Класифікація моделей соціального захисту Р. Тітмуса

Класифікація моделей Річарда Тітмус, яку він запропонував у 1974 р., є базовою в соціальній політиці в тому сенсі, що багато інших авторів будували свої класифікації, спираючись саме на неї. Вона побудована як «класифікація за визначеними критеріями». Критерієм, який покладено в її основу, став принцип розподілу державної соціальної допомоги.

Тітмус виділив три основні моделі державних систем соціального захисту: залишкову, інституціонально-перерозподільчу та модель індустріальних досягнень/діяльності.

Залишкова модель соціального захисту базується на принципі «страхової сітки». У нормальних умовах люди не мають залежати від соціального захисту, вони живуть, спираючись на власні ресурси або ресурси своєї сім'ї, і тільки ті з них можуть розраховувати на соціальний захист, хто з якихось причин не може прожити самотужки. Соціальний захист у такому випадку зображується як «залишковий», тому що він направлений на тих, хто не підпадає під загальне правило [4, 90].

Інституціонально-перерозподільча модель соціального захисту має два основні елементи, які можна розділити при теоретичному розгляді. Одна частина, «перерозподільча», має на увазі спробу зрівнювання ресурсів між людьми. Якщо залишкова модель передбачає виконання мінімально необхідного, перерозподільча модель не зупиняється на мінімумі, а продовжує працювати з метою згладжування соціальної нерівності. Ідея «інституціонального» соціального захисту полягає в тому, що людські потреби сприйматимуться в суспільстві як нормальні або як «інституціоналізовані». Усі ми колись були дітьми, всі так чи інакше іноді хворітимуть та зістаряться. Інституціональна система визнає соціальну відповідальність за потреби людей у певні періоди їхнього життя і надає відповідне забезпечення. За залишкової моделі в більшості випадків індивід покриває соціальний захист зі своїх ресурсів; натомість інституціональна модель базується на прийнятті соціальної відпові­дальності за стани залежності, викликані соціальним існуванням [4, 90-91].

Модель індустріальних досягнень/діяльності була найменше розроблена з концепцій Тітмуса. Деякі напрями соціальної політики можуть розглядатися як такі, що підтримують економічний розвиток; освіта, наприклад, може розглядатися як підготовка дітей до праці, охорона здоров'я - як підтримка робочої сили. Яскравим прикладом цієї моделі може слугувати Бісмаркова система соціального страхування, в якій виплати були пов'язані із внесками так, аби рівень зусиль працівників винагороджувався якомога точніше. На німецьку систему соціального захисту деколи посилаються як на «соціальну державу», а не як на «державу загального добробуту»: ця система дуже тісно пов'язана з ринком праці, і ті, хто має менше визначе­ного стажу, захищені менше [4, 91].

Інші автори намагалися модифікувати або доповнювати ці моделі. Мішра, наприклад, виділяє «соціалістичну» модель, в якій послуги є вичерпними і надаються залежно від необхідності, рівень соціального захисту високий і люди отримують виплати та послуги радше як члени певної соціальної підгрупи, а не за індивідуальними правами. Палм зображує модель «трудових заслуг», в якій стимули та соціальний захист пристосовуються до вимог економічного ринку [4, 91]. Хоча запропонована Палмом модель «трудових заслуг» з нашої точки зору багато в чому подібна до моделі індустріальних досягнень/діяльності.