ПОЛІТИЧНЕ СТАНОВИЩЕ УРСР

Для політичного становища українських земель, на яких було встановлено радянську владу, центральне місце займали питання державного суверенітету та характеру стосунків з радянською Росією.

Етапи входження України до складу СРСР:

1. Червень 1919 р. – грудень 1920 р.:

- збереження за Україною формального статусу незалежної держави у складі воєнно-політичного союзу радянських республік Росії, України, Латвії, Литви і Білорусі;

- об’єднання та централізація найголовніших наркоматів республік (оборони, економіки, праці, фінансів, транспорту, пошти і телеграфу);

- поступове опанування московським центром найголовніших сфер українського життя; найвищою інстанцією стає політбюро ЦК РКП(б);

- підпорядковання Реввійськраді Росії українських військ;

- поширення на Україну російської грошової системи.

2. Грудень 1920 р. – грудень 1922 р.:

- за договором про воєнний і господарський союз в Україні залишалася формальна незалежність;

- до об’єднаних раніше наркоматів було додано наркомат зовнішньої торгівлі;

- для управління українською металургійною та металообробною промисловістю, залізницями були створені загально федеративні органи, які перебували під контролем Всеросійської Ради народного господарства;

- у жовтні 1922 р. на всі республіки були поширені Земельний, Громадянський та ін. кодекси РСФСР.

3. Грудень 1922 р. – травень 1925 р.:

- 30 грудня 1922 р. на І Всесоюзному з’їзді Рад було утворено Союз Радянських Соціалістичних Республік (СРСР), до якого увійшла й Українська Радянська Соціалістична Республіка (УРСР);

- у січні 1924 р. була затверджена перша Конституція СРСР, за якою кожна з республік отримала формальне право виходу з Союзу, але конкретних механізмів розроблено не було;

- у травні 1925 р. була затверджена Конституція УРСР, в якій вступ радянської України до СРСР був закріплений законодавчо.

Відбулися зміни в адміністративно-територіальному устрої:

- у 1923-1925 рр. замість губерній, повітів та волостей було створено округи та райони;

- у 1932 р. – області та райони;

- в 1934 р. уряд України переїхав з Харкова до Києва, який став столицею.

Наслідки входження України до складу СРСР:

1. Україна стала частиною федеративної держави, в законах якої було закріплено переважання централізму в управлінні, що стало базою для утвердження авторитарного правління та тоталітарного режиму.

2. Вперше на карті Європи з’явилося нове цілісне національно-територіальне утворення зі своїм народним господарством та управлінням – УРСР.

Основні напрями національно-державного будівництва:

1. Проведення політики українізації (8.11.).

2. Забезпечення умов для вільного розвитку національних меншин.

Основні наслідки національно-державного будівництва:

1. Зміни складу партійного та державного апарату за національною ознакою (до кінця 1925 р. 52% партійців та 54% державних посадовців республіки були українцями).

2. Успіхи у розвитку української освіти та культури, зокрема до кінця 20-х рр. україномовними стали 80% шкіл, до 90% газет, поширилося використання української мови у всіх сферах життя населення.

3. Стимулювання ідей політичної самостійності України.

4. Розвиток культури національних меншин. В утворених національних автономних районах та національних сільських радах на рідних мовах працювали місцеві органи влади, громадські організації, преса, навчальні заклади тощо.

У зв’язку із непередбачуваними наслідками навесні 1933 р. політику українізації було вирішено згорнути. У той же час перестали враховуватися й інтереси національних меншин, були зліквідовані національні райони та сільради.

Проведення індустріалізації та колективізації створили базу для зосередження всієї повноти влади в центрі та призвели до формування тоталітарного режиму.

Основні риси формування тоталітарного режиму:

1. Розповсюдження централізму на всі сфери суспільного життя.

2. Застосування до незгодних з радянською політикою психологічного та фізичного терору, проведення репресій.

3. Утвердження державного соціалізму з налагодженою системою експлуатації більшості трудящих та тоталітарною владою, стрижнем якої був партійно-державний бюрократичний апарат.

4. Забезпечення монопольного панування партійно-державної номенклатури у всіх сферах суспільно-політичного життя, механізм влади базувався на:

- державній власності на засоби виробництва;

- гіперцентралізації економічного та політичного керівництва;

- диктатурі однієї партії;

- зрощених в єдине ціле партійних та державних органах, що складали бюрократичну систему управління, додатком до яких виступали одержавлені громадські організації;

- бюрократизованій, хоча й формально демократичній, системі представницької влади та органів управління на всіх рівнях;

- системі культу особи;

- принципах демократичного централізму – централізмі влади зверху донизу та формальній демократизації знизу та доверху.

5. Відмова від пріоритету європейських ліберальних, демократичних та загальнолюдських цінностей.

6. Нав’язування через пропаганду ухваленої партійними органами ідеології, яка визнавалася єдино вірною.

РОЗВИТОК ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ (для самостійного розгляду).

Див.: Паринов М.П. Лекции по истории Украины. – Донецьк: ДонНАСА, 2006. – С.287-291 та інші рекомендовані підручники.

Таким чином, у 20-ті – 30-ті рр. Україна пройшла складний шлях економічного, соціального та політичного розвитку. Проведення радянських перетворень з одного боку, вивело республіку на якісно новий економічний рівень розвитку, а з іншого, призвело до утвердження тоталітарного режиму.