КОЗАЦТВО

Одним з найбільш помітних явищ в історії українського народу цього періоду було козацтво (3.2.).

3.2. Козацтво – один із станів українського суспільства ХVІ - ХVІІІ ст.

Слово “козак” (3.3.) є тюркського походження і має кілька значень.

3.3. Козак – вільна озброєна людина, вартовий, розбійник, воїн. На Україні – напівпривілейована порівняно зі шляхтою (реєстровець), а почасти безправна (січовик) людина; захисник національно-релігійних інтересів українців; особа, яка поруч з господарськими заняттями мала вести збройну боротьбу проти іноземних загарбників.

Виникнення і початок формування козацтва відноситься до другої половини XIV ст. Пов’язано це було перш за все з економічною діяльністю. Незаселені, поза будь-яким політичним контролем, але плодючі південно-східні землі України (Середнє Подніпров’я, Побужжя, Запоріжжя), так зване “Дике поле” були привабливими для господарської діяльності, так званого “уходницького промислу” (тобто полювання, рибальства, бортництва, видобутку солі). Уходництво було ризикованим зайняттям через небезпеку нападу татар, тому на промисел йшли найбільш сміливі та мужні. Йшли великими загонами, мали зброю, аби не тільки боронитися, а й нападати на турків та татар. Власне перша офіційна згадка про козаків (у 1492 р.) пов’язана з нападом їх на татарський караван.

Формування складу козацтвавідбувалося з:

- уходників (селян й міщан);

- авантюрного та злочинного елементу;

- селян-втікачів;

- військовослужбовців (лицарів або бояр, які втратили свій привілейований статус внаслідок засилля католицької шляхти).

Причини появи козацтва:

1. Соціально-економічні:

– посилення кріпосницького гніту (панщина досягала 5-6 днів на тиждень), прогресуюче закріпачення населення, що особливо прискорилося після Люблінської унії (1569 р.) та було юридично оформлено третім (“Новим”) Литовським Статутом (1588 р.);

– існування великого масиву вільної, придатної до господарської експлуатації землі у Південній Україні.

2. Національні: політика полонізації українського населення.

3. Релігійні: наступ католицької церкви на права православної та неповага і утиски, яких зазнавали православні.

4. Політичні: необхідність охорони південних українських земель від нападів татар і турків.

Козацтво поділялося на групи:

- міське: складалося з міщан, які займалися уходницьким промислом, а також несли службу з охорони міських мурів, сторожову та поштову служби;

- запорізьке (низове, січове): не підпорядковані уряду козаки, які займалися колективним та індивідуальним господарством, самотужки боронили українські кордони від татар, а також відігравали значну роль у суспільно-політичному житті України;

- коругвове: козаки, які слугували найманцями у військах (“корогвах”) князів-магнатів;

- реєстрове: знаходилося на державній службі, після того як у 1572 р. польський король Сигізмунд II Август набрав на службу 300 “низових козаків”, які одержували по 10 злотих на рік.

Реєстрові козаки за свою службу:

1. Звільнялися від податків.

2. Одержували землю на правах рангового володіння.

3. Мали військово-адміністративну та судову незалежність від місцевої влади.

В середині ХVІ ст. у пониззі Дніпра сформувався укріплений центр козацтва – Запорізька Січ (3.4.).

3.4. Запорізька Січ – суспільно-політична та військово-адміністративна організація українського козацтва, що склалася в середині ХVІ ст.

Поява першої Січі пов’язана з ім’ям Д.Вишневецького, під керівництвом якого протягом 1552-1556 рр. на о. Мала Хортиця було побудовано фортецю (Запорізьку Січ), що мала стати заслоном від татар. Розрізнені ватаги уходників-козаків почали збиратися під знамена відомого борця проти татар, до того ж православного князя, що в часи полонізації-покатоличення української шляхти значно підіймало авторитет Д.Вишневецького.

З часом Запорізькі Січі змінювали місце розташування:

Адміністративно-територіальний устрій Запоріжжя складався з Січі-фортеці (з її 38 постійними куренями) та господарсько-адміністративних одиниць – паланок. Куріні керувалися курінними отаманами, а паланки – полковниками.

Запорізька Січ стала зародком нової української державності, адже була козацькою республікою, в якій панувала демократія, тобто існувала виборна система органів управління, контроль за діяльністю яких здійснювала загальнокозацька Січова військова рада (орган вищої законодавчої, виконавчої та судової влади).

Рада вирішувала найголовніші питання внутрішньої і зовнішньої політики, проводила поділ земель та угідь, обирала гетьмана та січову старшину. Старшина ж зосереджувала в своїх руках адміністративну владу та судочинство, керувала військом, розпоряджалася фінансами, представляла Січ на міжнародній арені.

Ієрархія січової старшини мала наступний вигляд:

Ядром соціальної організації Січі був курінь, де й минало все козацьке життя.

В економіці Запоріжжя землеробство довго відігравало другорядну роль, бо скотарство приносило в 5 разів більший прибуток. Чимало козаків займалися ремеслом і промислом.

На Запоріжжі існувала унікальна для свого часу правова система. Козаки не визнавали правову дію Литовських Статутів та Магдебурзького права. Універсальним джерелом права на Січі було козацьке звичаєве право, яке регулювало судочинство, порядок землекористування й укладання окремих договорів, види злочинів та систему покарань. Вироки були дуже суворі, що пояснювалося вимогою підтримання дисципліни у війську.

Військо Запорізької Січі(2.4.) мало чітку організацію:

1. Піхота, щошвидко і влучно стріляла з рушниць, володіла значними навиками рукопашного бою (основа війська, адже не дарма гербом Січі став козак з мушкетом на плечі).

2. Кіннота (не була численною, але її дії відзначалися майстерністю).

3. Артилерія (важкі гармати для захисту і легкі рухливі для наступу).

4. Флот з великих човнів-чайок, які вміщали по 50-70 козаків.

Створивши власні збройні сили, козаки не тільки відбивали грабіжницькі напади татар і турків, а й здійснювали далекі сухопутні і морські походи. Так, у 1538, 1541, 1545 рр. козаки здійснюють морський похід на турецьку фортецю Очаків, у 1589 р. – на фортецю Гезлев, 1604 р. – на фортецю Варну, у 1609 р. – на фортеці Ізмаїл, Кілія, Білгород. У 1614 р. козаки під проводом гетьмана П.Сагайдачного захопили Трапезунд та Синоп, знищивши цілий військовий флот турків. У 1615 р. козаки напали на столицю Османської імперії – Стамбул (Константинопіль), а у 1616 р. здійснили морській похід у Крим, здобули Кафу – ринок рабів і визволили тисячі людей. Однак, така бурхлива діяльність козаків на початку XVII ст. призвела до проголошення Османською імперією війни Речі Посполитій (так звана “Хотинська війна” 1620-1621 рр.). Аби уникнути ускладнень у відносинах з Туреччиною і Кримом, польський уряд вирішив узяти частину козаків на державну службу, щоб їхніми руками придушувати “свавілля” решти козаків. Ці козаки були внесені до “реєстру” (списку) і отримали назву реєстрових козаків.

У XVII ст. козацтво активно втручається у внутрішні справи Московської держави. Запорожці беруть участь у походах Лжедмитрієв І та ІІ, короля Владислава ІV на Москву.

Запорізька Січ відіграла значну роль і в подальших історичних подіях, зокрема, у Визвольній війні 1648 р. Однак у 1775 р. остання Запорізька Січ була зруйнована.