Українські землі у складі Литви та Польщі

На початку XIV ст. Золота Орда знаходилася у періоді усобиць і, отже, помітно слабшала, Галицько-Волинське князівство занепало. У той же час набирали силу сусідні з Південною Руссю держави – Угорське королівство, Велике князівство Литовське, Польське королівство, Велике князівство Московське, Молдавське князівство, які почали експансію на землі України.

У ХІІІ ст. Угорщина захопила Закарпаття, яке у середині ХVІ ст. було відторгнуте від королівства та поділене між Австрією та Трансильванією.

На рубежі ХV – ХVІ ст. частину Поділля і Буковини захопило Молдавське князівство, але в середині ХVІ ст. само підпало під владу Османської імперії (Турції).

У середині XIV ст. Литва та Польща вели жорстокі війни за володіння Галичем та Волинню.

У 1377 та 1387 рр. Польща захопила Західну Волинь і Галичину.

Наслідки приєднання Галичини до Польщі:

1. Процес активної асиміляціїнаселення.

2. Галичина була перетворена на Руське воєводство, тобто в провінцію королівства.

3. Релігійні утиски:

– католицтво силою захоплювало православні храми,

– окатоличування українців.

4. Нещадна економічна експлуатація селян та міщан.

В 40-х рр. XIV ст. Литовська держава зайняла Білу Русь, Волинь, Чернігівську, Київську і Подільську землі, Середнє Подніпров’я. Приєднавши ці землі, Велике князівство Литовське стало найбільшою у Європі державою, яка простягалася від Балтики до Чорного моря, а 9/10 її населення складали українці та білоруси. Це сприяло тому, що литовці майже розчинилися в слов’янах.

Наслідки литовської експансії:

1. Адміністративні:

– система князівського управління, що існувала до падіння Київської Русі не змінилася,

– династія руських князів Рюриковичів поступилася династії литовським князям Гедиміновичам,

– руські бояри та князі йшли до литовського війська, вступали на службу до нового уряду.

2. Побутові: литовці поважали місцеві звичаї, уклад життя населення.

3. Військово-політичні: восени 1362 р. литовсько-руське військо розгромило кількох татарських ханів на р. Сині Води, внаслідок чого Золота Орда втратила контроль над землями колишньої Київської Русі, а отже, вікове монголо-татарське іго на українських землях було знищене.

4. Релігійні: литовці поважали православ’я і не чинили православним утиски.

5. Культурні: користувалися слов’янською мовою та запозичили правову систему.

Наприкінці XIV ст. на слов’янські землі, які були під владою Литви, почала експансію Московська держава. Литовська держава, щоб убезпечити свої землі від військової агресії Москви та татар, а також внаслідок внутрішніх політичних процесів пішла на укладання з Польщею Кревської, Городельської, Люблінської уній (3.1.),остаточним результатом яких стало створення єдиної польсько-литовської держави.

3.1. Унія – тип юридичної угоди між двома рівними суспільними або політичними сторонами, внаслідок якої відбувається їх об’єднання.

Кревська унія (1385 р.) об’єднала Польщу і Литву особою одного монарха – литовського князя Ягайла, що одружився з польською принцесою Ядвігою.

Проте дана Ягайлом обіцянка окатоличити населення Литви викликала протидію численних православних підданих держави на Україні та Білорусії. Опозицію очолив литовський кн. Вітовт. Отже, єдності держави не сталося. Існував лише військовий союз двох держав, які у 1410 році у Грюнвальдській битві розгромили агресивний Тевтонський орден. Значну роль у цій битві зіграли українсько-білоруські воїни.

Негативне значення для подальшої долі Литовсько-Руської держави мала наступна Городельська унія 1413 р., яка закріпила ідею литовської автономії, але внесла в литовсько-польське суспільство розлом на релігійному ґрунті. Ця унія забезпечувала рівні з поляками права тільки окатоличеним мешканцям Литви.

У XV – XVI ст. агресія Московської держави по відношенню до сусідів посилилася. Лівонська війна призвела до втрати Литвою майже третини своєї території, матеріальних та людських ресурсів, а також великих стратегічних пунктів – Смоленська та Полоцька. Великі втрати, епідемії, соціально-економічна нестабільність в державі змусили литовських князів запросити військової допомоги у Польщі за рахунок земельних поступок.

За Люблінською унією (1569 р.), проголошувалася єдина держава – Річ Посполита. За Люблінською унією спільними ставали особа монарха, єдиний сейм (парламент), на якому вирішувалися питання для усієї держави, спільні військові сили, грошова система.

Наслідки Люблінської унії для України:

1. Українські землі підпадали під юрисдикцію Польщі і на них були поширені польські закони, що в єдину мить позбавляло дрібних та середніх землевласників (бояр, лицарів, купців, міщан, селян та навіть православну церкву) прав на власне нерухоме майно, адже в Польщі право на землеволодіння мали лише шляхта та церква. Це змушувало людей полишати своє майно і рушати на незаселені та непідконтрольні польській владі території Дикого поля.

2. Король Польський, одержавши безмежні повноваження, роздавав землі на Київщині, Брацлавщині, Чернігівщині, Волині польським панам. Великі латифундії поглинали середнє і дрібне землеволодіння переважно українського населення. Селяни були перетворені на рабів, яких грабували, використовували як робочу силу, вбивали. Населення почало втікати від панів на вільні землі Запоріжжя. З іншого боку з’явилися казково багаті польські та українські земельні магнати.

3. Польська шляхта як військовий стан не бажала ділитися привілеями з православними-українцями, які несли військову повинність (бояри, лицарі, панцирні і замкові слуги), а отже, маса людей, що вміла володіти зброєю раптово стала поза законом у Польському королівстві. Це, в свою чергу, стало каталізатором формування українського козацтва, адже для цих людей лишався майже єдиний вихід – йти у козаки.