змістом внутрішньої політики окремої національної держави), які спричиняють нестабільність суспільного розвитку, одним із механізмів протистояння їм є механізми забезпечення “динамічної стабільності” (який забезпечує відповідність національної безпеки системі глобальної безпеки) [3].

Одним із викликів суспільного розвитку є глобальний тероризм (сукупність інструментів силового характеру, спрямованих на досягнення провокаційних цілей у межах загальнопланетарного масштабу), основними механізмами його подолання є офіційно-дипломатичний рівень визнання терористичних загроз та створення спеціальних інституційних структур (антитерористичних альянсів); засобами - формування ефективної системи державного управління, створення потужної міжнародно-правової основи.

До важливих викликів суспільного розвитку також належить глобальна міграція, яка прискорила процеси між цивілізаційної взаємодії, призвела до розпорошення людського потенціалу, змішення мов та конфесій у пошуках реалізації відповідних інтересів, що дало змогу визначити її основні фактори (економічна нестабільність, низький рівень життя, масове безробіття, різні форми політичних експансій, порушення прав людини, соціально-економічна нерівність).

Розроблено механізми подолання глобалізаційних викликів, серед яких: а) механізм стратегічного партнерства (злагоджена система співробітництва між державами); б) створення відповідних державно-

управлінських структур; в) механізми інтегрованої міграційної політики (захист державних кордонів від небажаних міграційних потоків). Основним інструментом протистояння глобалізаційним викликам має стати трирівнева інтегрована взаємодія суб’єктів глобального управління: національних, регіональних та транснаціональних структур [3].

Соціально-ринкова трансформація України та завдання держави щодо формування ефективної системи управління на різних рівнях державного управління

У подоланні економічної кризи, в розвитку ринкових відносин важлива роль належить регіонам, де реалізується безпосередньо ринкова політика, тобто формується регіональна політика ринкової трансформації. Але втілення її в життя в значній мірі визначається регіональними факторами і передумовами, які сприяють або розвитку ринкових відносин або гальмують його. Під регіональною політикою ринкової трансформації розуміємо сукупність заходів, спрямованих на здійснення ринкових реформ в регіоні з врахуванням відмінностей в їх економічній дієздатності. Стосовно регіональних відмінностей, то вони зумовлені як природними факторами (наявністю сировинних ресурсів, кліматом, родючістю ґрунтів), так і економічними характеристиками (ефективністю, місцем у національній економіці, рівнем транспортних витрат, вартістю праці та капіталу, оснащеністю об'єктів інфраструктури). Існуючі регіональні відмінності впливають на ефективність господарювання в регіоні, на можливості його економічного зростання. Саме з відмінностями в господарських структурах, соціально-економічному потенціалі регіонів пов'язані перспективи реформування їх економік.

Метою регіональної політики ринкової трансформації є створення в регіонах належних умов для конкуренції, максимального використання регіональних конкурентних переваг, активізації внутрішніх джерел економічного зростання, створення сприятливого економічного клімату. Взагалі політика ринкової трансформації визначається переходом до формування нової економічної системи, головним критерієм розвитку якої стають ціни світового ринку, що призводить до переоцінки поняття ефективності функціонування як галузей, так і регіонів. Регіональна політика ринкової трансформації передбачає: формування інвестиційно-привабливого клімату в регіоні; акумулювання і накопичення фінансових ресурсів за рахунок раціонального використання природно-ресурсного і виробничо-інноваційного потенціалу регіону; формування фінансової системи, орієнтованої на вирішення проблем соціально-економічного розвитку регіону.

Формування регіональної ринкової політики трансформації безпосередньо пов'язане з децентралізацією функцій управління на основі оптимального поєднання розподільчих і ринкових методів управління; перерозподілу бюджетних надходжень між центром і регіонами. Центральні органи влади залишають за собою функцію з прийняття рішень у галузі законодавства, розробки загальних принципів економічної політики, які

пов'язані із збереженням єдиного економічного простору і підтримкою територіальної цілісності держави.

Реформування системи державного управління відповідно до стандартів публічного адміністрування, прийнятих в Європейському Союзі та країнах розвиненої демократії.

Реформована система державного управління в Україні має наближатися до стандартів публічного адміністрування, прийнятих у країнах розвиненої демократії, зокрема в Європейському Союзі. Для цього необхідні скоординовані дії, спрямовані на: законодавче розмежування повноважень у сфері державного управління між главою держави та урядом на підставі Конституції України; раціональне інституційне розмежування політичних та адміністративних функцій у системі виконавчої влади; удосконалення процедур діяльності органів влади; відмежування політичних посад і сфери цивільної служби та встановлення правових механізмів захисту державних службовців від незаконних політичних впливів; запровадження відкритого конкурсного прийняття на цивільну службу та службового просування; удосконалення системи управління державною цивільною службою; децентралізація функцій державного управління та відповідних ресурсів; створення економічно самодостатніх суб'єктів місцевого самоврядування через укрупнення сільських і селищних громад; правове регулювання адміністративної процедури; спрямування діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в першу чергу на надання адміністративних послуг; впровадження нових організаційних форм і стандартів якості послуг; удосконалення механізмів правового захисту громадян у відносинах із органами державної влади; посилення контрольних функцій парламенту, місцевих рад, а також посилення державного фінансового контролю; розвиток системи адміністративного судочинства; залучення громадськості до участі в управлінні державними і суспільними справами та контролі за функціонуванням органів влади [31, с.50].

Адміністративна реформа - це вид політико-правової реформи, яка здійснюється у сфері виконавчої влади і торкається як її організаційної структури, функцій, кадрового забезпечення, так і взаємовідносин з місцевим самоврядуванням.

