Методи управління інноваційним розвитком на макрорівні

Управління інноваційним розвитком орієнтоване на досягнення поставлених цілей (завоювання більшої частки ринку, збільшення прибутку в поточному періоді чи в перспективі, забезпечення високих темпів стійкого економічного розвитку і т.п. ) в умовах конкурентного середовища, коли цілі інших суб'єктів господарювання можуть з ними не збігатися (і, як правило, не збігаються). Це протиріччя цілей слід належним чином враховувати, узгоджуючи намічені цілі з можливос­тями їхнього досягнення.

Управління інноваційним розвит­ком здійснюється на декількох рівнях: рівні держави, рівні регіону чи галузі, рівні конкретного суб’єкта господарської діяльності. Перші два представляють макрорівень управління, а останній - мікрорівень.

Макрорівень управління містить елементи механіз­мів регулюювання: державного регулювання ринкових процесів, правового регулю­вання підприємницької діяльності, соціального регулювання, політич­ного регулювання і т.п.

Структура методів, що застосовуються на макрорівні управління інноваційним розвитком суб¢єктів господарювання, яка вохоплює механізми ре­гу­лювання, наведена на рис. 1.3 [12].

Розглянемо деталь­ні­ше методи, зображені на схемі [16].

1 Методи планування. Містить групу методів, які перед­ба­ча­ють проведення планово-дослідницьких робіт, що передують соціаль­но-економічному розвитку. Методи даної групи стимулюють розвиток певних галузей, регіонів, визначених видів діяльності, чим, у свою чергу, стимулюється розроблення новацій різного рівня й інноваційний шлях розвитку у цілому. Так, наприклад, наявність державного замов­лення на виробництво деяких видів сільськогосподарської про­дукції стимулює їх виробництво, надаючи сільськогосподарським підприєм­ст­вам можливості розвитку.

2 Методи економічного стимулювання. За допомогою методів даної групи держава стимулює розвиток пріоритетних галузей, регу­лює виробництво певних видів товарів, стимулює розвиток науки і техніки, інвестиційну й інноваційну діяльність, що, у свою чергу, дає можливість розвитку підприємницьких структур і окремих суб'єктів господарської діяльності (хоча в умовах України цей механізм далекий від досконалості).

Як приклад можна відзначити, що екологічні платежі зму­шують багато підприємств-забруднювачів знижувати викиди, внаслі­док чого виникають потреби у відповідному контролюючому устат­куванні й обладнанні з очищення шкідливих відходів, що відзначено в роботах. Таким чином, з'являються ринкові можливості розвитку (переважного інноваційного) для підприємств-виробників цього облад­нан­ня.

Рисунок 1.3 – Методи управління інноваційним розвитком підприємств (макрорівень)

3 Правові методи. Ці методи справляють регулюючий вплив через пра­вове регламентування конкретних видів діяльності, систему дер­жав­­них стандартів і методів прямого адміністрування. Так, система жорстких стандартів на якість продуктів харчування дала поштовх розвитку фірм, що спеціалізуються на їхній сертифікації.

4 Методи соціального регулювання. Вони впливають на розвиток ринку певних видів товарів через суспільні рухи ("зелені"), різні недержавні організації (наприклад, професійні асоціації). Цей вплив мо­же як стимулювати розвиток, так і протидіяти йому. Прикла­дом може бути той факт, що саме активне втручання і вплив "зе­лених" запобігло будівництву заводу з виробництва штучного білка в Сумській області у безпосередній близькості від обласного центру.

5 Методи політичного регулювання. На розвиток ринкових можливостей впливають шляхом надання різного роду прав і свобод: права займатися підприємницькою діяльністю, права на власність, надання певного правового статусу окремим територіям (вільні еконо­мічні зони, офшорні зони, що стимулюють розвиток конкретних регіонів і видів діяльності), захист інтелектуальної власності і т.п.

Серед розглянутих методів провідна роль належить економічним, вплив яких може бути як прямим, так і опосередкованим. Однак в умовах нашої держави не слід нехтуваати адміністративними методами, вплив яких все ще досить помітний.

Таким чином, макрорівень управління визначає поле інноваційної діяльності підприємницьких структур, окреслює його межі.