Типи боліт.

Як говорилось вище, серед болотних масивів прийнято виділяти торфові болота й заболочені землі.

До заболочених земель належать: 1)торфові болота арктичної тундри, 2) очеретяні й осокові болота лісостепу, 3) засолені болота напівпустелі та пустелі (солончаки), 4) заболочені тропічні ліси.

Торфові ж болота за: А - умовами водного живлення, Б - формою поверхні, В - характером рослинності поділяються на три типи:

1 – Низинні (їх ще називають евтрофними (гр. – добре поживні)) – багаті на мінеральні біогенні речовини болота, які утворюються у зниженнях рельєфу, найчастіше на місці колишніх озер у заплавах річок.

Їх поверхня плоска або увігнута, що зумовлює застійний характер водного режиму. Ці болота живляться багатими на мінеральні речовини ґрунтовими й річковими водами, а також атмосферними водами.

Для низинних боліт характерна наявність таких рослин як осока, очерет, ситник, болотний хвощ, рогіз (трав’яні болота); гіпновий зелений мох (мохові болота); береза і чорна вільха (лісові болота).

Низинні болота поширені в Західному Сибіру, на Поліссі, у Північній Америці та інших районах планети.

2 – Верхові (оліготрофні (гр. – мало поживні)) – бідні на мінеральні біогенні речовини болота, що виникають у зниженнях та западинах на плоских вододільних просторах в умовах вологого клімату.

Вони мають опуклу, рідше плоску, поверхню. Це пов’язано з тим, що на окраїнах таких боліт, внаслідок інтенсивного водообміну, рослинна маса розкладається швидше ніж у центрі. Води, які стікають до болота, потрапляють лише на окраїни, а центральна його частина живиться майже виключно атмосферними опадами.

В рослинному покриві верхових боліт головну роль відіграють сфагнові білі мохи (здатні існувати без ґрунтового живлення оскільки накопичують велику кількість води „про запас”), пухівка (пушиця), багульник, росичка, журавлина, болотяна сосна та ін. Щорічно мох дає верховий приріст, відмираючи в нижніх, позбавлених світла й кисню, шарах, де утворює прошарки торфу.

Сфагновий мох і торф дуже погано проводять тепло через що температура ґрунту під покривом моху влітку значно нижча від температури повітря. В таких умовах деревна рослинність потрапляє в стан „фізіологічної сухості” – при надмірній кількості води рослина не може її використати й гине від сухості. Через це на мохових болотах деревна рослинність має приглушений (пригнічений) вигляд.

3 – Перехідні (мезотрофні (гр. – середньо поживні)) болота займають проміжне місце між низинними і верховими за характером рослинності й ступенем мінералізації вод, що їх живлять.

Для перехідних боліт характерна слабо опукла або плоска поверхня, а серед рослин переважають осоки, береза, білі сфагнові мохи, інколи вільха.

У процесі еволюції низинніболота, внаслідок накопичення рослинних залишків, поступово підвищують рівень своєї поверхні. В результаті цього, багата на солі ґрунтова вода перестає живити болото, трав’яниста рослинність відмирає та замінюється мохами і низинне болото перетворюється у верхове. Останнє ж, у свою чергу, в процесі розвитку покривається лісовою, чагарниковою або лучною рослинністю і перетворюється на луки. У природі низинні та верхові болота зустрічаються дуже рідко.

Варто відзначити також, що інколи болота класифікують