Теорії забезпечення добробуту громадян, що існували до нашої ери

У Стародавній Греції основною формою соціально-економічної і політичної організації суспільного життя був «поліс» (polis) - місто-держава. Державні й суспільні справи в ньому називалися «політикою», від грецького politika - справи держави, суспільства. Походження поняття «політика» пов'язують з назвою трактату Арістотеля(384-322 pp. до н. е.) «Політика», в якому він розглядав основи організації та діяльності держави і політичної влади. З його точки зору мета політики - забезпечення «найбільшого добробуту» громадян поліса.

Давньокитайський філософ Конфуцій(551-479 pp. до н. е.) розглядав сім'ю як модель держави, в якій піддані - це діти, а правитель наділявся якостями батька, зобов'язаного піклуватися про їх добробут, наставляти та виховувати їх. У китайській мові слово «держава» складається з двох ієрогліфів: «го» - держава і «цзя» - сім'я. Так, навіть дослівний переклад китайського «гоцзя» означає «держава-сім'я».

Але вже в IV-III ст. до н. е. в стародавньому Китаї виникла протилежна гечія політичної думки - «легізм», головна ідея якої полягала в тому, що держава повинна забезпечувати інтереси правителя, а не його підданих. Народ - засіб у руках правителя, а не мета його політики. Таку точку зору яскраво проілюстровано в загальновідомому вислові засновника легізму Шан Яна(390-338 pp. до н. е.): «Слабкий народ - міцна держава, міцна держава - слабкий народ. Ослаблення народу - головне завдання держави».