Основними завданнями адміністративно-правової реформи в Україні

є: формування ефективної організації виконавчої влади як на центральному, так і на місцевому рівнях управління; формування сучасної системи місцевого самоврядування; запровадження нової ідеології функціонування виконавчої влади і місцевого самоврядування надання державних та громадських послуг; організація на нових засадах державної служби та служби в органах місцевого самоврядування; запровадження нового, більш досконалого адміністративно- територіального устрою та ін.

Список джерел:

1. Атаманчук Г.В. Теория государственного управления: Курс лекцій / Г.В. Атаманчук. — М.: Юрид. лит., 1997. — 400 с.

2. Бакуменко В. Д. Державно-управлінські рішення : Навчальний посібник / В. Д. Бакуменко // - К. : ВПЦ АМУ, 2011. - 444 с.

3. Войтович Р.В. Вплив глобалізації на систему державного управління (теоретико-методологічний аналіз): Монографія / За заг. ред. д-ра філос. Наук, проф.. В.М. Князєва. - К.: Вид-во НАДУ, 2007. - 680 с. - Режим доступу: http: //lib.rada. gov.ua/static/about/text/Vojtovich.pdf

4. Висоцький О. Ю. Основи державного управління. Частина І / О. Ю. Висоцький, О. Є Висоцька, Ю. П. Шаров. - Дніпропетровськ: НМетАУ. - 2008.

- 52 с.

5. Державне управління та державна служба: словник-довідник / О. Ю. Оболенський. - К. : КНЕУ, 2005. - 208 с.

6. Державне управління в Україні: централізація і децентралізація: монографія / кол. авт; відп. ред. проф. Н. Р. Нижник. - К. : УАДУ при Президентові України, 1997. - 448 с.

7. Державне управління: проблеми адміністративно-правової теорії та практики / за заг. ред. В. Б. Авер'янова. - К.: Факт, 2003. - 384 с.

8. Державне управління: основи теорії, історія та практика: Навчальний посібник/ В.Д. Бакуменко, П.І. Надолішній, М.М. Іжа, Г.І. Арабаджи / За заг. ред. Надолішнього П.І., Бакуменка В.Д. - Одесса: ОРІДУ НАДУ, 2009. - 394 с.

9. Конституція України : прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. - Х. : Фоліо, 1998. - 48 с.

10. Крупка Ю. М. Аграрне право України: Навч. посіб. / За наук. ред. Н.Р. Малишевої.— К.: Університет «Україна», 2006.— 160 с. - Режим доступу: http://textbooks.net.ua/content/view/2529/12/

11. Кунєв, Ю.Д. Управління в митній службі: Підручник: За заг. ред. Ю.Д. Кунєва / Ю Д Кунєв. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 408 с.

12. Малиновський В.Я. Державне управління: Навчальний посібник /

B.Я. Малиновський. - К: Атіка, 2003. - 576 с.

13. Мельник А. Ф. Державне управління : підручник / А. Ф. Мельник, О. Ю. Оболенський, А. Ю. Васіна; за ред. А. Ф. Мельник. - К. : Знання, 2009. - 582 с.

14. Новікова М.М. Регіональний менеджмент: Конспект лекцій / М.М. Новікова. - Харків: ХНАМГ, 2007. - 94 с.

15. Правознавство: Підручник / В. Ф. Опришко, Ф. П. Шульженко,

C.І. Шимон таін.; За заг. ред. В. Ф. Опришка, Ф. П. Шульженка. — К.: КНЕУ, 2003. — 767 с. - Режим доступу: http://buklib.net/books/29375/

16. Регіональна економіка [Текст] : підручник / за ред. Є. П. Качана. - Тернопіль : ТНЕУ, 2008. - 800 с. - Режим доступу: http://westudents.com.ua/glavy/83681-66-mehanzm-realzats-regonalno-ekonomchno- poltiki.html

17. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник/О.Ф.Скакун . — Харків: Консум, 2001. — 656 с. - Режим доступу: http://ukrkniga.org.ua/ukrkniga- text/books/_book-687.htm

18. Чистов С. М., Никифоров А. Є., Куценко Т. Ф. та ін. Державне регулювання економіки. — К.: КНЕУ, 2000. - 316 с.

19. Ярмиш О.Н., Серьогін В.О. Державне будівництво та місцеве самоврядування в Україні: Підручник. - Харків: Вид-во Національного ун-ту внутр. справ, 2002 - 532 с.

20. http: //uk.wikipedia.org/wiki

21. http://cpsr.org.ua/index.php?option=com content&view=article&id=104:2 010-06-23-10-53-18&catid=20:201

22. http://library.if.ua/book/27/1883.html

23. http://www.vuzllib.su/spo l/2.htm

24. http://www.vuzllib.su/spo l/4.htm

25. http://www.vuzllib.su/spo l/5.htm

26. http://zakon1 .rada.gov.ua/laws/show/280/97-%D0%B2%D1%80

27. http://pidruchniki.com/13871224/ekonomika/upravlinnya fakultativnimi t eritorialnimi odinitsyami

28. http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/393/96-%D0%B2%D1%80

29. http://www.pravo.vuzlib.su/book z977 page 76.html

30. Концепція адміністративної реформи в Україні http://ecolog.kr- admin.gov.ua/Reforms/Ua/div4.html

31. http://old.niss.gov.ua/book/dopov_zm/R3.pdf

ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ ЗДИСЦИПЛІНИ «ДЕРЖАВНЕ ТА РЕГІОНАЛЬНЕ УПРАВЛІННЯ»