Література. 1. Абдеев Р. Ф. Философия информационной цивилизации

1. Абдеев Р. Ф. Философия информационной цивилизации. — М., 1994. — С. 335.

2. Блэк Сэм. Введение в паблик рилейшнз. — Ростов н/Д, 1998.

3. Бэлл Даниэль. Грядущее постиндустриальное общество. Опыт социального прогнозирования: Пер. с англ. — М., 1999.

4. Бритков В. Б., Дубовский С. В. Информационные технологии в национальном и мировом развитии // Общественные науки. — 2000. — Кн. 1. — С. 146—150.

5. Власенко Н. А., Зорько С. В., Сиротич М. П. Україна на шляху до інформаційного суспільства: проблеми та здобутки. — К., 1995. —
Вип. Б.

6. Гальчинський А. Кінець тоталітарного соціалізму. Що далі? — К.,
1996.

7. Гордієнко Г. Входження України у всесвітню систему інформації // Нова політика. — 1999. — № 5.

8. Закон України «Про інформацію» // Законодавчі та нормативні документи України у сфері інформації, видавничої та бібліотечної справи: Тематична добірка. — К., 2002.

9. Закон України «Про національну програму інформатизації» // Законодавчі та нормативні документи України у сфері інформації, видавничої та бібліотечної справи: Тематична добірка. — К., 2002.

10. Королько В. Г. Паблік рилейшнз. Наукові основи, методика, практика: Підручник. — 2—ге вид., допов. — К., 2002.

11. Кремінь В., Ткаченко В. Україна: шлях до себе. Проблеми суспіль­ної трансформації. — К., 1998.

12. Мастяниця Й. У., Соснін О. В., Шиманський Л. Є. Інформаційні ресурси України: проблеми державного регулювання: Монографія / За заг. ред. О. В. Сосніна. — К., 2002.

13. Малышкин В. Г. Европейское информационное пространство. — М., 2001.

14. Моисеев Н. Н. Информационное общество: возможности и реальности // Политические исследования. — 1993. — № 3. — С. 6—14.

15. Олійник О. В., Соснін О. В., Шиманський Л. Є. Політико-правові аспекти формування інформаційного суспільства суверенної і незалежної України // Держава і право: Зб. наук. праць. — Вип. 13.

16. Почепцов Г. Паблік рилейшнз: Навч. посіб. — К., 2000.

17. Слісаренко І. Ю. Паблік рилейшнз у системі комунікації та управління: Навч. посіб. — К., 2001.

18. Требін М. Інформаційне суспільство. Війни нової епохи // Віче. — 2002. — № 4.

Ділові переговори в системі
зв’язків з громадськістю

Практична економічна діяльність підприємств, фірм, корпорацій, кооперативів насичена багатоплановими зв’язками з державними органами, партнерами, споживачами. У різні періоди діяльності будь-якої економічної структури виникають різні пробле­ми, розв’язання яких передбачає взаємодію з іншими виробничими, торговельними, транспортними чи фінансовими структурами. Правильно, раціонально організувати таку взаємодію можна лише за допомогою добре підготовлених і ефективно проведених ділових переговорів із зацікавленими партнерами. Відтак зростає роль служби зв’язків з громадськістю у пошуку та правильному визначенні нових ділових партнерів, нових зовнішніх зв’язків. Саме тому виникає потреба в опануванні сучасної науки й мистецтва підготовки і проведення ділових переговорів.

Ділові переговори — це складна форма взаємодії з цільовою аудиторією, якою зазвичай виступає новий партнер, котрий, у свою чергу, є організацією, суб’єктом економічної діяльності і для якого фірма — ініціатор ділових переговорів також є цільовою аудиторією. Тобто сторони — учасники ділових переговорів водночас є і організацією, і цільовою аудиторією. Таким чином, ділові переговори — це дво- або багатосторонній переговірний процес, учасники якого мають певні інтереси, здібності й можливості їх реалізувати або самостійно, або разом з іншими суб’єктами економічної діяльності.

А тому ділові переговори потребують усебічного вивчення й аналізу не лише власних інтересів, здібностей і можливостей їх реалізувати, а й важливих характеристик ділових партнерів — учасників переговорів.

Зазвичай у переговорах беруть участь делегації від підприємств, фірм, корпорацій, державних закладів, до складу яких входять спеціалісти різного фаху, рівня підготовки та переговірного досвіду. Це значно ускладнює процес переговорів.

Запорукою ж успішних ділових переговорів є ретельне вивчення спеціалістами зі зв’язків з громадськістю можливого складу делегації, підготовка об’єктивної характеристики не лише фірм-партнерів, а й кожного члена делегації переговірного процесу.

У вітчизняній і зарубіжній науці напрацьовано основні принципи та умови, дотримання яких сприяє раціональній організації та ефективному проведенню ділових переговорів.